Tag Archives: модернізм

Формування ідей модерністичного символізму у творчості Гната Михайличенка

Гнат Михайличенко (Київ, 1919 рік)

До 125-річчя від дня народження Гната Михайличенка

Сьогодні пропонуємо статтю з “Вісника Черкаського університету” – дослідження етико-філософських поглядів українського модерніста ХХ ст. Гната Михайличенка (на прикладі його найбільшого твору – “Блакитного роману”).

В.Р. Винник-Остапишин

ФОРМУВАННЯ ІДЕЙ МОДЕРНІСТИЧНОГО СИМВОЛІЗМУ У ТВОРЧОСТІ ГНАТА МИХАЙЛИЧЕНКА

Трагічний досвід ХХ століття, який завдав нищівного удару засадничим принципам людяності та гуманізму, змушує людину звернутися до переосмислення багатьох духовних цінностей. Особливої актуальності в сучасному філософському дискурсі, якому властива етична настанова, набуває проблема символізму, що представлена у творчості видатного українського мислителя Гната Михайличенка.

Сотні монографій, статей та досліджень присвячено постаті цього визначного письменника сучасності. Серед вітчизняних дослідників його творчості найбільш відомими є: В. Дончик, Р. Мовчан, С. Павличко, Я. Поліщук, В. Шевчук, Т. Гундорова, Я. Мельник, Т. Мойзерська.

Метою статті є виявлення своєрідності та новаторства новелістики Г. Михайличенка через ґрунтовний аналіз визначального поняття його філософії – символізм. Це дозволить нам розглядати мислителя перш за все як сучасного представника українського модернізму, до якого належать імена А. Кримського, В. Винниченка, А. Товкачевського, М.Сріблянського, О. Кобилянської, І. Костецького. Continue reading

Модернізація української повісті (на прикладі “Історії одного замаху” Гната Михайличенка)

До 125-річчя від дня народження Гната Михайличенка

Продовжуємо знайомитися з окремими розвідками творчості Гната Михайличенка. Пропонуємо дослідження художніх особливостей першої повісті Гната Михайличенка «Історія одного замаху» – одного з перших новаторських творів української літератури початку XX cт.

І.С. Гладка (м. Сімферополь)
Модернізація української повісті (на прикладі “Історії одного замаху” Гната Михайличенка)

Українська література початку XX сторіччя характеризувалася різноманіттям малих епічних форм, до того ж позначених потужним ліричним струменем. «Велика» проза голосно заявила про себе лише у другій половині 20-х років, коли «з’явилися відповідні умови для глибокого аналітичного осмислення свого часу, тодішньої людини, осмислення їх у метафізичному вимірі…» [6, с. 14]. Однак зразки її можемо спостерігати і раніше, зокрема у творчості Гната Михайличенка. Визначальним для письменника було експериментаторство зі змістом і формою. Схильність до експерименту вбачаємо вже в першому великому творі – повісті «Історія одного замаху», дослідження художніх особливостей якої і є метою цієї статті. Continue reading

Перший із українських модерністів

До 125-річчя від дня народження

Згадаймо забутого Гната Михайличенка

В українському історичному календарі є такі скупі рядки: «21 листопада 1919 р. денікінською розвідкою розстріляно українських письменників Василя Чумака та Гната Михайличенка». Але якщо ім’я поета Василя Чумака вряди-годи можна було зустріти в літературних дослідженнях творчості діячів культури, літератури, мистецтва періоду Розстріляного Відродження — словом, того «вибитого покоління геніїв», які буремним вітром увірвалися в молоду українську літературу 1917 р., — то Гната Михайличенка відкриваємо лише зараз. І перегортаючи сторінку за сторінкою, дізнаємося, що його вважав своїм літературним «батьком» Микола Хвильовий. Саме з Михайличенкової політично-естетичної тусовки вийшов Олександр Довженко, великий вплив мав його модерновий літературний доробок також на творчість Павла Тичини.

А нещодавно, перечитуючи поезію Богдана-Ігоря Антонича, спіймав себе на думці, що тут теж не обійшлося без Гнатової «участі». Наведу лише чотири рядки з вірша Антонича «Розмова з листком»:

В руці з землі листок
    маленький дру.
О, як є повно в нім
    зими примар,
Та крихта літа ще
    життя трима.
Листок маленький,
    мій зів’ялий друг.

Continue reading

Постать Гната Михайличенка в контексті літератури українського модернізму

1007_2_Mykhailychenko1Гнат Михайличенко (1892–1919) – один із найбільш загадкових і талановитих прозаїків зрілого українського модернізму. Реальне життя його нагадувало існування багатьох Винниченкових героїв-революціонерів (скажімо, Мирона – головного героя роману “Чесність з собою” чи Якова – головного героя роману “Записки кирпатого Мефістофеля”): конспіративні квартири, паролі, явки, робота в підпільній друкарні, зрештою, каторга. Відоме багатьом тодішнім літераторам захоплення ідеалами комунізму обернулося для Гната Михайличенка не лише активною діяльністю в лавах “Української комуністичної партії (боротьбистів)” (редагував і безпосередньо видавав друкований орган цієї партії – газету “Боротьба”), але й ранньою смертю. Письменник був розстріляний у грудні 1919 року в двадцятисемилітньому віці чи то денікінцями, чи то іншою якою військовою силою, що вихором проносились у той час просторами України. Незначна за обсягом творча спадщина письменника була розкидана по тогочасній періодиці (лише “Блакитний роман” був надрукований посмертно в 1921 році окремою книгою), сьогодні вона так і не видана окремим виданням, розміщена в хрестоматіях.

Скромний обсяг доробку Гната Михайличенка не применшує його ваги й значення для української літератури. “‹…› Досвідчений, твердий, незламний діяч революції, підпільник і нарком освіти, видатний культурний діяч, витончений різьбяр в мистецтві – в “Блакитному романі” і в новелах був з Гната Михайличенка. Хто знає, чи не став би він удесятеро сильнішим тепер? Авжеж, не легко тоді було плести тонке мереживо символів та алегорій “Блакитного роману”, дуже неясного, дуже індивідуального, але будь-що-будь роману Революції, роману революційної України”, – такий відгук радянського критика Ф.Якубовського отримала творча спадщина письменника вже наприкінці 20-х рр. ХХ ст. На жаль, визнання з боку радянської держави було не тривким. В епоху становлення нового комуністичного суспільства на засадах авторитаризму доробок Гната Михайличенка вилучився з української літератури як такий, що не відповідав ідеалам соцреалізму. Сама постать письменника також була піддана остракізму за “неправильну” партійну приналежність. Повернення до континууму вітчизняної словесності відбулося на початку 90-х рр. ХХ ст., коли були перевидані спершу новели Г.Михайличенка, а потім і “Блакитний роман”.
Continue reading