Tag Archives: Микола Хвильовий

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.2)

(продовження)

***
Ясна річ, окреслити бодай тематику розмов Шевченка з Данилевським дуже непросто. Справа ускладнюється ще й тим, що рецепція ідей Данилевського в українській традиції, здається, взагалі не вивчена[410]. Я можу пригадати хіба лиш не надто виразні вказівки на те, що теорія «азіатського ренесансу» Миколи Хвильового постала під впливом ідей Данилевського[411], або раніші «Чудацькі думки про українську національну справу» Михайла Драгоманова.

Драгоманов, який на відміну від Данилевського був свято переконаний у тому, що «різниця між східною й західною цивілізацією ніколи не була велика по суті»[412], цілком негативно поставився до книги «Росія і Європа». Мовляв, на сьогодні в росіян «старий гегельянсько-московський націоналістичний світогляд дуже підкопаний і систематично проявив себе недавно тільки в книзі Данилевського «Россия и Европа», писаній не спеціалістом гуманних наук, а натуралістом, котрий під кінець життя понаписував такі примітки на своїй книзі, котрі рівні тому, що він зрікається многого з того, що перше написав. Книга Данилевського пішла в ход більше серед такої публіки, котра з властивою наукою мало має діла, котра зветься в Європі шовіністами, державно-національними самохвалами, от як, напр[иклад], буланжисти серед французів[413], а наукові поваги в Росії навіть усміхаються над книгою Данилевського»[414]. Continue reading

Леонід Ушкалов. Національні світи слобідської літератури

Поняття слобідської, чи харківської, літератури існує досить давно: ще наприкінці 1820-х років Петро Кеппен пробував був укласти словник харківських письменників[1], а Дмитро Багалій та Дмитро Міллер у своїй грубезній спільній книжці 1905 року «История города Харькова», здається, вперше зробили начерк харківської літератури, починаючи з доби колонізації краю[2].

Між іншим, тоді, на початку ХХ століття, не дивиною було навіть поняття “харківська культура”. Так, 1906 року у відгукові «Харьковских губернских ведомостей» на смерть знаного російського публіциста Юрія Говорухи-Отрока зазначалося, що “в історії харківської культури цей оригінальний письменник та глибокий мислитель посідає таке ж важливе місце, як Сковорода й Квітка-Основ’яненко”[3]. Continue reading