Tag Archives: Леонід Ушкалов

«Розвіртуалити» класика. «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» Леоніда Ушкалова — оповідь про сміливість та величезну працю

Ця книжка знаменитого історика літератури і культури — одночасно і біографічне видання, й інтелектуальна, фахова історія еволюції особливого діяча, особливої постаті на ім’я Михайло Драгоманов. Це важливо з огляду на те, що сьогодні в Україні не надто багато видається, досліджується й осмислюється те, що писав Драгоманов. Частково це здійснюється, наприклад, газетою «День», та все ж він, властиво, належить до імен, якими просто абстрактно називають вулиці. Праця Леоніда Ушкалова якраз покликана «розвіртуалити» Драгоманова. І для виконання такої функції вона годиться дуже непогано: автор дає детальну картину життя і творчості свого героя. Continue reading

Лише чотири: Євгеній Стасіневич обирає важливі українські книжки 2019 року

Жорсткий відбір

Української прози цьогоріч вийшло достоту багато, це правда. Тут і Шиян, і Чех, і Карпа, і Українець, і Горіха Зерня, і Рафєєнко, і Гримич, і Завара, і Бабкіна, і Астапенко, і Дністровий, і Луцишина, і Павлюк, і Слапчук, і Махно, і Сорд. Та й українського нон-фікшену додалося: була есеїстика, репортажі, історії успіху.

Але це, сказати б, загальна картина, літературний процес як він є. Та чи все з цього обов’язково варто читати? І що зі «свого» у 2019-му таки варто запам’ятати? Що додати у список must-read? Прискіпливо відбирає те, про що цікаво думати після прочитання, літературний критик Євгеній Стасіневич.

Леонід Ушкалов «Чарівність енергії. Михайло Драгоманов»
ДіЛ, 2019 Continue reading

“Я мав відобразити світ, якого вже давно немає…”

П’ятого листопада, могло б виповнитися 63 роки літературознавцю, письменнику, доктору філологічних наук, професору кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, одному із найвидатніших сковородинознавців і дослідників української літератури Ушкалову Леоніду Володимировичу. Для того, щоб вшанувати пам’ять Леоніда Володимировича у залі засідань зібралися викладачі, студенти, близькі, колеги. Continue reading

Леонід УШКАЛОВ: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЧАСІВ ШЕВЧЕНКА (II)

(закінчення)

Однією з найприкметніших рис української культури часів Шевченка є те, що на передньому плані перебувають тут поезія, музика, етнографія, історія й театр. Усе інше, зокрема природничі й точні науки, філософія, пластичні мистецтва тощо, відходить на другий план. А в осередді тодішньої української культури опиняється пісня. Зрештою, саме з видання народних пісень і розпочалося слов’янське відродження: в 1814 році у Відні виходить «Мала простонародна славяно-српска пjєснарица» Вука Караджича, у 1823 році Ян Коллар видає першу частину збірки «Písně světské lidu slovenského v Uhřích», у 1825 році Франтішек Ладіслав Челаковський видає другу частину збірки «Slovanské národní písně» (у двох останніх збірках були й українські пісні). Так чи інакше, уже Олексій Павловський у своїй граматиці називав «схильність до музики й співочий талант» прикметною рисою українського національного характеру[190], а Микола Цертелєв, публікуючи українські думи, услід за Йоганном Ґотфрідом Гердером, пробує добачати в них «поетичний геній народу, його дух»[191]. Те саме було й у Галичині. Наприклад, у календарі «Pielgrzym Lwowski – Der Pilger» на 1823 рік Денис Зубрицький закликав галичан наслідувати приклад Гердера, Йоганна Йозефа Ґерреса, Вука Караджича та інших і збирати народні пісні. Continue reading

Леонід УШКАЛОВ: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЧАСІВ ШЕВЧЕНКА (I)

Доба Шевченка, з одного боку, є часом політичного занепаду України, а з другого – її культурно-національного відродження чи пробудження[159]. І зрозуміти феномен Шевченка можна лише за умови врахування культурного контексту його доби. Звісно, як геніальний митець Шевченко в певному сенсі перебуває «поза часом». За словами Віктора Петрова: «У Шевченка слід шукати не зв’язків з романтиками, не проявів романтизму або реалізму, а шевченкізму, розкриття його власної, своєї літературної доктрини, розробленої ним із сполучення Біблії, фольклору, історизму, революційного пафосу й творчих фантасмагорій поета»[160]. Це безперечно. Але, як підкреслював іще Михайло Драгоманов у рецензії на львівське видання «Кобзаря» 1893 року, Шевченко з’явився «зовсім не без предтеч і, власне, в часи, коли в усій Європі реакція «священного союзу» ослабла, коли і в самій Росії піднялись університети, етнографічна наука, славістика, коли сам уряд почав схилятись до думки про волю кріпаків…; коли виступала на сцену ціла генерація високоталановитих і народолюбивих ровесників Шевченка…»[161]. Continue reading

Ірванець про кроки і крики Коржа. Це задовго до мене зробив Леонід Ушкалов…

Олександр Корж. Криптолюбов — Discursus, 2018 — 136 с.

У моєму наплічнику книжки мають вилежатися. Але збірці Олександра Коржа це не страшно з багатьох причин. Найперша — вона невелика. На відміну від об’ємних, незручних через їхні м’які палітурки, збірок, випущених «Лютою справою», про які йшла мова в моєму попередньому матеріалі, книжка «Криптолюбов», що вийшла під маркою видавництва Discursus ще торік, має тверду палітурку й компактні розміри. Навіть у кишеню піджака вміститься при потребі. Підставка з неї добра, коли нема твердої поверхні. Навіть у теніс настільний нею згуляти можна, параметри дозволяють. Ну і ще безліч застосувань, а серед них — цю збірку можна прочитати.

Це задовго до мене зробив Леонід Ушкалов, знаний харківський науковець і письменник. Нині пан Леонід вже відійшов у засвіти, залишивши нам свій потужний за обсягом доробок, до якого залічується і ця його вступна стаття. У цій своїй передмові «Навіщо писати вірші…» пан Ушкалов дає своє власне, глибоке й надзвичайно цікаве бачення поетичного феномена, що носить це неблагозвучне, рипуче прізвище на літеру К. Вже у перших абзацах передмови ми дізнаємось дещо про поета, його творче прогресування. У 2003 році, в інтерв’ю (у нього вже тоді брали інтерв’ю!), Олександр Корж начебто заявив: «Найголовнішим з усіх мистецтв є мистецтво стриптизу». Continue reading

Леонід Ушкалов про світ ідей та образів Тараса Шевченка через призму досвіду самопізнання

Сьогодні в рубриці #книгатижняДіЛ ми розповімо вам про наше видання: “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” Леоніда Ушкалова. (Більше тут: http://bit.ly/2WrvGBp)

Ця книжка українського літературознавця складається з невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка. Він постає тут людиною, яка надзвичайно тонко й трепетно відчуває природу, мистецтво, життя в усіх його проявах: від побуту до метафізики. Автор розглядає Шевченка у широкому контексті української та світової культури. Ушкалов чудовий митець, як і Іван Остафійчук, з чиїми ілюстраціями і обкладинка, і сторінки.

Шевченко, його життя і творчість – це дзеркало, в яке дивився сам Ушкалов. Видається, що будь-яка книга – це досвід самопізнання її автора, тільки Ушкалов виявився у цьому експліцитнішим і відвертішим. Continue reading

Абетка світу Тараса Шевченка. Книга Леоніда УШКАЛОВА, яка долає інертність сприйняття

Уже стало доброю традицією, що книжки Леоніда Ушкалова стають відкриттям класиків з нового погляду. Завдяки його монографіям українці краще зрозуміли Григорія Сковороду, Михайла Драгоманова… А завдяки перевиданню праці «Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання» маємо нагоду віднайти нові грані Тараса Шевченка.

«Мені сподобалося видавати книжки Леоніда Ушкалова, — розповідає головний редактор видавництва «Дух і Літера» і директор Центру юдаїки Леонід ФІНБЕРГ, — і я знав, що є книга «Моя Шевченківська енциклопедія…» Колись професор Ушкалов видав її невеличким накладом — надрукував кількасот примірників і роздав друзям». Так зародилася ідея, щоб перевидати книжку, яка й була втілена. І тепер праця стала доступною для всіх охочих глибше пізнати творчість Тараса Шевченка. Continue reading

Володимир Панченко: “…Леонід Ушкалов залишив нам видатну книгу. Не полінуймося прочитати її”

Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов

Осінь щороку тішить книжковими новинками. Цікавість бібліофілів до того, що ось-ось має з’явитися на розкладках і полицях, підігріває і Львівський форум видавців. Зізнаюся – у мене в ці дні з’являється азарт: хочеться побільше побачити, погортати, прочитати… А потім і поділитися першими враженнями з іншими, що я зараз, власне, й спробую зробити.

Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов. – Київ: Дух і Літера, 2019

Професор Леонід Ушкалов устиг написати книжку «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» («Дух і літера», 2019); я ось щойно її прочитав – і щиро порадів, що така праця в нас нарешті з’явилася. Адже перед Драгомановим ми досі у великому, величезному боргу: спадщину цього видатного мислителя не зібрано й не видано; хіба що завдяки зусиллям Володимира Погребенника маємо останніми роками кілька томів його наукових праць і публіцистики. І це при тому, що, на думку Михайла Павлика, чи не найближчого соратника Драгоманова, більш-менш повний його доробок, можливо, умістився б у 60 (!) томів. А якщо ще зважити, що доробок той – різномовний!? І розкиданий у супер-раритетних виданнях кількох країн? Continue reading

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою»: щоденник Тараса Шевченка (II)

(закінчення)

Але щоденник на те й щоденник, щоб фіксувати передовсім ті події, що відбуваються тут-і-тепер. На першому плані тут усілякі жанрові сценки, образи численних людей – і симпатичних, і не дуже, – враження від побаченого, почутого, прочитаного. Та, може, найкращими в Шевченковому щоденнику є пейзажі. Зрештою, воно й не дивно, бо це щоденник чудового художника-пейзажиста, який за життя намалював сотні пейзажів. Ось хоч би щоденникова нотатка за 17 червня 1857 року: «Ранок був тихий, прекрасний. Тільки іволги й ластівки часом порушували сонну й солодку ранкову тишу. З певного часу… я надзвичайно полюбив усамітнення. Миле усамітнення! Нічого в житті не може бути солодше, чарівніше за усамітнення, а надто – перед лицем усміхненої, квітучої красуні матері-Природи. Під її солодкими, чудесними чарами людина мимохіть занурюється сама в себе і, як каже поет, бачить Бога на землі. Я й раніше не любив галасливої діяльності, чи, краще сказати, галасливого неробства. А після десятилітнього казарменого життя усамітнення здається мені справжнім раєм». Згаданий тут поет – не хто інший, як Лермонтов. Шевченко неточно цитує заключний рядок його поезії «Когда волнуется желтеющая нива…»: «И в небесах я вижу Бога…» Continue reading