Tag Archives: література

Перекладацькі здобутки Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Історія українського художнього перекладу знає багато імен, які долею драматичних обставин відкривали світову скарбницю людського духу, перебуваючи у місцях, які аж ніяк не сприяли перекладному мистецтву. Йдеться про феномен “невольничого перекладу”, який творився по казематах, тюрмах і на засланні. У різний час його репрезентували П. Грабовський, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Г. Кочур, Д. Паламарчук, І. Світличний, В. Стус та ін.

Оригінальна і перекладна творчість П. Грабовського припадає на найважчий період його життя. Часті арешти, ув’язнення, заслання і в результаті – постійне перебування в ізоляції без жодного проблиску надії на звільнення. Єдиним, що живило його, було Слово. Власні вірші, поетичні переклади, нариси, статті, листи – це те, що допомагало йому долати межі замкненого кола і хоча б у них повертатися на Батьківщину. Continue reading

Сковородіана Леоніда Ушкалова

Закоріненість світогляду Григорія Сковороди в старожитню українську духовну культуру, античну філософію, александрійську патристику, німецький містицизм зробила його одним із найзагадковіших оригінальних мислителів і найяскравіших українських письменників, чия пристрасна думка дивовижно втілювалася в гармонійному поєднанні зовнішньої і внутрішньої краси, матеріального і духовного аспектів буття, зорієнтованих на самопізнання та цілковите осягнення Бога.

З огляду на широкоаспектність інтелектуальних розважань митця сотні вітчизняних і закордонних науковців у царині філософії, історії, богослов’я, лінгвістики, педагогіки та літературознавства присвятили вивченню його філософських діалогів і трактатів, притч, байок, візій, псальмів, кантів, солілоквій, листів численні наукові розвідки. Continue reading

Леонід Ушкалов. Національні світи слобідської літератури

Поняття слобідської, чи харківської, літератури існує досить давно: ще наприкінці 1820-х років Петро Кеппен пробував був укласти словник харківських письменників[1], а Дмитро Багалій та Дмитро Міллер у своїй грубезній спільній книжці 1905 року «История города Харькова», здається, вперше зробили начерк харківської літератури, починаючи з доби колонізації краю[2].

Між іншим, тоді, на початку ХХ століття, не дивиною було навіть поняття “харківська культура”. Так, 1906 року у відгукові «Харьковских губернских ведомостей» на смерть знаного російського публіциста Юрія Говорухи-Отрока зазначалося, що “в історії харківської культури цей оригінальний письменник та глибокий мислитель посідає таке ж важливе місце, як Сковорода й Квітка-Основ’яненко”[3]. Continue reading

Многокути наших душ. In memoriam ЛЕОНІДА УШКАЛОВА

Ми є тим, кого ми зустріли на своєму шляху
Пйотр Штомпка

Насправді це – доля. Многокути наших душ якось випадково зачепились ребрами…

Юнацька пам’ять зберегла у пам’яті місто — Харків. Якщо до Києва я був адаптований, так би мовити у кількох вимірах: хронологічному — змалечку, ще й географічному (як не як — центр, може, не Європи, а України безперечно), а також — світоглядному (Київ — КИЇВ! — це щось універсальне для усіх українців, хоча на таку роль можуть претендувати багато міст і містечок, а навіть теренів, як то втрачена для нас сьогодні Січ Запорозька), — то Харків був цілком новим і новітнім відкриттям. Continue reading

Вічність Леоніда Ушкалова…

Від редакції: 25 лютого не стало Леоніда Ушкалова, письменника, дослідника-медієвіста, блискучого літературознавця. Друзі, колеги, колишні студенти згадують професора з невимовним жалем. Пропонуємо кілька таких спогадів – від Володимира Панченка, Оксани Забужко, Ігоря Набитовича, Елеонори Соловей, Олени Рибки – на пошану Леоніда Ушкалова… Continue reading

Відійшов у вічність літературознавець Леонід Ушкалов, який зумів «оживити» забронзовілих українських класиків

Вітчизняна наука, культура й освіта зазнали гіркої втрати — на 63-му році життя відійшов у вічність Леонід Ушкалов — український літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

За словами колег, учений щойно завершив роботу над створенням книги про Михайла Драгоманова, якій уже присвоїли статус «неписаної історії української літератури».

Далі у планах була повна енциклопедія символів, образів і метафор, якими повняться твори Григорія Сковороди. Розшифрувавши їх для широкого читача, професор хотів наблизити сучасників до осягнення українського першорозуму. Леонід Ушкалов — один із найвидатніших сковородинознавців сучасності, який присвятив вивченню життя і творчості українського мандрівного філософа більшу частину свого життя. Літературознавцю вдалося підготувати і видати Повну академічну збірку творів митця. Він також написав художню і водночас філософську оповідь «Ловитва невловного птаха» та путівник по творчості Григорія Сковороди «Семінарій», якими націлив майбутніх дослідників на глибоке розуміння постаті видатного письменника. Continue reading

Непоправна втрата: пішов з життя професор Леонід Ушкалов

Цими днями не тільки Харків, а й уся Україна прощатиметься із людиною-епохою, науковцем і автором численних академічних, науково-популярних і художніх книжок Леонідом Володимировичем Ушкаловим (5 листопада 1956 — 25 лютого 2019).

Український літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, один із найвидатніших сковородинознавців і дослідник української літератури (до того ж надзвичайно широкого розмаху — від бароко і до постмодерну), для багатьох українських гуманітаріїв був і залишиться вчителем, другом, взірцем наукової етики. Continue reading

Якби в школі вивчали українську літературу за методом Леоніда Ушкалова…

Леонід Ушкалов “Що таке українська література”.

Якщо вам до душі компаративістика (або порівняльне літературознавство, що не одне і те ж), то ця книжка для вас. А ще в ній популярно розповідається про українську літературу в контексті світової. Ба більше! Популярно про світову літературу в контексті української.

Автор запрошує читача глибше пізнати українську літературу. Масив імен не повинен відлякувати. Зацікавлені оберуть тих, хто ближче до смаку, на крок наблизившись до глибинного розуміння саме української літератури. Continue reading

Літературні зв’язки Харкова: П. А. Грабовський

12 грудня 2017 – 115-і роковини з дня смерті Павла Грабовського

Дошку на честь П. А. Грабовського відкрито у 1958 році за адресою вулиця Семінарська, 46 на будівлі, в якій в різні часи містилися Духовна семінарія, Школа червоних старшин, Харківське авіаційно-технічне училище. Нині будівля належить Харківському апеляційному адміністративному суду.
«Тут у 1879 – 1882 рр. учився видатний український поет, революційний демократ Павло Грабовський».
[Меморіальна дошка на честь П. А. Грабовського : фото] // Прапор. – 1964. – №8. – С. 86. Continue reading

Орнаментальна поетика “Блакитного роману” Гната Михайличенка

До 125-річчя від дня народження Гната Михайличенка

Пропонуємо статтю-дослідження рис орнаменталізму у “Блакитному романі” Гната Михайличенка, що побачила світ у збірнику наукових праць “Літературознавчі студії” Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Гарнага В.М., магістрантка, Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

ОРНАМЕНТАЛЬНА ПОЕТИКА «БЛАКИТНОГО РОМАНУ» ГНАТА МИХАЙЛИЧЕНКА

Розвиток української літератури першої чверті ХХ ст. відбувався у річищі сміливих ідейних та жанрово-стильових пошуків. Література стає полем зіткнення найрізноманітніших художніх тенденцій, від неоромантичних до авангардних, піддається трансформації жанрова система. В індивідуальній манері одного автора, в одному творі можуть поєднуватись діаметрально протилежні за природою елементи, література (і поезія, і проза) тяжіє до синестезії та синтетичності, своєрідної «мозаїчності», посилюється ігровий аспект та настанова на епатування. Проблематико-тематичне осердя творів — зображення доби революції не формально, а в її романтизовано емоційній стихійності, експресивності хаосу, боротьбі різних почуттів та настроїв у внутрішньому світі персонажів, в особливій гармонії контрастів [Яремкович 2004, 46]. Такі особливості розвитку літератури загалом і прози зокрема, а також типологічна подібністю ідейно-естетичних шукань у літературі початку ХІІ ст. та початку ХХ ст. дають підстави вважати орнаменталізм характерною рисою тогочасної прози. Під «орнаменталізмом» ми розуміємо низку поетикальних рис, визначених Д.Чижевським так: «різноманітність орнаментальних прикрас; провідна думка не просто розкривається у творі, а проходить через численні окремі мотиви; погляд на світ є послідовно «символічний»; «мозаїчність» будови; синтаксична будова складна та іноді заплутана» [Чижевський 1994, 134]. Continue reading