Tag Archives: Микола Міхновський

Федір Турченко: Микола Міхновський та його «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»

Про Миколу Міхновського, автора книги-маніфесту «Самостійної України» та його ранній період діяльності – розмова з професором Федором Турченком

Про Міхновського Михайло Грушевський говорив, як про людину «зі здібностями і ще більше амбіціями, із сильним нахилом до авантюризму, інтриги і демагогії». Симон Петлюра звинувачував його «у вузькості і обмеженості», а Володимир Винниченко висміював у своїй творчості. Для цих видатних українських діячів необхідність незалежності України, стала очевидною лише під кінець українських визвольних змагань 1917-20 років, до цієї ідеї вони прийшли через автономістичні гасла, а Микола Міхновський же пішов навпростець. Continue reading

Федір Турченко: П.Скоропадський і М.Міхновський 1918 p. – дві моделі державного будівництва (ч.3)

(закінчення)

***
10 червня делегація УНДС відвідала начальника німецького генштабу в Києві Гренера. Хліборобів-демократів у складі делегації представляли М.Міхновський, С.Шемет, В.Совачів. Член делегації М.Міхновський заявив на зустрічі: «Депутація визнає гетьмана главою України, але його кабінет міністрів не виправдовує надій українських партій. Слід замінити нинішній кабінет, бо він складається з ворогів українського народу…»[34]. Однак розуміння своєї позиції делегатам у Гренера добитися не вдалося. Він заявив, що в таких умовах змінювати уряд недоцільно. «…Для самостійності України бажання Німеччини допомогти Україні значно важливіше питання про те, чи буде призначений той чи інший міністр», – зазначив Гренер. М.Міхновський спробував перевести дискусію в іншу площину: «…Ми розуміємо самостійність України інакше, ніж німецький уряд. Ми розглядаємо самостійність України з точки зору національної, а не територіальної»[35], – сказав він. Continue reading

Федір Турченко: П.Скоропадський і М.Міхновський 1918 p. – дві моделі державного будівництва (ч.2)

(продовження)

***

Коли делегати УДХП прибули 27 квітня 1918 р. до Києва на свій партійний форум, то виявилося, що там на днях буде також проведено з’їзд «Союзов земельных собственников», причому члени Української народної громади – напівлегальної організації, яка готувала переворот П.Скоропадського, братимуть участь у його роботі. У таких умовах лідери УДХП, у тому числі й М.Міхновський, вирішили провести 29 квітня свій окремий з’їзд, на якому сподівалися досягти компромісу з Центральною Радою, добившись істотної корекції її політичного курсу. Але німецьке командування заборонило проведення цього з’їзду, заявивши, що керівника держави повинен обирати «весь народ», тобто і члени «Союзов земельных собственников»[16]. Continue reading

Федір Турченко: П.Скоропадський і М.Міхновський 1918 p. – дві моделі державного будівництва (ч.1)

У статті робиться порівняльний аналіз поглядів П.Скоропадського і М.Міхновського на питання національно-державного будівництва в Україні 1918 р. Аналізується складна суспільно-політична ситуація, у контексті якої М.Міхновський і його прихильники прагнули змінити політичний курс гетьманського уряду, надати йому чіткої національної спрямованості.

Одним із найважливіших завдань історіографії Української Держави 1918 р. є оцінка тієї моделі національно-державного будівництва, на яку орієнтувався П.Скоропадський. Вивчення цієї багатопланової проблеми продовжується багато десятиліть, але говорити про конкретні результати, які були б сприйняті дослідницьким загалом, ще рано. На наш погляд, результативність аналізу значно підсилило б розширення поля дослідницьких інтересів за рахунок порівняльного аналізу поглядів П.Скоропадського, з одного боку, та його сучасників із різних політичних таборів, з іншого. Пропонуємо почати розгляд цієї проблеми через призму політичної дискусії, яка в період підготовки гетьманського перевороту і після його здійснення відбувалася між П.Скоропадським і М.Міхновським. Continue reading

Федір Турченко: Українська самостійницька ідея на зламі епох (ч.3)

(закінчення)

У 1907 р. відбувся з’їзд українських соціалістично-революційних організацій, який мав завданням утворити нову політичну партію України. Молоді есери прийняли програмний документ, який орієнтував українських революціонерів на соціально-економічну боротьбу і здобуття самостійної України з демократичним республіканським ладом (27. – С. 7 – 8). В умовах реакції діяльність есерів значно ослабла і продовжувалася в підпіллі і, частково, в еміграції. Continue reading

Федір Турченко: Українська самостійницька ідея на зламі епох (ч.2)

(продовження)

Ортодоксальні українофіли пробували зобразити появу «Братерства Тарасівців», як неприємний епізод, не вартий серйозної уваги. Однак, дальший розвиток подій показав, що це не так. Імперія вступала у нову смугу історії. Суспільні суперечності виривалися з-під контролю уряду і виливалися в політичну боротьбу, посилювався національно-визвольний рух пригнічених народів. Це не могло не відбитися на становище громад. Засудивши своїх молодих колег-самостійників, старогромадівці зустрілися з новою «єрессю» у своїх рядах – соціалізмом. У 1893 – 1894 роках під проводом молодого поета, талановитого поета-філософа Івана Стешенка у Києві сформувалася студентська громада, що різко критикувала аполітичне українофільство та інтенсивно вивчала соціалістичну літературу. Громада перетворилася в соціал-демократичний гурток, у якому, крім І. Стешенка, працювали Леся Українка, М. Коцюбинський, М. Кривенок, Б. Ратнер та інші (11. – С. 43, 45). Continue reading

У Парламентському видавництві вийшла нова книга професора Федора Турченка

Минулого місяця в Парламентському видавництві в серії “Політичні портрети” побачила світ нова книга нашого земляка, уродженця села Тимофіївка, доктора історичних наук, професора Федора Турченка “Микола Міхновський: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна…”.

Це не перша книга Федора Турченка про визначного діяча українського руху кінця XIX – початку XX століття Миколу Міхновського. У 2006 році у видавництві “Генеза” вийшла монографія Федора Турченка “Микола Міхновський: Життя і Слово”. У монографії вперше в українській історіографії досліджено життєвий шлях, світогляд та громадсько-політичну діяльність одного з найвидатніших діячів українського самостійницького руху Миколи Івановича Міхновського (1873-1924). На основі широкої джерельної бази, зібраної буквально по крихтах в різних архівосховищах України, відтворено біографію М.І. Міхновського, розвінчано багато історіографічних міфів навколо цієї непересічної особистості.
Continue reading

Сергій Наумов. Напередодні: організаційний стан українського руху в Російській імперії на початку 1917 року (II)

(закінчення)

Вплив суспільно-політичної реакції на УНП (Українська народна партія – ред.) дослідники визначають з відмінностями в нюансах, але сходяться у головному – партія не витримала цього випробування[17]. Вона фактично припинила існування як політична організація, втративши свої осередки й безпосередній зв’язок із суспільством. Як наслідок, вона опинилась у гіршому становищі, ніж дрібні українські організації кінця ХІХ – початку ХХ ст. на кшталт групи І. Стешенка, котрі принаймні видавали літературу під своєю «фірмою». Причина такого стану лежить на поверхні, і це не владні репресії, а слабкість самої партії. Вона й у кращі роки не мала серйозної організаційної мережі, сталого зв’язку з масами, підконтрольних легальних структур, на які б могла опертися в період кризи. З іншого боку, УНП не була здатна на ефективну діяльність у глибокому підпіллі, не маючи для цього необхідних конспіративних осередків, кадрів, досвіду тощо. Continue reading

Федір Турченко: “Міхновський навертав Донбас до української ідеї”

Професор Запорізького національного університету, дослідник творчості Міхновського Федір Турченко. Фото: varta.kharkov.ua

“…Увага слобожанина Міхновського звернулася на найбільш модернізований, але й найбільш русифікований регіон України – Східний. Це був час переосмислення ним ролі економічної еліти в майбутньому українському державотворенні…”

31 березня 2013 року виповнилося 140 років з дня народження автора легендарної брошури “Самостійна Україна” (видана в 1900 році) Миколи Міхновського. А 3 травня – річниця його дивного самогубства у дворі на вулиці Жилянській у Києві у 1924 році.

Біографія Міхновського – це історія ідей, які випереджали свій час на кілька десятиліть. Історія, яка змінює наше уявлення про приреченість українців у ХХ столітті. Continue reading

Федір Турченко: “Перемога проросійських сил під час Майданів означала би кінець української історіографії. За нас би знову писали у Москві” (ч.2)

“Це парадокс, але приводом до написання моїх україноцентричних підручників стала ініціатива “червоних директорів”

– Пане Федоре, як Ви опинилися в Запорізькому університеті після харківської аспірантури?

– Коли я вже дописував свій текст, почалися розмови про те, щоб залишити мене для роботи на кафедрі. Професор Іван Рибалка пробував домовитися “там, нагорі”, але йому відмовили.

“Там” все пам’ятали. Довелося шукати роботу поза Харковом і у січні 1977 р. я став викладачем кафедри історії СРСР і УРСР Запорізького державного педагогічного інституту (з 1985 р. – держуніверситету). Почалася нова сторінка мого життя.

Факультет був молодий, кадрів не вистачало, тому швидко йшов по службовій драбині: викладач, старший викладач, доцент, завідувач кафедрою СРСР і УРСР. На цій кафедрі під моїм керівництвом працювало близько 20 викладачів. Continue reading