Tag Archives: Львів

Любов Яківна Ладна-Роговська – видатний фармакогност, педагог і науковець

150717_Ladna-Rohovska01
ЛАДНА-РОГОВСЬКА Любов Яківна (20.08.1931, с. Запсілля Сумської обл. – 15.10.2013, м.Львів) — доктор фармацевтичних наук (1976), професор (1977), завідувач кафедри фармакогнозії (1970–1995) Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

ВИДАТНИЙ ФАРМАКОГНОСТ, ПЕДАГОГ І НАУКОВЕЦЬ
До 80-ліття професора Любові Ладної-Роговської

20 серпня 2011 року виповнилося 80 років професору, доктору фармацевтичних наук, Відміннику охорони здоров’я, колишньому завідувачу кафедри фармакогнозії і ботаніки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Любові ЛАДНІЙ-РОГОВСЬКІЙ.
150717_Ladna-Rohovska02
Любов Яківна народилась у селі Запсілля Краснопільського району Сумської області. У 1949 році, після закінчення середньої школи, приїхала до Львова і, успішно склавши вступні іспити, стала студенткою фармацевтичного факультету Львівського державного медичного інституту. Під час навчання виявила зацікавлення до наукових досліджень, що проводились на факультеті, активно займалась громадською роботою.
Continue reading

Микола Данько. Поетична індивідуальність першорядного значення

150522_M_Danko
Про Миколу Данька понині, а це вже кільканадцять років після його відходу в інші світи, сумські літератори відгукуються як про своє суспільне сумління у нелегкі години відлиг і заморозків, незначних послаблень і ще більших утисків слова.

Його “проробляли”, звільняли  з журналістських посад, забороняли публікувати твори, а він попри все залишався самим собою, залишався зразком для молодших, чимось світлим у їхньому житті.

У Львові Миколу Данька пам‘ятають мало, і то лише старші літератори та читачі: його вижили з міста ще півсторіччя тому

Але не забігатимемо наперед. Народився Микола Данько 24 травня 1926 року в селі Славгород Краснопільського району на Сумщині у родині коваля. Тож ще малим йому довелося пережити жахіття Голодомору. У молодості його більше тягнуло не до літературної творчості, а до техніки, тому й подався учитися до Харківської радіошколи. Далі – війна, фронт.  Брав участь у бойових діях в Угорщині, Австрії, закінчив війну 19-річним  солдатом у Чехії. Проте з військовим життям так зразу ж попрощатися не вдалося: ще п’ять років служив в авіаційних полках у Красноярську, Конотопі, на Сахаліні.
Continue reading

Споконвічні обрії поета

150402_A_Taran1
***
Дивлюсь і вірю в далину.
Нащадки будуть розумніші –
вони самі себе збагнуть,
а не мої простенькі вірші.
Буятиме нове життя.
Нові канони і закони.
Та вічні будуть в почуттях
благословення і прокльони.
І, може, дійде вірш і мій
в годину щастя, в хвилю лиха,
і в українця поміж вій
блисне сльоза чи усміх тихий.

Анатолій Таран
***

«Краснопілля Інфо» починає знайомити читачів з постаттю нашого земляка, уродженця Миропілля, талановитого українського поета Анатолія Тарана. Вашій увазі пропонуємо передмову Петра Осадчука до останньої (вже посмертної) збірки поезій Анатолія Тарана «Бродячий дощ», яка побачила світ у видавництві «Дніпро» у вже доволі далекому 1995 році. Це розповідь про справжнього Поета, який залишив нам у своїх віршах книгу свого життя:

Петро ОСАДЧУК

Споконвічні обрії поета

Вперше я побачив Анатолія Тарана у Львові сонячної літньої днини 1962 року в гурті поетів, що читали вірші перед натовпом біля театру опери та балету. Востаннє мені не випало його побачити, тому що весняної сонячної днини 1995 року, коли ховали поета на Байковій горі, я був у відрядженні далеко за межами Києва.
150402_A_Taran_1963
Під час першої зустрічі Анатолій був біля мікрофона, а я — в натовпі уважних слухачів, шанувальників поезії. Пам’ятаю, ведучий оголосив: «Слово має поет Анатолій Таран». Тоді це ім’я в літературі для мене було невідомим. Вдивляюся, наслухаю. Красень у парадній військовій формі курсанта підійшов до мікрофона: «Неспокій серця не вкласти в єлейну арію. Окрик, мов блискавка, розрізає мої уста…», «Я суворий і гнівний, я не вмію плакати — мої сльози мати виплакала в час війни…». Інтонаційна й стилістична розкутість, навіть зухвалість поета — те, що відразу привернуло увагу й сподобалося.
Continue reading

Українська душа в сірій шинелі

150402_A_Taran

21 березня цього року минуло вже 20 років з часу трагічної загибелі українського журналіста, талановитого українського поета, уродженця Миропілля, Анатолія Васильовича Тарана. Цього року йому виповнилося б лише 75… Пропонуємо увазі читачів «Краснопілля Інфо» статтю-спогад колег-журналістів про Анатолія Тарана, що побачила світ до десятих роковин тієї трагічної події:

Українська душа в сірій шинелі

На меморіальній дошці, що з’явилася на будинку Національної спілки журналістів України уже після загибелі Георгія Ґонґадзе, викарбувано багато прізвищ майстрів пера і мікрофона, які наклали головою за правдиве слово на газетній шпальті, у радіо й телеефірі. А починався цей сумний список на зорі української незалежності. І серед перших загиблих був наш побратим-вечірківець Анатолій Таран, якого знайшли мертвим і обібраним на оболонському пустирі вранці 21 березня 1995 року, а упізнали аж через чотири дні потому. Причину смерті нашого товариша не встановлено й досі, хоча минуло з того сумного дня вже десять років.

«Я єсть народ по імені Таран»

Із поетом Анатолієм Тараном я зустрілася на сторінках столичної «Вечірки». 1975 року газета вмістила добірку віршів з його майбутньої збірки «Аеродром», що вийшла друком уже наступного, 1976-го. Настрій ліричного героя – залюбленого в рідну землю життєрадісного романтика – настільки збігся з моїм, що я не втрималася й спочатку вирізала вірші з газети, а потім купила й збірку поезій. Познайомившись на початку 90-х років минулого століття з автором, щиро зраділа тому, що Анатолій з роками не тільки не втратив щирого, майже дитинного, подивування світом, іскрометної радості, а й став ще палкішим життєлюбом та романтиком і в поезії, і в житті. Цього в завжди усміхненого, дотепного й товариського чоловіка з щирою українською душею не витравили ні військові статути, ні російськомовне оточення. Анатолій понад два десятиліття був військовим журналістом, мав звання підполковника Радянської Армії. Вірші писав лише українською мовою, щиро кохаючись у ній. Недарма ж класик української літератури Олесь Гончар назвав Анатолія Тарана українською душею в сірій шинелі.  Умів Анатолій радіти не тільки й не стільки власним здобуткам, а й найменшим успіхам колег по поетичному цеху.
Continue reading

Іван Іванович Андрієвський – доктор ветеринарних наук з Великого Прикола

1211_Ivan_Andriyevsky
З уже раритетного на сьогодні енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР» (у нашому випадку – з його пізнішої редакції, російськомовного доповненого видання «История городов и сел УССР») та в деяких довідках про Краснопільський район можна довідатися, що одним з відомих уродженців села Великий Прикіл нашого району є доктор ветеринарних наук І.І. Андрієвський. Це найпоширеніша і майже єдина інформація про І.І. Андрієвського, яку можна знайти у Всесвітній мережі і друкованих виданнях. На жаль, маємо дуже мало матеріалів про життєвий шлях професора І.І.Андрієвського. Пошуки привели авторів сайту до електронних сторінок Львівської академії ветеринарної медицини…

Сайт Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького (така повна сучасна назва вказаного ВНЗ, який, до речі, є найстарішим вищим навчальним закладом такого профілю в Україні і Європі) повідомляє, що доктор ветеринарних наук, професор Іван Іванович Андрієвський тривалий час (з 1961 по 1977 рік) очолював кафедру мікробіології цієї академії. Професор І.І. Андрієвський займався вивченням біологічних властивостей лістерій, еризипелотриксів та мікобактерій туберкульозу. Під його керівництвом підготовлено 8 кандидатських дисертацій.
Continue reading