Tag Archives: Микола Данько

Леонід ДІДОРЕНКО: воїн, правоохоронець, поет, краєзнавець, особистість

161101_l_didorenko-90_1З нагоди 90-річчя з дня народження історика, поета, краєзнавця, земляка Леоніда Дідоренка в читальному залі Краснопільської центральної районної бібліотеки відбулася краєзнавча година “Поет, краєзнавець, особистість…”, ініціатором якої виступив голова первинної ветеранської організації Краснопільського ВП С.Д. Крамаренко. У краєзнавчій годині взяли участь рідні і знайомі Л.Д. Дідоренка, його колишні колеги по службі, бібліотекарі, а також голова Краснопільської райдержадміністрації Ю.А. Яремчук та заступник голови Краснопільської районної ради І.В. Гавенко.

Ведучі заходу, бібліотекарі читального залу Т.О. Брахно і Н.І. Дейнека розповіли присутнім про біографію Леоніда Дмитровича, як мужнього воїна, безстрашного правоохоронця, талановитого поета, місцевого краєзнавця, непересічну особистість.
Continue reading

Про сумських буржуазних націоналістів періоду побудови світлого майбутнього

160521_M_DankoДо 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Їх називали буржуазними націоналістами, дисидентами, шестидесятниками, ворогами радянської влади. І лише за те, що вони любили свій край, свою мову, шанували історію і не забували про її чорні плями. Вони не могли мовчати, коли навкруги коїлось безглуздя. Микола ДАНЬКО, Геннадій ПЕТРОВ, Михайло ОСАДЧИЙ, Юрій ЦАРИК, Анатолій СЕМЕНЮТА… Цих людей більшість із сумської творчої інтелігенції пам’ятає, шанує, вклоняється. А були часи, коли їх викреслювали з буття, таврували, зводили з розуму.

Народжені патріотами

Між Миколою Даньком і Геннадієм Петровим незначна десятирічна різниця у віці. Вони навчались в одному вузі, на факультеті журналістики Львівського державного університету. Жили в гуртожитку, працювали в Сумах, обидва зазнали утисків (один більше, другий менше). Та й померли вони майже водночас: Микола в 1993 р., Геннадій — у 1996 р. Continue reading

«Мужність залишатися собою»

160518_M_DankoДо 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Я знаю, віршів цих ніхто не прочитає,
Хоч я давно підвівсь на повен зріст.
Але ніхто, ніхто мене не знає,
Хіба що кегебіст…
Хвала ж тим хлопцям, що за мною стежать
Вночі і вдень… Вони – мої брати.
За них підношу келих, як належить,
Бо славу тільки їм про мене берегти…

Вітчизняна література напрочуд багата талановитими майстрами, які – кожен у свій період – чимало зробили для становлення й розвитку соціальної комунікації, чиї твори виражали дух епохи, що є чи не найголовнішою особливістю літератури.

Саме до таких належить і Микола Данько: поет і журналіст, публіцист і громадський діяч, дисидент. Зазнаючи переслідувань у 60-ті, 70-ті й 80-ті рр. XX ст., він і вихлюпувався поетичними рядками, винесеними нами в епіграф.
Continue reading

Микола Данько: «Й сонця прихилив би!…» Вибрані поезії

160518_M_Danko_poetry

До 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Пропонуємо читачам сайту низку вибраних поезій з останньої прижиттєвої книги Миколи Данька «Й сонця прихилив би!…» (вірші наводяться у довільному порядку, в дужках після кожного вірша зазначені сторінки, на яких цю поезію можна знайти у книзі).

* * *
Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу,
Диво ж моє!

Із водоспадами грім-діалектів на плечах,
Із легіоном струмочків-говірок лелечих.
Ти ж блискавками-ключами шугаєш по небу,
Сонечком красним встаєш,
Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу.

Хто ж там злічив! Як піску біля Чорного моря, —
Стільки перлин,
Слів-діамантів ясних — ніби рос красовитих
Поспіль на кулі земній, на тополях і квітах.
Більше, як зір, бо сузір’ями й діти говорять:
«Журавленятко, прилинь!»
Так лопотять й оченята — до Чорного моря.
Continue reading

Педагог і сатирик

150717_L_Zabara1
Частенько після робочого дня у тиші кабінету беру до рук збірки книжок своїх добрих знайомих: письменників, поетів, публіцистів, гумористів і сатириків з їх дарчими записами. Щоразу згадую цих талановитих людей, справжніх трудівників красного письменства, захоплююсь їх талантом, вишуканим стилем, багатством словникового запасу. І щоразу після перегляду їх творів чомусь у них вчуся.

Днями на очі потрапила солідна, добре ілюстрована книга, а головне неперевершена у професійності і майстерності такого сатиричного жанру як афоризми. Це книга «Зооафоризми» педагога від Бога, засновника розлогої вчительської династії, опального сатирика з с.Тур’я Л.Ф.Забари. До речі, такої обширної книги гостросатиричних мікросюжетів одиниці. Майстра-освітянина, на жаль, автора цієї книги, прекрасної людини, неперевершеного сатирика вже немає з нами.

Мені приємно, що довелося часто зустрічатися, тісно спілкуватися з цією неординарною людиною, особливо у останні роки його життя, радіти разом з ним виходу у світ такої жаданої для автора і дорогоцінної книги «Зооафоризми», одним з перших отримати її у подарунок від Леоніда Федоровича з дарчим написом.
150717_L_Zabara_book
Почну розповідь про Л.Ф.Забару з його біографії, життєвого і творчого шляху майстерно і захоплююче викладеними у слові автора, вміщеного в книзі «Зооафоризми».

Леонід Федорович Забара народився на Слобожанщині у теперішній прикордонній зоні на стику трьох областей – Курської, Бєлгородської та Сумської – у с. Демидівка, нині Російської Федерації, 29 серпня 1934 року в селянській родині. Батьки були потомственними трударями-хліборобами з Богом у душі. У його роду було чимало вчителів. Тож як було не прийняти йому доленосну естафету рідних , які поклали своє життя заради щастя майбутніх поколінь?! Вони були для нього прикладом формування світогляду, сили волі, патріотизму.
Continue reading

Михайло Осадчий: «Дорогий Миколо! …Мені хотілося читати й читати листа, праглося, щоб цьому листові не було ані краю, ні почину…»

150522_M_Danko05

 
Для багатограннішого знайомства з постаттю нашого земляка, уродженця Славгорода, самобутнього поета Миколи Михайловича Данька пропонуємо фрагменти його листування з дисидентом-літератором, земляком Михайлом Осадчим. Листування друзів-письменників було опубліковано на «Сумському історичному порталі» (http://history.sumynews.com/).
Вертій Олексій
Листи дисидента Михайла Осадчого до поета Миколи Данька
(фрагменти)


18 лютого 80 р., Милва

Дорогий Миколо!

Щойно отримав листа, надісланого тобою 11.ІІ.80 р. Сердечно дякую. Вочевидь, що моя поштівка затрималась значною мірою через помилку в адресі, в кожному разі гарний мотив затримати. Добре, що хоча втрапила.

Уже я поволеньки викарабкуюсь з глибокої депресії, в котрій перебував з жовтня. І неврозу також. Так бажано відпочити по 9 літах поневірянь, але наразі не вдається. Ледве викарабкався од чергової  в’язниці  після того, як на моєму чергуванні згоріла фанерна будочка. Завершилася кримінальна справа супроти мене 7.ІІ.80 сплатою значної суми,   котру начислили за пожежу оної будочки, хоча я в пожежі не винен. Але що значить найти тепер лжесвідка? В лагері за пачку чаю, тут запросто за пузир –  “пузир” за тутешньою термінологію “півлітра”.

Дорогий Миколо, другий раз подав заяву на відпустку, ще нема відповіді. Як дадуть, побуду зо 2-3 дні на Сумщині, треба домовитися з  кузенами, щоб продали хату. Постараюся зазирнути і до Робінзона. Пак, допомогли мені сплатити начислину тисчонку нині горьківська Даная[1] зі  своїм Зевсом у золотих променях.  І не знаю, як і коли я оддам.
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.3) «Чай від Миколи Данька»

150525_M_Danko_memory(закінчення, початок див.: 30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»; 30 годин на неокупованій території (ч.2) «А все-таки вона крутиться!»)

Я дарував йому книги, куплені у Москві. Нині пригадую три з них: збірник поезій Осипа Мандельштама, поезію Йосипа Бродського і щоденник Зінаїди Гіппіус. Микола Михайлович завжди запитував мою думку про книги, і я, розповідаючи, за його прикладом, теж цитував авторів. Пізніше, в наступний приїзд, я питав про його враження, і у нас виникала цікава дискусія. Гіппіус Данько називав «розумною жінкою і середнім поетом». В цей час розмови про самостійність України вже ішли вільним текстом. Микола Михайлович вірив у скоре здобуття незалежності, говорив про Рух, придивлявся до секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука. Він без побоювань розповідав про знайомство з Василем Стусом, поезію якого цінував дуже високо. Взагалі, в цей час наше спілкування стало рівнішим (тобто вийшло із стовідсоткової форми учень-учитель) і переросло у теплу дружбу. Зрозуміло, поет залишився для мене старшим другом і вчителем.

Тоді ж, пригадую, Борис Олійник став одним із замів Михайла Горбачова і надіслав Миколі Михайловичу листа: «Чим можу допомогти?» Данько відповів: «Допоможи видати збірку». Відповіді не надійшло. Цю історію передав мені тато.
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.2) «А все-таки вона крутиться!»

150522_M_Danko05(продовження, початок див.: 30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»)

Через 20 років я можу згадати лише окремі короткі вислови поета про літературу. Ті, що почув від тата, позначаю в тексті окремо. Про Шевченка. «У Шевченка не всі твори в Кобзарі рівнозначні. Є деякі речі, що йдуть від коломийки. Але поки Шевченко наш прапор, ми будемо видавати Кобзар повністю». Ще про Шевченка: «У Шевченка домінуючою є думка, тому ми не задумуємось над формою, не звертаємо уваги, які слова він римує. Коли я читаю «Мені однаково чи буду…» я не задумуюсь над римами, оскільки мене захоплює колосальність думки автора. В ній справжній магізм Шевченка».   «Люди, що займаються творчістю Шевченка, казали, що вірші Шевченка видали повністю без вилучень». (Останнє почув від тата). Про Олександра Олеся: «Невірно кажуть, що Олесь – це художник, розіп’ятий на хресті політики. Його патріотизм був органічним, тому і патріотична лірика, і його державна служба в УНР були органічним проявом його душі». Про роман Федора Сологуба «Мелкій бес»: «Це біс невеликих містечок». (Почув від тата). Шанував Миколу Нєкрасова і захищав його. «Мені кажуть: Нєкрасов скучний і хрестоматійний. А я відповідаю: а от напиши хоч один вірш, як він». Він порівнював поетів-класиків і Єсєніна: «Михайло Лєрмонтов може сторінками описувати пейзаж, чи людину. Він іде вглиб, вдивляється в деталі. А Єсєнін скаче швидко по поверхні і не надає значення деталям. Зверни увагу на його вірш «Стою одін срєді равніни голой». Там в кожній строфі він описує нове місце, і сам навіть не помічає цього». Про Олександра Пушкіна: «Коли я був молодим мені здавалося, що Лєрмонтов геніальний поет, а Пушкін — добрий поет. Але зараз я вважаю навпаки. Пушкін геній». Про Адама Міцкевіча: «Кажуть, що «Євгеній Онєгін» — енциклопедія «русской жизні». Але коли я прочитав «Пан Тадеуш», то зрозумів, що саме ця поема є енциклопедією, а Онєгін просто гарний твір». Про Марину Цветаєву. «Її твори легко перекладати іноземними мовами. Я читав її переклад німецькою, і він майже ідентичний оригіналу». «Цвєтаєва — поет для поетів. Вона слово гне як підкову». Про Василя Симоненка: «Василь до справжньої мудрості не доріс. Що в його віршах нас приваблює – це його щирість». Про Василя Стуса: «Стус за духом був борцем. Чим більше його тиснула система, тим могутніше розпросторювався його талант». Про Олександра Твардовського: «Після Пушкіна, здавалося, ямб помер. Потрібен був талант Твардовського, щоб в «Васілії Тьоркінє» його відродити знову». Про Йосипа Бродського: «Цей поет зробив багато для форми». (Почув від тата).
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»

150522_M_Danko01
Нині я не можу пригадати за яких обставин познайомився з Миколою Михайловичем Даньком. У серпні 1980 року наша родина переїхала у рідне місто мого тата Суми, і це знайомство відбулося завдяки татові. Тобто, восени 1980.

Микола Михайлович жив на вулиці Малиновського у „хрущовці”, що поруч зі школою N2. Квартира знаходилася на другому поверсі і виходила вікнами на стадіон школи.

На час нашої зустрічі мені було 15 років, а Миколі Михайловичу — 56. Я був спортивної статури, багато чим цікавився (закінчив музичну школу, ходив у фотостудію, постійно читав і завдяки сімейній традиції об’їздив безліч цікавих місць Союзу від Москви до Карпат і Кавказу). В тому віці, в якому зазвичай формується світогляд і його етична компонента, я потребував сильного свідомого вчителя. Такого у провінційній Сквирі Київської області важко було знайти. А Микола Михайлович вже перебував на пенсії і відчував явний брак «суспільного навантаження», будучи відлученим існуючою системою від роботи в редакції і навіть від більшості колишніх друзів. Тобто, як мені видається, ми вдало доповнювали один одного: учень–шукач і недонавантажений вчитель–поет і досвідчений гуру, відірваний владою від суспільства. Об’єднувало нас і те, що ми розмовляли українською (у тогочасних Сумах це було рідкістю).
Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.2)

150522_M_Danko05
(закінчення, початок див. http://krasnopillia.info/2015/05/24/dolya-i-nedolya-mykoly-danka-ch-1/)

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва “Червоне соло” – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: “Ні, ти давня, як море і кров, наша мово, нескорене диво!..” [11, 23]. В іншому вірші поет ототожнював Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і двоголовий орел: “Ми не дамо вершечку всохнуть, ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, дводзьобий птах вночі клює)” [11, 6]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: “За що люблю? За що страждаю? Я так ненавиджу гнучких, хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!” [11, 6]. А герой поеми “Перед боєм” Олекса Довбуш заповідає своєму синові:
       Нам рабувати, синку, неподоба,
       За інші скарби треба купно дбати
       Та вивести з неволі Україну,
       Щоб не глумились добрії сусіди… [11, 78–79] Continue reading