Tag Archives: поезія

Олександра УШКАЛОВА: «Запах дощу…» і квіти…

Пошана до життя вимагає
від кожного жертвувати частинкою
власного життя заради інших.
Альберт Швейцер

Тепер я точно знаю, що близькі люди — найдорожчі у світі!

Коли не стало мого дорогого чоловіка, мій світ перекинувся догори дриґом… Буквально за кілька днів після біди я опинилася в чужому місті, у чужій квартирі, з дітьми, але без нього… Я не розуміла, що сталося, що відбувається… Усе є, а його немає… Я хотіла все повернути назад, хотіла хоча б на хвильку опинитися у моєму старому світі. Хотіла, щоб було щось, що хоч якось нагадує про нього, створює відчуття його присутності. Continue reading

Олександр Козир: Запах дощу над Краснопіллям

ЗАПАХ ДОЩУ НАД КРАСНОПІЛЛЯМ

Така вже людська сутність: запам’ятовувати певні шматки з дитинства навіть до свого відходу в інший світ. Для нашого земляка, у майбутньому доктора філологічних наук, професора Леоніда Ушкалова це також не було винятком. Він мешкав на околиці селища Краснопілля і, мабуть, чи не найглибше від своїх однолітків спізнав принади довколишньої природи, її красу, адже його хатка розташовувалася на вулиці Зеленій, що в колишньому так званому Савченковому хуторі. Тут навколо чисте повітря, свіжість і прохолода від ставка, який за десяток-другий метрів від житла. А навколо лісові багатства, що й кликали постійно до себе хлопця. І він був зачарований цією красою, у його серце все це відкладалося, зберігалося у пам’яті. Continue reading

Володимир Брюханов: Мої споминки про Василя Діденка

Було це десь у кінці 50-х років. До Кривого Рога тоді приїздили Олесь Лупій, Василь Діденко і ще хтось. Зустріч з місцевими любителями поезії відбулася, здається, в колишньому тісному приміщенні редакції міської газети по вулиці Карла Маркса.

В ті часи в Кривий Ріг часто навідувалися у творчі відрядження київські літератори. Вони, як правило, розповідали про літературний процес в Україні, читали свої твори. Того разу молодих поетів представляв руданівцям керівник їхньої групи, хтось із когорти письменників старшого покоління. Та до того ми вже встигли перезнайомитися. Приємне враження справляє Олесь Лупій, скромний, стриманий, чемний у поводженні, спокійний у рухах. Статуру мав незавидну – тонкий, мов зелений пагінець, худорлявий до блідості. У великих очах – прихована задума. Continue reading

Соло у сутінках. Пам’яті Миколи Данька

Холодного лютневого дня у 93-му ми – ні, не ховали його. Ми вручали Миколу сумській землі, щоб вона берегла і оберігала свого найкоханішого сина. Скільки видатних письменників народжувала Сумщина – один він не полишив її у дні бідувань, прийняв за неї катування і по смерті зостався з нею.

Соло у сутінках

(Стаття Геннадія Петрова у сумській газеті «Добрий день» від 24 травня 1996 року)

Пролунали останні прощальні слова – і оббита чорним крепом труна зникла в могилі, виритій у найдальшім кутку Баранівського кладовища. Так три роки тому завершився страдницький шлях ще одного українського поета – поета видатного, який в часи комуністичного всевладдя, гнаний, переслідуваний, цькований, витримав понадлюдський іспит на вірність українському слову і талантові, яким обдарувала його рідна земля. В Україні це було важко, майже неможливо. Микола сягнув за межу неможливого. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЩИРІСТЬ

ЩИРІСТЬ

Шевченко надзвичайно цінував щирість. Недаром слово «щирий» зринає в його творах дуже часто й у найрізноманітніших контекстах. Ось, наприклад, «щира любов», про яку поет говорить уже на початку балади «Причинна»:

«О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?..» Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. БОГ

Бог Творець, ескіз розпису Володимирського собору в Києві, Віктор Васнецов, 1885 – 1893

БОГ

Бога не можна знати. Можна лиш відчувати Його присутність у світі. У палкого шанувальника Шевченка Райнера Марії Рільке є поезія «Da trat ich als ein Pilger ein»[1]. І в ній він каже, що прийшов до Києва як паломник. Степ, могили, кобзарські пісні, нарешті, Київ з його Софією та лаврою — ось те, що дозволило Рільке бачити Бога на землі. «Лише в Києві, — писав колись Євген Юлій Пеленський, — могла розвинутися містична концепція Рільке про Бога-дерево, на якому люди є листками, а поодинокі галузі — це краї-народи»… Continue reading

Анатолій Таран: “Щасливий той, хто роздає себе…”

5 липня Анатолій Таран міг би відзначати своє 80-річчя…

Але його земний шлях трагічно обірвався чверть століття тому…

 

Пропонуємо вибрані поезії Анатолія Тарана з його останньої – вже посмертної – збірки “Бродячий дощ”, виданої у 1995 році.

* * * Continue reading

Микола Данько в оцінці сучасників та літературно-критичній думці другої половини XX – початку XXI століть

Микола Данько (псевдоніми Дмитро Гедзь, М. Славгородський, М. Михайлович, М. Михайленко, І. Станченко, 1926-1993) увійшов у літературно-художній та журналістсько-публіцистичний процеси наприкінці 50-х рр. ХХ ст. з плеядою літераторів, названих пізніше «шістдесятниками».

У дитинстві пережив голод 1933 р., у юності пройшов фронтами Другої світової війни; закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1956). Попрацював у Львівській молодіжці «Ленінська молодь» (1956-1958) та Сумській обласній газеті «Ленінська правда» (1958-1969; 1970-1973; 1989-1991). Він один із перших на Сумщині дипломованих журналістів. Continue reading

Вертій Олексій: «…А на вустах всміхалась Україна» (Михайло Осадчий та Микола Данько) ч.2

(закінчення)

№ 11
16 грудня 1964 року
Львів

Сьогодні Оксана, моя дружина, прочитала мені вірш якогось, по її словам, Данька: “Стою у морі золотих хлібів і на долоні світиться зернина, Дзвінка, неначе соловейка спів, Зернина з колосочком України“… Вона вичитала цього вірша в якомусь журналі, а я був приємно вражений, бо це ж вірш мого друга, я ще більше засоромлений, що у******** перед цим другом… Зате діло зроблене! Continue reading

Вертій Олексій: «…А на вустах всміхалась Україна» (Михайло Осадчий та Микола Данько) ч.1

Микола Данько

Михайло Осадчий (22.03.1936 – 5.08.1994) та Микола Данько (24.05.1926 – 14.12.1993) – знакові постаті в русі Опору совєтській системі як на Сумщині, так і в Україні загалом. Перший із них народився в с. Курмани Недригайлівського району, другий – в с. Славгород Краснопільського району на Сумщині. Там серед простих селян, своїх земляків, ще з дитинства вони ввібрали в себе селянську жагу істини й свободи, праці й непокори всевладству зла, деспотизму, всього потворного. На цих підставах формувались їхні морально-етичні ідеали, характери, духовний світ у цілому, громадянська і життєва позиції, розуміння свого призначення в житті народу і суспільства. І перший і другий зазнали утисків та переслідувань із боку комуно-совєтських властей, а М. Осадчий – і заслань, але не скорилися їм, чесно пройшовши свій шлях до кінця. Такі обставини їх життя розкриваються в поданих нижче та інших листах М. Осадчого до М. Данька [1, 2]. Continue reading