Tag Archives: народ

ІВАН БАГРЯНИЙ: Думки про літературу (II)

ІВАН БАГРЯНИЙ

Думки про літературу

(закінчення)

4.

Велика література потребує великої ідейности, великої любови і зненависти. Великого вогню. Іншими словами — великої рушійної сили.

Без цього її не може бути. Як і не було ніколи. Ця рушійна сила є лише там, де мистець береться за перо, як за зброю, в ім’я великої любови чи зненависти, — в ім’я великої ідеї. Continue reading

ІВАН БАГРЯНИЙ: Думки про літературу (I)

ІВАН БАГРЯНИЙ

Думки про літературу

1.

Я зовсім далекий від наміру писати будь-яку академічну працю на літературні теми, бо не покликаний до того. Так багато на ці теми написано, що і так створилося ненормальне явище — «літератури» про літературу далеко більше, аніж самої літератури. Для прикладу можна б обчислити, як мало паперу потрачено, скажімо, Шевченком на Кобзар, або Данте на його Божественну Комедію і як багато — в тисячі разів більше потрачено його тими, хто писав про той Кобзар чи про ту Божественну Комедію, з приводу них, а відтак — про значення та призначення літератури. 3 цього можна зробити висновок, що творити мистецькі цінності тяжче, аніж теоретизувати про них. Стосується це й до української літератури. І особливо сьогоднішньої дійсности. Continue reading

Погляди Павла Грабовського на народну освіту

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Все своє коротке страдницьке життя поет-революціонер віддав народові, його національно-визвольній боротьбі. Перебування на засланні, в тюрмах, знайомство з політичними засланцями — зняли полуду з очей активного народника.

Система педагогічних доглядів Павла Грабовського тісно переплітається з його суспільно-політичними переконаннями. На жаль, це найменше висвітлено в літературі, хоч і заслуговує на увагу.

Вихований на передових революційно-демократичних традиціях, Л. Грабовський все своє життя і творчість присвятив обездоленому народові-трудівнику, з високим натхненням оспівав революційний подвиг, сміливо закликав до боротьби проти «хижих порядків». Художній доробок поета приваблює своєю високою ідейністю, цілеспрямованістю, ясністю мети, революційною тенденційністю. Continue reading

Характеристика лірики Павла Арсеновича Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Теоретичні положення Грабовського про поезію як засіб «боротьби з світовою неправдою», як сміливий голос «за всіх пригноблених та скривджених» знайшли яскраве, образне втілення в його щоденній поетичній практиці.

«Карай насильство своїм словом віщим!» — ці слова поета-революціонера є ніби епіграфом до всієї його творчості, вони звучать як заклик до всіх справжніх митців. Протиставляючи справжню поезію, поезію бадьору, життєрадісну, поезію революційної боротьби різній декадентській писанині, він закликав:

Не згадуй нам про вічну млу труни,
Не згадуй нам про мертвий сон могили;
Даль невідомості мість того розгорни,
Клич до життя, буди дрімучі сили!
(«Співень») Continue reading

Дві нотатки про Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

1. Лист “одного з чільніших українських писателів” у журналі “Народ”

Вважається, що за життя Грабовського було надруковано (цілком чи в уривках) три його листи[1] – заходами І. Франка[2] та О. Маковея[3]. Насправді таких публікацій було більше. Зокрема, досі не було зауважено, що в статті Маковея про Грабовського цитовано також його лист до К. Паньківського від 4 квітня 1897 р. (без вказівки на адресата)[4]. Ще одна відповідна публікація, яка не потрапляла досі в поле зору дослідників епістолярію Грабовського, потребує докладнішого висвітлення, оскільки вона не містить безпосередньої вказівки на авторство листа. Continue reading

Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) III

150611_A_Taran_soulЖитло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.

***

ОРЕОЛ НАРОДУ

Вогонь купалля вже давно загас,
розвіявся по кабінетах попіл,
згас щедрий вечір, маковій і спас,
і розговляються щодня по всій Європі.
Вогонь купалля? В кого запитаю,
ні, не у всіх опечалене лице.
Дикунський, може, ритуал оце?!
А ми ж цивілізовані до краю…
Весілля, певно ж, варто відмінить,
порятувать від п’янства і від бруду.
Лиш з похороном важче, певно ж, буде.
Чи й той у креманації згорить?..
Сплануєм ритуальність обласну,
на звітність наполяжем по аналах!
А що ж веснянка, що несла весну,
й щедрівка та, що рік нам починала?
Життя бюрократичний примітив –
у протокол записаний цифіром!..
Невже ми будем заздрити і звірам,
живе в яких доісторичний див?!
О диво дивне – аж до забуття –
людини, що освітлює природу!
Ясна романтика народного життя
і таємничий ореол народу!
Той ореол – на душі молоді,
отой вінок, що між зірок літає,
що по купальській проплива воді
і в нареченій на голівці сяє!
Народу таємничий ореол!..

***
Continue reading

Дещо до свідомості громадської (ІІ)

0922_Hrabosky_2_1Павло Грабовський
Дещо до свідомості громадської (ІІ)
(Закінчення. Початок див. http://krasnopillia.info/2014/09/22/descho-do-svidomosti-hromadskoji-i/)

Сибірські часописі подають безліч звісток про те, як міські жмикрути та дурисвіти гріють руки коло переселенців; мов чорна прожерлива галич на падлючину, так вони накидуються на ті беззахисні жертви. «Все продається переселенцям втроє дорожче,— каже кореспондент «Вост. обозр.» (н-р 92), — і все — найпоганіше». В Томську проявилася навіть окрема галузь виробництва, призначеного спеціально для переселенців, — вози, посуда, збруя тощо… а також окремий «переселенський торг», вражаючий своїми «безсоромними» цінами. Кінь, що коштує 10 карбованців, ходить по 50 і більш; інші предмети не менш дорогі; з цього погляду панує мовчазна змова межи дурисвітами, і один не перебаранчає другому — «ошукувати хохла». Чимало зайвих грошей лишають переселенці в Томську; а коні, що купують,— самісінький брак, дохнуть дорогою і не здужають везти. По селах ще гірш.
Continue reading

Дещо до свідомості громадської (І)

0922_ZoryaПавло Грабовський

Дещо до свідомості громадської (І)

З невимовним сумом перечитав я оце звістку про заборону «Зорі» та письменства галицько-руського на Україні. Нелюдський нечуваний вчинок! До того, однак, ішло в останні часи, такого саме замаху можливо було сподіватись. Лихі прочування виявлялися подекуди і в часописах, от хоча б у статейці д. Андровича (Народ, 1893, н-р 18). Що ще може надійти з нами російський уряд? Відняти й белетристику? Заборонити «Зорю»? Се вийшло б на користь (смію се сказати) сучасному рухові між українцями, бо писателі, що тепер працюють у «Зорі», або пристали б до радикалів, або самі зорганізувалися в партію з закордонним, незалежним органом. Ге, «нема того злого, щоб на добре не вийшло». Отак казав той палкий, але легкомисний дописувач. Блажен, хто вірує,— тепло йому на світі, та, на превеликий жаль, таке суб’єктивне почуття далеке від справдешності і цілком безосновне. Заціпа не посоромилась зробити своє катівське діло,— що ж дальше — запитаємо? яка ж «користь» з того д. Андровичу? Скажіть нам, будьте ласкаві! Не я перший ставлю це питання,— його ставив уже в «Народі» (1894, н-р 7—8) д. А. Хв., хоч він і не звертався ні до кого почастно. Невеличка рожевість погляду проблискує і в того добродія, коли він допускає, що наказ цензури «окошиться на ній самій».

Чи окошиться, чи ні, — сліпий сказав: побачимо; а от на нас так уже окошився, — безсилий скрик болю рветься із наших грудей, шматує серце, обливаючи його кров’ю. «Чим гірш, тим ліпш», — то знакома пісня, та тільки до українців, якими їх зробили історичні лихоліття, а найпаче кістомахи з панського столу, вона не стосується. Ми так байдужі та безжурні з боку громадянського, що не зрушиш ніякими гарматами; ми перетерпимо ще й не таку наругу, як заборона невинніших прояв рідної мови, — о, в нас шкура товста на це занадто! Нехай забороняють — і нам же на користь! — роздається утішний голос оптимістів: ми заснуємо вільний, незалежний орган; ми — і те і се… Continue reading