Tag Archives: пісня

Ми – діти твої, Україно!

160222_my-dity-tvoi-Ukraino1Ми – діти твої, Україно!

Під таким девізом пройшов благодійний захід у Краснопільському ДНЗ №1 «Малятко». Цей захід зібрав десятки батьків, гостей, дітей на слово щире, на бесіду мудру, на пісню дзвінку, запальний танок, щирий український гумор.

Патріотичний концерт співпав з Днем вшанування героїв Небесної Сотні, які загинули під час Революції гідності. Зібрані кошти підуть на підтримку воїнам-землякам.

Continue reading

Зорепад над Краснопільщиною

160220_Zorepad1Традиція проводити районний фестиваль «Зорепад» започаткована вже не перший рік. Знову на небосхилі Краснопільщини загорілись нові маленькі зірочки, які показали своє вміння на фестивалі дитячої творчості «Зорепад – 2016». Програма була різноманітною: вокал, хореографія, фортепіано, баян, скрипка. Фестиваль розширив свої горизонти – майстерність показали діти не тільки з Краснопілля, а із сіл: Глибне, Самотоївка, Порозок, Угроїди, Хмелівка, які навчаються у музичній школі.

В номінації фортепіано звучали твори українських та зарубіжних композиторів у виконанні: Давиденко Маргарити (дипломантки міжрегіонального конкурсу «Пролісок»), Придатко Діани, Дужнікової Діани, Патютько Владислави, Колотої Марії, Горецької Лілії, Калініної Марини, Шимоні Дмитра, Платонової Даші, Бесараб Даші.

Грою на баяні та скрипці порадували присутніх випускник школи Рябуха Валерій та учень 5-го класу Смольняков Іван.
Continue reading

«Тобі, єдина Україно, натхнення, творчість і любов!»

151008_festival1Днями у районному Палаці культури відбувся творчий звіт аматорських колективів Краснопільського району, заключний концерт обласного культурно-мистецького фестивалю «Тобі, єдина Україно, натхнення, творчість і любов!», присвячений 25-й річниці Незалежності України. Мета його проведення – пропаганда та розвиток національної культури, виховання почуття любові до рідної землі, подальший розвиток народної творчості, збереження та розвиток традиційного народного мистецтва, залучення широкої громадськості до діяльності творчих аматорських колективів.
151008_festival2
У фойє на І поверсі була розміщена фотовиставка «Пісенний віночок Краснопільщини» та грав народний аматорський духовий оркестр РПК, а на другому поверсі поціновувачі декоративно-ужиткового мистецтва мали змогу ознайомитися з виставкою народних умільців Краснопільщини та полюбуватися виставкою короваїв. Continue reading

Вісті з Краснопільської гімназії

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Нещодавно до Краснопільської гімназії завітав народний аматорський фольклорний колектив «Щеголек» Верхньо-Пожнянського Будинку культури.

Про те, що учасниці колективу та їхній керівник Володимир Махортов закохані у народну українську пісню, учні гімназії зрозуміли відразу, адже пісні лунали з такою любов’ю, ніжністю, що «мороз» пробігав по шкірі.

Гімназисти мали можливість почути майстерне виконання народних пісень, історію їх виникнення. Перед тим кожним виступом Катерина Тресницька розповідала, при якому обряді чи дійстві виконувалася та чи інша пісня.
Continue reading

Від декадентства до панегірика

1028_Alymov
Народився Сергій Алимов 5 квітня 1892 у селянській родині в Славгороді Харківської губернії, зараз Сумської області Краснопільського району. Вчився в Харківському комерційному училищі, яке не закінчив, оскільки був арештований за зв’язок з революційною організацією й більше року провів під вартою. У 1911 році засланий на вічне поселення в Єнісейську губернію, звідки через кілька місяців після прибуття утік до Китаю. Подорожував Японією, Кореєю, Австралією, в 1917 році оселився в Харбіні. Навідувався у Владивосток під час перебування там футуристів Д.Бурлюка, Н.Асєєва, С.Третьякова, з якими в нього встановилися приятельські стосунки.
Continue reading

НЕВІДОМІ ТВОРЦІ

1002_Hrab_art_1

Павло Грабовський. 1888 р.
(фото із зібрання Музею «Каторга и Ссылка» (Ленінград, 1926-1935 рр.))

Павло Грабовський

НЕВІДОМІ ТВОРЦІ

Історія кожної літератури являється покажчиком творчості виголошеної і не може бути іншої; коли ми що знаємо про словесність усну, то лиш наскільки вона стала здобутком книжним,— не більше. Отже, є твори, а переважно у нас, на Україні, ні історикам літератури, ні громаді читачів невідомі, як рівно і самі творці. З усіх верств нашої зубоженої суспільності виринають якимсь характерським побутом оті творці бідолашні, виринають часто без найменшого стороннього впливу чи приводу, спонукані єдино потребою власного одареного духа; гірка доля звичайно подибує їх в житті: вони гинуть, за небагацькими випадками, у поглинаючій прірві безвідрадних обставин, не мавши куди ткнутись, не потрапивши на щасливий шлях природного призначення. В подаваній замітці маю спогадати дещо про таких творців з власного досвіду, уривочні спогади мої викличуть, може, з боку читачів оповідання більш докладні та цікавіші.

Перший, про кого я хочу зняти мову, був селянином Охтирського повіту, Харківської губернії,— чоловік вельми химерної вдачі: до праці не дуже-то беркий, по господарству не кукібний[1], все, було, сновигає, мов який благий марівник, та про віщось думає — бог його святий знає й про що. Устряне до роботи: де б там косою до гурту гнати чи помахувать до ладу ціпком, нікого не забаряючи,— він тобі саме під гарячу руч і втне: «А тривайте, хлопці, що я згадав…» — ціп йому виприсне з рук, очі затопить куди набік і таке втне, що всі за животи хапаються,— шкода чисто. Мав жінку й дітей, а вдачі все якось не кидався. Отож його обрали громадським старостою.

Continue reading

З далекої півночі

0910_Hrabovsky_Pavlo_1888

Павло Грабовський

З далекої півночі

Чимало довелось мені блукати по світах, чимало лиха, неприязна доля швиряла мене посеред моря життєвого: то й не знаю вже, чи діждуся коли кінця-краю своїм митарствам нескінченним, чи побачу хоч ще раз свою країну рідну з її горем невсипущим та радощами. Та остання думка щохвилі переслідує мене, острим болем впинається до серця, охоплює нерозмайною журбою всього. Дика, сувора, безплодна природа навколо; хмурі люди, мертва жорстока північ поклала свою печать на їх обличчя; тяжкий погін за потрібним шматком насущника скаменив їх серце. Але люди — звичайно люди; вони не знають, не бачили іншого життя, та й те їм миле…

Та як почуватися тому, у кого там, десь далеко, осталося все найрідніше та найдорожче, кому все ще вчувається з-під стогону неперехідних борів чарівний звук питомої мови, доноситься в явовій сновиді дзюрчання сріблястих потоків, а в очах маніє принадна блакить теплого, південного неба? Як, добродії? О, цур йому й питати! Охопиш ручми голову, стиснеш пекучу біль на дні, женеш усяку думку… Так ні… вона, мов той москаль, кажучи словами незабутнього Тараса, так і преться, так і змагається, щоб понівечити остатній проблисок надій невмирущих… Але навпаки — яких швидких та міцних крил прибере разом приглушена надія, які радощі несподівано отеплять твої груди, коли часом до тебе не серед уяви, а справді, дійсно долетить відгук рідної пісні, вчується живий звук любої мови… І таке, хоч зріденька, та прилучається іноді, так коли-інколи… Continue reading

Він дихав Україною

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Невідомо, чи добре знають-пам’ятають нешколярі й нефілологи цього видатного українського поета, мислителя, публіциста, перекладача. Але якщо будь-кому, незалежно від віку й професії, почати читати оці рядки: «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки, Боже, чи довго тягти?..» – в людини миттєво виблискують очі, вона ствердно хитає головою й каже: так-так, ну звісно ж, це… це…

Це – Павло Арсенович Грабовський. Свого часу влучно й тонко зауважив щодо його творчості український фольклорист і літературознавець Олексій Дей: «Без особливого перебільшення можна сказати, що немає поета в українській літературі, який би на своєму творчому шляху не натрапляв на безкраї запашні луки народної творчості. Та не кожен з них ходив у ці луки за поезією. Павло Грабовський належав до плеяди тих митців, які глибоко відчули й понесли в літературу не насмикану на цих луках жменьку барвистих квіточок – художніх тропів, а внутрішній сік і аромат народної поезії, її життєвий соціальний дух» (1975 р.).
Continue reading