Tag Archives: наука

Професор у стилі бароко

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Відомий харківський медієвіст і сковородинознавець Леонід Ушкалов розповів «Україні молодій» про те, що кожен має бути найкращим у своїй справі, про бароковість і незбагненність Григорія Сковороди, про неперервність української літератури…

Леоніда Ушкалова, знаного харківського медієвіста, можна слухати годинами — настільки дивовижним видається його погляд на українську літературу, в якій кожний письменник є продовжувачем традицій попередників. У науковому доробку професора кафедри української літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. Сковороди, доктора філології, — грунтовні і таки неповторні (пригадую, як студентка Києво-Могилянської академії приїздила до Харкова у пошуках «хоч чогось із Ушкалова») розвідки з історії української словесності, богослов’я та філософії —«Нариси з філософії Григорія Сковороди» (1993), «Світ українського бароко» (1994), «Григорій Сковорода і антична культура» (1997), «З історії української літератури XVII—XVIII століть» (1999), «Українське барокове богомислення (сім етюдів про Григорія Сковороду)» (2001), «Григорій Сковорода: семінарій» (2004), «Есеї про українське бароко» (2006).

Після кількагодинної розмови з харківським сковородинознавцем я таки зрозуміла, що студенти й близькі Леоніда Ушкалова мають рацію, стверджуючи, що коли так багато років віддати на вивчення життя і творчості Григорія Сковороди, то зовнішньо і світоглядно уподібнюєшся до великого філософа.
Continue reading

Професор Леонід Ушкалов: «…інколи мене називають «головним українцем Харкова»

151105_L_Ushkalov
Леонід Володимирович Ушкалов – український літературознавець і письменник. Доктор філологічних наук. Професор кафедри української літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди.

Леонід Ушкалов народився 5 листопада 1956 року в містечку Краснопілля на Сумщині. Студіював українську філологію на філологічному факультеті Харківського університету (1977 – 1982), в аспірантурі при Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України та в докторантурі при кафедрі української літератури Харківського національного педагогічного університету.
Continue reading

Професор Чергінець Валерій Ігорович – лікар, вчений, педагог, організатор

151002_V_Cherginets
Чергінець Валерій Ігорович – лікар-педіатр вищої кваліфікаційної категорії, доктор медичних наук, професор кафедри пропедевтики дитячих хвороб Дніпропетровської державної медичної академії, відповідальний за лікувально-консультативну роботу кафедри.

***
Валерій Чергінець народився в Краснопіллі, закінчив Краснопільську середню школу №1. З 1968-го до 1974 року він студент педіатричного факультету Дніпропетровського медичного інституту. Після закінчення працював лікарем-педіатром 5-ої міської дитячої лікарні, а з вересня 1975 року чотири роки – лікар-педіатр дитячого відділення обласної клінічної лікарні ім.Мечникова.

З 1979 року по 1982 рік Валерій Ігорович навчається в очній аспірантурі при кафедрі дитячих хвороб №3 ДМІ, по закінченні якої працював асистентом цієї ж кафедри. В 1983 році захищає кандидатську дисертацію «Чутливість бронхів до гістаміну і стан бронхіальної прохідності при рецидивуючих бронхолегеневих захворюваннях у дітей». З 1988 року – доцент кафедри госпітальної педіатрії, а з березня 2001 року – доцент кафедри пропедевтики дитячих хвороб з курсом сестринської справи.
Continue reading

Професор П’ятикоп Володимир Олександрович – нейрохірург з Миропілля

ACD Systems Digital Imaging

П’ятикоп Володимир Олександрович – лікар-нейрохірург вищої кваліфікаційної категорії, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри нейрохірургії Харківського національного медичного університету. Основні напрямки професійної діяльності: функціональна і стереотаксична нейрохірургія, нейротравматологія, нейроонкологія. Автор понад 200 наукових праць, має 12 Патентів України на винахід.

Володимир П’ятикоп народився у с. Миропілля Сумської області в сім’ї службовців. У 1968 р. закінчив середню школу з «золотою медаллю», в цьому ж році вступив на лікувальний факультет Харківського медичного інституту, який закінчив з відзнакою у 1974 році. Після проходження інтернатури з неврології В.О. П’ятикоп працює лікарем-неврологом у Вільхуватській дільничній лікарні Нововодолазького району Харківської області.

З 1975 р. — молодший науковий співробітник Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України.

У 1988 р. захищає кандидатську дисертацію за фахом «нейрохірургія» «Ортотопічна алопластика дефектів кісток черепа та твердої мозкової оболонки кріоконсервованими тканинами плоду людини», з 1989 р. працює асистентом кафедри нейрохірургії, з 1995 р. — доцентом цієї кафедри, у 2009 р. захистив докторську дисертацію «Нейрохірургічна корекція рухових порушень при паркінсонізмі (експериментальне та клінічне дослідження)».
Continue reading

Дмитро Федорович Гончаренко – будівельник, дослідник, педагог, доктор технічних наук

150925_D_Honcharenko
Гончаренко Дмитро Федорович

Учений у галузі технології будівельного виробництва. Доктор технічних наук, професор. Проректор з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету будівництва та архітектури. Заслужений діяч науки і техніки України (1998), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004). Дійсний член Академії будівництва України, керівник Харківського обласного територіального відділення Академії будівництва України.

Гончаренко Дмитро Федорович народився 7 жовтня 1947 року в с. Студенок (нині у складі с. Миропілля) Краснопільського району Сумської області. Трудову діяльність розпочав слюсарем-сантехніком БУ-507 тресту Сантехмонтаж-60 в м. Суми (1965–69). Після закінчення у 1973 році Харківського інженерно-будівельного інституту (ХІБІ) працював виконробом, начальником дільниці в будівельному управлінні БМУ «Пластмасбуд» тресту «Промбуд-2» комбінату «Харківпромбуд».
Continue reading

Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІІ )

150918_history_F_Turchenko1
(закінчення, початок див. Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( І ); Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІ ) )

Україна у складі Російської імперії – Радянського Союзу

Росія до 1917 р. офіційно і фактично була імперією і без врахування цього факту неможливо описати її дореволюційну історію. Тому у першому, досить об’ємному розділі книги О.А. Данилова, який називається «Между реформой и революцией. Россия 1894-1914 гг.» автори, продовжуючи називати «Росією» весь імперський простір, все ж один раз використовують назву «Російська імперія» і одного разу вказують, що Росія «…была еще и величайшая евразийская империя» [15, с.27].

Але, вказавши на цю обставину, необхідно чітко визначити, що означає на практиці імперський статус Росії. Без відповіді на це питання уявлення про історію цієї країни буде неповним. Адже в Російській імперії (чи пак в Росії) неросіяни становили більше половини від загальної кількості населення. Між росіянами і неросіянами були складні відносини. О.А. Данилов пише про суперечності «между центром и окраинами», «между русскими и инородцами» [15, с.104; 12, с.8], характерні для дореволюційної Росії. Але який характер цих суперечностей? Яким було становище російського «центру» в імперії? Чи були «инородцы» колоніально залежними від центру, чи їх статус відрізнявся від становища населення класичних колоній західних країн? Врешті-решт, якою була ієрархія національностей в Російській імперії? Яким було становище імперської, державоутворючої нації? В Україні ці питання досить активно дискутуються [див.: 26; 27, с.153-154]. О.А. Данилов і його співавтори обходять їх і тим самим залишають незрозумілим зміст, який вкладається в поняття «общая история». Як наслідок, це поняття втрачає будь-який науковий зміст і перетворюється на затерте пропагандистське кліше.
Continue reading

Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІ )

150923_history_F_Turchenko01
(продовження, початок див. Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( І )  )


Росія: територія і населення

Почнемо з найзагальнішого питання: які географічні, етнонаціональні і політичні параметри визначають ключове слово концепції О.А. Данилова – О.В. Філіпова «Росія»?

Загальновідомо, що до 1917 р. Росія була поліетнічною імперією. Її офіційною назвою – Російська імперія, послуговувалися громадяни, державні діячі, російські і іноземні дипломати. Цю назву можна знайти в офіційних документах, на політичних картах.

Слід було очікувати, що образ Росії як багатонаціональної імперії знайде належне відображення в концепції історії Росії 1900-1921 рр. О.А. Данилова. Однак, у Вступі до Книги для вчителя цього автора (а це і є його концепція) читач жодного разу не знайде словосполучення «Російська імперія». Зате десятки разів використовується етнонім «Росія». Проаналізувавши його зміст, виявляємо, що О.А. Даниловим слово «Росія» використовується як синонім «Російська держава», «Російська імперія». Географічно Росією у книзі О.А. Данилова охоплюється євразійський простір від кордонів з Німеччиною і Австро-Угорщиною на Заході і до Тихого океану на Сході.
Continue reading

Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( І )

150918_history_F_Turchenko1У статті розглядається ідея узгодження змісту українських і російських підручників з історії для середньої школи. Вивчається концептуальний і змістовний бік сучасного підручникотворення з історії Росії в Російській Федерації, а також оцінка російськими експертами сучасних підручників з історії України. Автор демонструє глибокі суперечності у поглядах українських і російських авторів на фундаментальні питання минулого. Співвідносяться наукові та політичні аспекти підручникотворення.
Ключові слова: підручникотворення, історична наука, освіта, “спільна історія”.

Контекст
В останні роки президентства Л.Д. Кучми в Україні розгорнулися дискусії про доцільність «узгодження» українських і російських підручників з історії для загальноосвітньої школи. Підставою була оголошена «спільна історія» України і Росії. Таким терміном російські експерти характеризують період перебування України та інших пострадянських країн у складі Московського царства – Російської імперії – Радянського Союзу. Тоді ідея «узгодження» не одержала підтримки професійних істориків України і вчительського загалу, а у політиків – прихильників «узгодження» не вистачило владних та й інтелектуальних ресурсів для реалізації цього проекту. Після обрання Президентом України В.А. Ющенка про цю ідею забули, хоча з боку певних політичних сил постійно звучали заклики «не переписувати історію», «виправити» підручники. Після останніх президентських виборів (2010 року – krasnopillia.info) ідея «виправлення», «узгодження» і навіть «спільного підручника» відродилася. У неї з’явилися могутні прихильники по обидва боки українсько-російського кордону, у тому числі в українських владних кабінетах. Вже зроблені перші кроки. У квітні 2010 р. на першому з моменту утворення СНД з’їзді вчителів і освітянських чиновників колишніх союзних республік, який відбувся у столиці Казахстану м. Астані, заступник міністра освіти Білорусії Казимир Фарино запропонував створити єдині для усіх країн співдружності підручники з історії. Мова йшла лише про один з багатьох предметів, які вивчаються в школі – історію. Звідси можна зробити висновок, що вивченню цього предмета приділяється особливе, по-суті політичне значення.
Continue reading

Леонід Костенко: Бібліометрика української науки

150914_L_Kostenko_biblio1
Система “Бібліометрика української науки” дає суспільству комплексну картину стану вітчизняного наукового середовища, розкриває його галузеву, регіональну та відомчу структуру.

Набирає гостроти дискусія про роль і місце науки в сучасному суспільстві. У колишньому СРСР результати досліджень у галузі природничих і технічних наук були затребувані військово-промисловим комплексом, а в галузі суспільних — ідеологічними структурами. Завдяки цьому питання належного фінансування досліджень не виникало. В Україні змістовна державна політика розвитку науки та освіти підмінена “оптимізаційними” заходами, орієнтованими на зменшення коштів, що виділяються на дослідження. Значною мірою причиною сформованої ситуації є відсутність конструктивного діалогу між науковою спільнотою, системою управління наукою та суспільством у цілому. Для налагодження діалогу вчені повинні надати суспільству прозору інформацію про стан науки, тенденції її розвитку та спроможність сприяти сталому розвитку економіки і вирішенню соціальних завдань.

Не менш злободенними є й питання міжнародного рейтингу вітчизняних наукових установ та державних і приватних університетів, визнання результатів їхньої дослідницької діяльності та професійності викладацького складу. Насамперед ідеться про присутність України у світовій системі наукових комунікацій, представленість публікацій наших учених у професійних профільних виданнях.
Continue reading

Творець бібліотеки інформаційного суспільства

150914_L_Kostenko1
Костенко Леонід Йосипович

Науковець у галузі комп’ютерних інформаційних систем, кандидат технічних наук (1981), старший науковий співробітник (1991), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2008).

Народився 18 березня 1943 року в с. Славгород Краснопільського району Сумської області. У 1959 році вступив на перший курс Харківського інституту інженерів комунального будівництва (тепер Харківська національна академія міського господарства), з якого в 1963 році перевівся на факультет обчислювальної техніки Харківського інституту радіоелектроніки (тепер Харківський національний університет радіоелектроніки). Диплом про вищу освіту здобув у 1965 році за спеціальністю “Математичні та лічильно-розв’язувальні прилади та пристрої”.

У 1966 році перебував на строковій службі в лавах Радянській Армії. Трудову діяльність розпочав у 1967 році інженером у Інституті кібернетики АН УРСР. У 1970—1986 роках працював у Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона АН УРСР (Дослідно-конструкторське технологічне бюро), де в 1981 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Разработка и исследование агрегатируемых систем программного управления технологическими электронно-лучевыми установками”. З грудня 1986 року працює в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР (тепер Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) на посаді завідувача відділу автоматизації бібліотечно-інформаційних процесів, а з 1993 — керівника Центру комп’ютерних технологій.
Continue reading