Tag Archives: літературознавство

Леонід Ушкалов: «Сьогодні» – це лиш невловима межа між «учора» й «завтра»…

151107_2_L_Ushkalov1
АКАДЕМІЧНА НАУКА – ЦЕ «РІЧ ДЛЯ СЕБЕ»

Пане професоре, чим привабила Вас давня українська література, дослідженню якої Ви присвячуєте левову частку свого часу?

Колись Юрій Володимирович Шевельов казав (не пам’ятаю вже про кого): «І в такий спосіб він змарнував своє життя». А потім додав: «Хоч, зрештою, ми всі його марнуємо, тільки кожен по-своєму». Стара українська література – це, коли хочете, мій спосіб «марнування життя». А може, це продовження моєї дитячої любові до книжок. Тільки тепер я називаю це історією літератури…

Мій інтерес до старовини можна трактувати і як таку собі втечу від марноти сьогодення. Мабуть, частка правди в тому буде. Але тільки частка, та й то невелика. Бо «сьогодні» – це лиш невловима межа між «учора» й «завтра», тобто між спогадами і сподіваннями, які прямо залежать одне від одного. Я б сказав, що ця залежність «дзеркальна». Мені здається, що чимало проблем нашого сьогодення – це химерії, пов’язані з пам’яттю. І виходить так, що розуміння сенсу старої поезії чи філософії є не чим іншим, як розумінням самого себе таки ж сьогоднішнього, та ще й певною візією майбуття. А потім можна спробувати поговорити про це з іншими людьми…
Continue reading

Професор у стилі бароко

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Відомий харківський медієвіст і сковородинознавець Леонід Ушкалов розповів «Україні молодій» про те, що кожен має бути найкращим у своїй справі, про бароковість і незбагненність Григорія Сковороди, про неперервність української літератури…

Леоніда Ушкалова, знаного харківського медієвіста, можна слухати годинами — настільки дивовижним видається його погляд на українську літературу, в якій кожний письменник є продовжувачем традицій попередників. У науковому доробку професора кафедри української літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. Сковороди, доктора філології, — грунтовні і таки неповторні (пригадую, як студентка Києво-Могилянської академії приїздила до Харкова у пошуках «хоч чогось із Ушкалова») розвідки з історії української словесності, богослов’я та філософії —«Нариси з філософії Григорія Сковороди» (1993), «Світ українського бароко» (1994), «Григорій Сковорода і антична культура» (1997), «З історії української літератури XVII—XVIII століть» (1999), «Українське барокове богомислення (сім етюдів про Григорія Сковороду)» (2001), «Григорій Сковорода: семінарій» (2004), «Есеї про українське бароко» (2006).

Після кількагодинної розмови з харківським сковородинознавцем я таки зрозуміла, що студенти й близькі Леоніда Ушкалова мають рацію, стверджуючи, що коли так багато років віддати на вивчення життя і творчості Григорія Сковороди, то зовнішньо і світоглядно уподібнюєшся до великого філософа.
Continue reading

Професор Леонід Ушкалов: «…інколи мене називають «головним українцем Харкова»

151105_L_Ushkalov
Леонід Володимирович Ушкалов – український літературознавець і письменник. Доктор філологічних наук. Професор кафедри української літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди.

Леонід Ушкалов народився 5 листопада 1956 року в містечку Краснопілля на Сумщині. Студіював українську філологію на філологічному факультеті Харківського університету (1977 – 1982), в аспірантурі при Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України та в докторантурі при кафедрі української літератури Харківського національного педагогічного університету.
Continue reading

А.П.ШАМРАЙ У СПОГАДАХ

1008_2_Shamray1Про Агапія Пилиповича Шамрая як людину, вченого і педагога, знає поки що відносно обмежене коло людей, оскільки він довгий час був «під наглядом» як «український буржуазний націоналіст», якому приписувались ще й усі гріхи вульгарного соціологізму та формалізму, а його твори заборонялись. Це, безумовно, травмувало вченого, гальмувало його творчу діяльність. І все ж професор Шамрай мужньо тримався, не втрачав природженого оптимізму і доброти. Про це свідчать, зокрема, спогади про нього рідних та близьких, а також теплі відгуки колишніх його студентів і взагалі тих, хто мав нагоду з ним спілкуватись.

Під час підготовки до 100-річчя від дня народження А.П.Шамрая вдалося зібрати цікаві свідчення про нього, насамперед його дочок: старшої – Вікторії Агапіївни і молодшої – Маргарити Агапіївни. Деякі дані такого роду є і в архівних матеріалах та друкованих джерелах, належних в основному близьким, а також учням професора Шамрая.
Continue reading

Професор Агапій Шамрай – видатний український літературознавець

1008_Shamray1

Шамрай Агапій Пилипович (1896, Миропілля —1952, Київ) — український літературознавець, історик літератури, належав до чільних представників нової школи в літературознавстві. Науковий співробітник Літературної секції Науково-дослідчої кафедри історії української культури в Харкові в 1925-26 pp., співробітник ВУАН в Комісії новітнього письменства. Редактор збірника «Харківська школа романтиків». Зазнав переслідувань у часи сталінського терору.

Народився в м. Миропіллі Cуджанського пов. Курської губ. (нині Cумська обл.) в селянській сім’ї. 1921 р. закінчив Харківський університет. Впродовж 1920-х — початку 1930-х рр. — викладач історії української літератури в Харківському інституті народної освіти, науковий співробітник Інституту Т. Г. Шевченка в Харкові.

Досліджував історію української та зарубіжних літератур, зокрема творчість І. Котляревського («Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського», 1952; «Наталка Полтавка» І. Котляревського», 1955), Г. Квітки-Основ’яненка («Шляхи Квітчиної творчості», 1930), О. Cтороженка («Cтороженко. Критико-біографічний нарис», 1927; «Українські оповідання Олекси Cтороженка», 1928), В. Шекспіра («До питання про естетику комедій Шекспіра», 1963), Е.Т.А. Гофмана («Ернст Теодор Амадей Гофман», 1963) тощо. Упорядкував збірку наукових праць «Харківська школа романтиків» (т. 1—3, 1930), в якій опублікував деякі власні статті («До початків романтизму», «Харківські поети 30—40-х років XIX ст.»). Підготував до друку зібрання творів О. Cтороженка (т. 1—2, 1928), І. Котляревського (т. 1—2, 1952—1953).

Саме під керівництвом Агапія Шамрая на початку 50-х років минулого століття було здійснене видання першого повного зібрання творів класика і основоположника нової української літератури Івана Котляревського. Агапій Шамрай написав вступну статтю для зібрання, а його авторські примітки до «Енеїди» у цьому виданні увійшли до наступних видань нарівні з примітками самого Івана Котляревського.

За свідченням сучасного знаного українського літературознавця Леоніда Ушкалова (уродженця Краснопілля), Агапій Шамрай – блискучий історик української літератури, чиї виклади в Харківському університеті легендарний український мовознавець Юрій Шерех згадував добрим словом через багато-багато років, називаючи свого професора «харківським відповідником Миколи Зерова» (див.: Шерех Ю. Шостий у ґроні. В. Домонтович в історії української прози // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. – Т. ІІІ. – С. 134.)
Continue reading