Tag Archives: мужність

Толя та Оля

160816_A_Horbenko1Варіантів заголовка до цього коротенького матеріалу було декілька, хоча б «Для сильних духом немає меж», але погляньте на цю світлину, і зрозумієте, що кращого варіанту годі шукати. Це Анатолій Горбенко «Бугор» – герой, боєць АТО! А поряд його дружина Оля. Для людей не знаючих може здатися, що цю ідилію фотограф зафіксував в готелі на узбережжі моря. Але ми знаємо, що це фото зроблено в Київському центральному клінічному військовому шпиталі, і що кілька тижнів тому медики боролися за життя Анатолія.

Анатолій народився у селі Велика Рибиця, останні роки із сім’єю мешкав у Маріуполі. Навесні 2014 року, коли почалася російська агресія і коли росіяни вже попрямували на Маріуполь, він зібрав речі і пішов в батальйон “Донбас”. У складі мінометного взводу Бугор брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Первомайська, Мар’їнки. Власне, найбільший подвиг він здійснив уже в оточенні, тому що виявив нелюдську витримку, нелюдську хоробрість, не здавався, і головне – коли вони потрапили в оточення в селі Червоносільське – пройшов через “коридор смерті”. Довгий час перебував у полоні бойовиків, де вкотре продемонстрував дива незламності духу воїна. Подвиги були майже неймовірними. За них Анатолій Горбенко отримав Орден “За мужність” і кілька медалей.
Continue reading

Відважному бійцю АТО з Краснопільщини терміново потрібна допомога!

160622_A_Horbenko1Важко поранений військовий із села Велика Рибиця Краснопільського району АНАТОЛІЙ ГОРБЕНКО “Бугор”.

Чоловік добровольцем пішов на Схід. Боєць 46-го Окремого батальйону ЗСУ “Донбас-Україна” пройшов Іловайськ, був в полоні, повернувся на фронт. Нагороджений орденами Богдана Хмельницького III ступеня і “За мужність”. Зараз в обласній клінічній лікарні імені Мечникова (м. Дніпро) у важкому стані.

16 червня під час виконання бойового завдання у районі несення служби – н.п. Мар’їнка Донецької області – отримав осколкове пошкодження кінцівок. Лікарі ампутували чоловікові обидві ноги.
Continue reading

Медаль «Захисник Вітчизни» – від Президента України

160606_E_Rozhyvets1
Днями у районному військовому комісаріаті було вручено медаль «Захисник Вітчизни» демобілізованому учаснику антитерористичної операції Євгену Роживцю з Миропілля. Зачитав Указ Президента України та вручив нагороду військовий комісар районного військкомату, підполковник Євген Євченко, який привітав відважного хлопця з отриманою відзнакою та подякував за мужність.

Попри свій юний вік, Євген Роживець пройшов горнило війни старшим стрільцем, побувавши у найгарячіших точках на Сході України. Він як ніхто інший знає, що війна – це не красива картинка для репортерів, а страшна, сповнена крові і смертей реальність. Під час виконання бойового завдання, пробиваючись до своїх побратимів, БТР із українськими солдатами підірвався на міні. З дев’яти бійців живими залишилися лише двоє. Попри отримані поранення Євген намагався винести до своїх тяжко пораненого водія бойової машини, але той помер буквально у нього на руках.
Continue reading

«ВАМ НІКОЛИ НЕ БУДЕ СОРОМНО ЗА МЕНЕ…»

160513_Piddubnyi_memory1Неоголошена війна забрала життя тисячі наших українців. Це страшно, та ще страшніше усвідомлювати, що невідомо, скільки ще матерів, дружин, дітей страждатимуть через непоправні передчасні втрати найдорожчих людей. Наш обов’язок – пам’ятати героїв, хто не повернувся зі Сходу, хто не встиг вдосталь пожити зі своїми рідними, недорадів, недокохав, але встиг піти у безсмертя, захищаючи найдорожче, що є в українців – право на волю і незалежність. Своєю жертовністю вони вщент зруйнували недолугі закиди кремлівських стратегів, що України як держави, а українців як нації взагалі не існує.

Днями у Миропільській ЗОШ І-ІІІ ступенів відбувся мітинг-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки в пам’ять про випускника школи, добровольця, героя, справжнього патріота Віталія Володимировича Піддубного, який загинув, захищаючи суверенітет і цілісність держави на Сході.
Continue reading

ІМЕНЕМ ГЕРОЯ

160407_A_Kostiuchenko
У Мезенівці одна з вулиць відтепер носить ім’я підполковника Артура Костюченка, який загинув у боротьбі за незалежність України.

Розглянувши подання сільського голови з метою увічнення пам’яті загиблого за свободу, незалежність і суверенітет держави Україна, відповідно до Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», керуючись ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська рада вирішила змінити назву вулиці Першотравнева на вулицю Артура Костюченка в с.Мезенівка Краснопільського району.

Нагадаємо, загинув Артур Іванович 14 лютого 2015 року в селі Петровське, що за Волновахою Донецької області. Під час руху військової техніки на фугасі підірвався автомобіль, в якому він знаходився. Поховали воїна в рідному селі 17 лютого. Continue reading

Одна з вулиць у Бердянську віднині носить ім’я нашого земляка, уродженця Миропілля Віталія Піддубного

160126_V_Piddubnyi
Одна з вулиць у Бердянську віднині носить ім’я нашого земляка, уродженця Миропілля Віталія Піддубного.

Про це написав у фейсбуці громадський активіст Ігор Касьянов із Бердянська. “Сегодня добились чтобы улицу Куйбышева переименовали в улицу Виталия Поддубного (Сват). Слава Україні! Герої не вмирають! …Огромное спасибо за поддержку при голосовании, и вообще продвижении наших патриотических, украинских названий хочу сказать проф. Лыману И.И. и Зубрицкому И.И. Поверьте там надо было еще повоевать почти за каждое новое название”.

Віталій Піддубний народився 4 жовтня 1977 р. у с. Миропілля. До війни жив у м. Бердянськ, працював будівельником. Був активним учасником самооборони Бердянська. В цьому громадському формуванні про нього звучать найкращі відгуки, зрештою саме із Самооборони Бердянська пішов добровольцем в батальйон “Донбас”, був стрілком, брав участь у багатьох операціях по звільненню України від російських найманців.
Continue reading

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ЙОГО ВАЖКО ВІДДАВАЛА ЗЕМЛЯ, АЛЕ ЛЕГКО ПРИЙНЯЛО НЕБО

151220_O_Shkurko01Краснопільщина знову в жалобі – 10 грудня в м. Біла Церква поховали героя, краснопільчанина підполковника Олександра Шкурка, який віддав своє життя за Україну… Квіти, вінки, військовий оркестр, траурна хода і сльози… Попрощатися з героєм прийшли тисячі містян, однополчан, військових побратимів. Віддати шану земляку прибула делегація з Краснопільщини у складі голів райдержадміністрації, районної ради, селища Краснопілля, активістів волонтерського руху. З моменту отримання інформації, що Олександр Вікторович потрапив у полон, у рідних офіцера, у всіх краснопільчан не зникала надія на повернення його додому. Це сталося через півтора року, та повернувся він у цинковій труні…
151220_O_Shkurko02
Олександр був тричі похований. Спочатку бандитами у Сніжному, потім волонтерами на Алеї тимчасово неідентифікованих захисників України на Краснопільському кладовищі міста Дніпропетровськ, і ось 10 грудня Олександра Шкурка поховали як Героя на Алеї Слави Білоцерківського кладовища «Сухий Яр». Його важко віддавала земля, але легко прийняло небо…

Олександр Шкурко народився 7 лютого 1979 року у Краснопіллі, тут пішов до школи. У Краснопільській ЗОШ І-ІІІ ступенів залишилась добра пам’ять про хлопця. Continue reading

Спогади ветерана

150507_Z_Hontar1
Життя минає, швидко плине час.
О ветерани, як Вас мало залишилось серед нас!
Так хочеться про Вас усіх згадати,
Цю пам’ять по частиночкам зібрати,
Бо ми повинні все це пам’ятати
І більш війни в життя не допускати.

Давним-давно зарубцювалися рани війни, але не слабшає біль втрат у багатьох родинах. Вицвіли фотографії, які дбайливо зберігаються в засклених рамках і сімейних альбомах, пожовкли аркуші листів, надісланих з фронту, похоронки…

Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Війна – це мільйони людських жертв, слізні спогади наших дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події, коли під уламками гранат та свистом куль захищали свою Батьківщину.
Continue reading

Юність, обпалена війною

150507_Riasne_IIWW_1
21 червня 1941 року випускники Ряснянської школи отримали атестати про середню освіту. Це була радісна подія не лише для школи, а й для всіх жителів села. Лунав веселий сміх, грала музика, у вихорі шкільного вальсу кружляли пари. Перед молодими людьми відкривалась дорога в самостійне життя. А наступного дня почалася війна. Багато планів не збулося, багатьом надіям не судилося здійснитись.

Не здійснилися заповітні мрії і трьох дівчат-випускниць. Вони з першого шкільного дня навчалися в одному класі, товаришували, допомагали одна одній у навчанні. Ліда Пащенко та Марійка Капленко жили на одній вулиці і були сусідами, разом бігали по яблука до колгоспного саду, спекотними літніми днями плюскалися у ставку. Не відставала від них і Ліда Степанко – відстань за півкілометра до її будинку для подруг не була перешкодою.

З червня 1941 року фашистські війська, рухаючись на схід, захоплювали українські міста та села. 14 жовтня було окуповано і наше село. Німці захоплювали хати, виганяли місцевих мешканців на вулицю, багато з них жили у хлівах разом з домашньою худобою, когось прийняли сусіди, дехто з людей викопував землянки і жили в них. Доводилось важко працювати, адже в селі залишились жінки, люди похилого віку та діти.
Continue reading

І ЗНОВУ БУЛИ БОЇ…

150401_M_Kuroedov
Біографія Миколи Івановича Куроєдова почалася в мальовничому, закинутому серед лісів і пагорбів селі з поетичною назвою Ясенок. Народився він 14 квітня 1919 року в родині селянина-бідняка. Батьки його працювали на поміщика і куркулів. Змалку хлопець тягнувся до знань: спочатку навчався в місцевій початковій школі, а в 1935 році почав навчатися у восьмому класі Краснопільської середньої школи.

Коли юнакові виповнилося дев’ятнадцять, перед ним відкрилися широкі дороги на землі. Та він, заздрячи птахам, мріяв про польоти в безмежних просторах повітряного океану. Тож, образно висловлюючись, Микола Куроєдов почував себе «на сьомому небі», коли в листопаді 1938 року його було прийнято курсантом Харківського авіаційного училища штурманів. І не помітив, як настав 1940 рік, і навчання закінчилося. Перед ним постала реальна можливість літати в бездонній блакиті неба. Це радісно хвилювало і трохи турбувало: як воно буде? Чи справиться він з отими підхмарними польотами, коли пташині зграї здаються під тобою маленькими пір’їнками, або краплинами дрібно порваного й пущеного за вітром паперу.
Continue reading