Tag Archives: література

Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова

Видавництво «Дух і Літера» підготувало чудовий подарунок друзям, землякам, шанувальникам української літератури, філософії і культури, всім знавцям і поціновувачам творчості Леоніда Ушкалова.

Вже зовсім скоро в українських книгарнях з’явиться з друку книга «Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова», яку написали Олександра і Олександр Ушкалови – дружина й син видатного вченого і нашого незабутнього земляка. Книга вийшла в серії «Постаті культури». Continue reading

Теофіль Мелень: «Павло Грабовський – се один з наших найвизначнійших суспільних поетів»

Пропонуємо уривок статті Євгена Нахліка і Оксани Нахлік про галицького публіциста і літературознавця Теофіля Меленя, що днями розмістив на своїх сторінках веб-журнал «Збруч». Уривок містить літературну та суспільно-громадську оцінку Теофілем Меленем творчості Павла Грабовського та його полеміку з цього питання з деякими іншими письменниками та літературознавцями Галичини початку 20 століття.

Євген Нахлік і Оксана Нахлік
Теофіль Мелень: січовий стрілець, публіцист, літературознавець

Про Теофіля Меленя – ще одну малознану, але непересічну постать – є кілька некрологів, скупих, до того ж із неточними відомостями, словникових біограм, а також принагідних згадок у мемуарах і дослідженнях переважно з історії українського соціал-демократичного руху та преси в Галичині, історії Січового Стрілецтва. Зазвичай про нього мовлять як про українського громадсько-політичного діяча, публіциста, газетяра, січового стрільця¹. А він був іще й літературознавцем (зокрема шевченкознавцем), літературним критиком (відгукувався на творчість В. Стефаника, П. Грабовського), писав про філософію Г. Сковороди. Правдиво висвітлити його громадсько-політичну діяльність і зібрану писемну спадщину (зокрема крізь призму «присутности» в ній І. Франка) й маємо на меті у пропонованій сильветці. Така всебічна спроба робиться вперше.

*** Continue reading

Хто вони, вчителі з української класики: дяки, буддисти, жертви помсти

Дню знань присвячується

***

У другій половині ХІХ століття юні українці вчилися не лише в дяків. І за невивчені уроки їх не обов’язково карали різками. Як відбувалося навчання в житті і як письменники згадували про нього в літературі – розповідаємо в нашому матеріалі. Continue reading

Микола Данько в оцінці сучасників та літературно-критичній думці другої половини XX – початку XXI століть

Микола Данько (псевдоніми Дмитро Гедзь, М. Славгородський, М. Михайлович, М. Михайленко, І. Станченко, 1926-1993) увійшов у літературно-художній та журналістсько-публіцистичний процеси наприкінці 50-х рр. ХХ ст. з плеядою літераторів, названих пізніше «шістдесятниками».

У дитинстві пережив голод 1933 р., у юності пройшов фронтами Другої світової війни; закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1956). Попрацював у Львівській молодіжці «Ленінська молодь» (1956-1958) та Сумській обласній газеті «Ленінська правда» (1958-1969; 1970-1973; 1989-1991). Він один із перших на Сумщині дипломованих журналістів. Continue reading

Чому білі розстріляли, а червоні заборонили автора “Блакитного роману”

До 100-х роковин Гната Михайличенка

100 років тому, 21 листопада 1919, денікінська контррозвідка оточила на околиці Києва конспіративну квартиру “На кручі” й після тривалого обшуку (там знайшлося багато рукописів віршів, незакінчених новел і повістей) арештувала двох українських письменників – Гната Михайличенка й Василя Чумака та члена партії есерів Клавдію Ковальову.

Суд тривав коротко і невдовзі їх розстріляли. Нібито при спробі втечі. Хоча тоді це було пояснення, яким виправдовували будь-яку сваволю тюремників. Continue reading

В справі дати смерти В. Чумака і Г. Михайличенка

До 100-х роковин Гната Михайличенка

***

Цілком справедливо Г. Коцюба в рецензії на наш журнал (Культура і Побут № 49) зауважує, що нами вказано невірну дату розстрілу В. Чумака і Г. Михайличенка. Редакція мала в своєму розпорядженні лише матеріяли такі: Хрестоматію української сучасної літератури М. Плевако, конспект М. Сулими “Історія українського письменства” та різні календарі (в тому числі й ДВУ, по якому цих письменників було розстріляно двічі). До речі А. Прийдешній в своїй статті “Гнат Михайличенко” (Нова культура. Львів. 1923, травень-грудень) вказав дату смерти 9-е грудня. З метою остаточно з’ясувати ці дати редакція звернулася до Українського Науково – Дослідчого Інституту Книгознавства (Київ), щоб Інститут, на підставі газетних архівів, дав точну справку. Continue reading

ІВАН БАГРЯНИЙ: Думки про літературу (II)

ІВАН БАГРЯНИЙ

Думки про літературу

(закінчення)

4.

Велика література потребує великої ідейности, великої любови і зненависти. Великого вогню. Іншими словами — великої рушійної сили.

Без цього її не може бути. Як і не було ніколи. Ця рушійна сила є лише там, де мистець береться за перо, як за зброю, в ім’я великої любови чи зненависти, — в ім’я великої ідеї. Continue reading

ІВАН БАГРЯНИЙ: Думки про літературу (I)

ІВАН БАГРЯНИЙ

Думки про літературу

1.

Я зовсім далекий від наміру писати будь-яку академічну працю на літературні теми, бо не покликаний до того. Так багато на ці теми написано, що і так створилося ненормальне явище — «літератури» про літературу далеко більше, аніж самої літератури. Для прикладу можна б обчислити, як мало паперу потрачено, скажімо, Шевченком на Кобзар, або Данте на його Божественну Комедію і як багато — в тисячі разів більше потрачено його тими, хто писав про той Кобзар чи про ту Божественну Комедію, з приводу них, а відтак — про значення та призначення літератури. 3 цього можна зробити висновок, що творити мистецькі цінності тяжче, аніж теоретизувати про них. Стосується це й до української літератури. І особливо сьогоднішньої дійсности. Continue reading

Павло Грабовський і питання національно-духовного відродження України

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Автор статті доводить, що питання національно-культурного відродження України було для П. Грабовського визначальним, а радянське літературознавство свідомо виводило на передній план питання революційності й інтернаціоналізму письменника.

У недалекому минулому дослідники життя і творчості П. Грабовського зазвичай наголошували на революційності й інтернаціоналізмі письменника. Наприклад, О. Мазуркевич та М. Якименко один із параграфів свого посібника[2] назвали «Інтернаціоналізм революційного патріота», брошуру В. Панченка затитуловано «Поет революційного гарту»[3]. Насправді ж Павло Арсенович уважав себе передусім патріотом, причому не абстрактної держави, а України. У листі до відомого громадського діяча й журналіста, редактора журналу «Зоря» Василя Лукича (В. Левицького) писав: «В мені завжди жив перш над усе українець; прихильність до рідного слова та люду перевертала все інше…» [1, с. 293]. Continue reading

Грабовський. Із бенкету людожерності (II)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

(закінчення)

***

Глибоко шануючи та свідомо розуміючи жертовність інших, а тим паче – коханих, як він міг полишити боротьбу?

Коли бранця етапом приставили до місця відбування покарання – у м. Балаганськ Іркутської губернії, на свавілля місцевої адміністрації по відношенню до політичних засланців він заплющувати очі не зміг: совість є совість. Та й виразно перед очима бовваніло побите обличчя Надії Сигиди, розчахнута труна Софії Перовської.

Отож, із приводу звірячої розправи 22 березня 1889 р. над ув’язненими Павло Грабовський та його нові товариші по неволі написали відомий протест “Заява російському уряду”. Йшлося так званий Монастиревський бунт – криваво придушений виступ політичних засланців в м. Якутську. Continue reading