Tag Archives: мобілізація

ТІНІ ЧОРНОБИЛЯ

160426_V_Draha7Коли вибухнув реактор на Чорнобильській АЕС, мені було лише 10 років і я мало що розумів у глобальних катаклізмах, так само як і більшість дорослого населення нашого району не чули, що є таке містечко Чорнобиль. Але навіть дитяча підсвідомість підказувала, що щось трапилось, коли дорогою до бабусі у Роменський район на першотравневі свята почали зустрічати колони вантажних автомобілів і автобусів, підозри посилились, коли того ж вечора батька, як завідувача автопарком колишньої сільгосптехніки через сільську раду терміново викликали назад до Краснопілля. А після травневих свят у нашій школі, і нашому класі зокрема, з’явились нові учні, від яких ми й дізналися “по великому секрету”, що в Чорнобилі щось рвонуло і у нашому лексиконі почало домінувати слово радіація. З тих пір минуло 30 років, сьогодні про Чорнобиль знають усі. Діти, підлітки, що народились після 1986-го, без проблем розкажуть вам про чорнобильські реактори, цехи, зону відчуження. Вони знають про це не з книг, газетних статей, а тому, що самі були там… у різних комп’ютерних іграх-стрілялках. Крім того, почав активно розвиватися рух “сталкерів”. Стало модним поїхати на екскурсію в зону відчуження, щоб подивитися на Прип’ять наживо.

***
160426_V_Draha1Моєму сьогоднішньому співрозмовнику, краснопільчанину Віктору Дразі той трагічний рік не віщував нічого поганого: кілька місяців тому повернувся з армії, влаштувався на роботу водієм у районний відділ освіти, аж тут отримав знову повістку до райвійськкомату на… “тренувальний збір”, принаймні саме так вказано у виданій довідці. На тому зборі Віктор Анатолійович “тренувався” на Чорнобильській АЕС з 12 грудня 1986 року по 7 лютого 1987-го… Continue reading

ПРИКОРДОННИК, ВОДІЙ, АРТИЛЕРИСТ

160304_V_KolesnykРубрика «Служать хлопці в армії» свого часу була постійною на сторінках нашої газети. Відслужив хлопець строкову службі чи прийшов у заохочувальну відпустку додому, і у райвійськкоматі такому обов’язково порадять зайти до редакції, розповісти про армійські будні. Змінились часи, зовсім іншою стала армія, іншими стали її солдати, і якщо вже погоджуються вони розповісти про свою службу, то чуємо ми не про стройову на плацу, не про вибухи на навчаннях, а про справжні канонади і реальну небезпеку. А що рубрика? Вона залишається і буде постійною, бо справжні хлопці, чоловіки й сьогодні служать в армії.

З одним з них, Володимиром Колесником, нас познайомив спільний товариш. Володимир тоді саме на кілька днів прибув у відпустку. Коротка розмова, в ході якої домовились наступного дня зустрітись у його рідному Земляному, а вже вранці Володимир пригощав у себе гарячим капусняком і не тільки…
Continue reading

Спогади ветерана

150507_Z_Hontar1
Життя минає, швидко плине час.
О ветерани, як Вас мало залишилось серед нас!
Так хочеться про Вас усіх згадати,
Цю пам’ять по частиночкам зібрати,
Бо ми повинні все це пам’ятати
І більш війни в життя не допускати.

Давним-давно зарубцювалися рани війни, але не слабшає біль втрат у багатьох родинах. Вицвіли фотографії, які дбайливо зберігаються в засклених рамках і сімейних альбомах, пожовкли аркуші листів, надісланих з фронту, похоронки…

Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Війна – це мільйони людських жертв, слізні спогади наших дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події, коли під уламками гранат та свистом куль захищали свою Батьківщину.
Continue reading

Юність, обпалена війною

150507_Riasne_IIWW_1
21 червня 1941 року випускники Ряснянської школи отримали атестати про середню освіту. Це була радісна подія не лише для школи, а й для всіх жителів села. Лунав веселий сміх, грала музика, у вихорі шкільного вальсу кружляли пари. Перед молодими людьми відкривалась дорога в самостійне життя. А наступного дня почалася війна. Багато планів не збулося, багатьом надіям не судилося здійснитись.

Не здійснилися заповітні мрії і трьох дівчат-випускниць. Вони з першого шкільного дня навчалися в одному класі, товаришували, допомагали одна одній у навчанні. Ліда Пащенко та Марійка Капленко жили на одній вулиці і були сусідами, разом бігали по яблука до колгоспного саду, спекотними літніми днями плюскалися у ставку. Не відставала від них і Ліда Степанко – відстань за півкілометра до її будинку для подруг не була перешкодою.

З червня 1941 року фашистські війська, рухаючись на схід, захоплювали українські міста та села. 14 жовтня було окуповано і наше село. Німці захоплювали хати, виганяли місцевих мешканців на вулицю, багато з них жили у хлівах разом з домашньою худобою, когось прийняли сусіди, дехто з людей викопував землянки і жили в них. Доводилось важко працювати, адже в селі залишились жінки, люди похилого віку та діти.
Continue reading