Tag Archives: Молитва

У Великій Рибиці зведуть новий храм ПЦУ, де лунатиме молитва українською: митрополит Епіфаній освятив початок будівництва

Leave a reply

Без сумнівів 2021 рік став для Великої Рибиці роком оновлень. Повністю відреставрований дитячий садок, ігровий майданчик для дітей, збудований сучасний футбольний стадіон, чим може похвалитися далеко не кожне село. Але безумовно головною подією року для села стало освячення хреста і власне місця для побудови храму на честь святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця. Ця подія могла так би і залишитися заходом місцевого масштабу, якщо б на освячення не зібралося найвище духовенство України. Проводив молебень митрополит Київський і всієї України Епіфаній, разом із ним були присутні митрополит Симеон, архієпископ Мефодій, архієпископ Агапіт, єпископ Митрофан. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МИТАРСТВА

Leave a reply

МИТАРСТВА

Християни розуміють митарства як перепони, крізь які має пройти душа на шляху до Божого престолу, тобто як випробування душі небіжчика до остаточного вирішення її долі на Страшному суді. Православні уявляють їх в образі таких собі східців, що здіймаються від землі до неба. Цими східцями двійко янголів ведуть душу, а обабіч примостились біси, які неодмінно скинуть цю душу вниз, якщо тільки її гріхи будуть важчими за добрі справи. Усього митарств двадцять: пустослів’я, брехні, осуду, обжерливості, ліні, крадіжки, сріблолюбства, здирництва, неправди, заздрощів, гордощів, гніву, злопам’ятства, вбивства, чаклунства, розпусти, перелюбу, содомського гріха, єресей, немилосердя. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВІЧНІСТЬ

Leave a reply

ВІЧНІСТЬ

Ніхто зі смертних не годен збагнути, що таке вічність бодай тому, що живе у світі зникомих речей. А надто — коли твоя душа цілком занурена в дрібні марнотні справи. Згадаймо саркастичні рядки Маланюка з його послання Юрієві Дараганові. «Лиш десять літ — і вже по всім. / Серця сліпі! Серця калічні! / Коротка ця хахлацька вічність, / Непевна і гірка, як дим»…

Т. Г. Шевченко. Автопортрет. 1861.

У Любченковому «Вертепі» двоє чоловіків розмовляють про те, яке все перемінне в нашому житті. «Слухайте, але є ж у світі щось вічне?» — вигукує один. «Ні, — спокійно відповідає на те інший. — Нема нічого вічного». «Як? — не здається перший. — А людина? Сама людина з її пристрастями?»… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СПОВІДЬ

Leave a reply

СПОВІДЬ

Ясна річ, Шевченко з дитинства знав, що сповідь — то церковне таїнство оприявлення, чи, коли хочете, викриття своїх гріхів з надією на те, що вони будуть прощені й більше ніколи не повторяться. Церква трактує сповідь як каяття-оновлення, переображення людської душі, те, що по-грецькому споконвіку називалось загадковим словом «метаноя». Це означає народження «внутрішньої людини», про яке так часто писали старі українські філософи й богослови. Перед причастям кожен ретельно перебирає в пам’яті всі свої думки, почуття та дії і, коли відчуває на душі важкість гріха, готується до сповіді. Це дуже відповідальна й непроста справа. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МОЛИТВА

Leave a reply

МОЛИТВА

Що таке молитва? Відповіді тут можуть бути дуже різні. Хтось скаже, що це «еготекст», тобто свого роду вимовляння себе самого. А хтось зацитує слова Віктора Гюго з роману «Les Travailleurs de la mer»[1], написаного через п’ять років після того, як не стало Шевченка: «Молитва — могутня сила душі, незбагненна сила. Молитва звернена до великодушності мороку; молитва промовляє до таїни, вона сама схожа на таїну, і хочеться вірити, що перед упертою безугавною мольбою Невідоме не може встояти». Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЛЮБОВ

Leave a reply

ЛЮБОВ

Любов — велика таїна. Скільки разів люди хотіли збагнути, що воно таке, а все марно. Мені особисто серед моря думок про любов найбільше імпонує думка про те, що любов — це Божа присутність у світі. Це те, про що писав Сковорода в одному зі своїх листів: «Omnia praetereunt, sed Amor post omnia durat. / Omnia praetereunt, haud Deus, haud et Amor». Я б переклав це по-нашому десь так: «Все мина, лиш любов зостається по всьому, / Все мина, та не Бог, не любов».

А іншого разу той-таки Сковорода співає любові справжню осанну: «Хіба не любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожнеча руйнує? Хіба не називає Бога любов’ю його найулюбленіший учень Іоан? Хіба не мертва душа, позбавлена істинної любові, тобто Бога? Хіба всі дарунки, навіть янгольська мова, не є ніщота без любові? Що дає основу? — Любов. Що творить? — Любов. Що зберігає? — Любов, любов. Що дає насолоду? — Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа й омега». Continue reading →