Tag Archives: правда

Федір Турченко: “Новоросію” нафантазувала Катерина ІІ – як “клон” Росії

160503_F_Turchenko1_300Коли навесні 2014 року в медіапросторі з’явилася назва “Новоросія”, відомому запорізькому історикові Федору Турченку не раз телефонували з запитанням: це правда, що ми не Україна? Історику доводилось читати лекції, пояснювати. “Коли стало ясно, що цей термін – важливий елемент “гібридної війни”, виникла необхідність розповісти людям, яка історія проекту “Новоросія”, і чого чекати від спроби його відтворення сьогодні”, – каже Федір Григорович. Тоді ж історик відклав нагальні плани і разом зі співавтором Галиною Турченко взявся за написання книги. Наприкінці 2014 року з’явилось перше з шести видань під назвою “Проект “Новоросія”.

Доктор історичних наук, завідувач кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету Федір Турченко розповів Укрінформу, частиною якого грандіозного плану був проект “Новоросія”, як іще Катерина ІІ чаклувала над назвою, та які історичні помилки у стосунку до України зараз намагаються виправити західні країни.
Continue reading

Дещо до свідомості громадської (І)

0922_ZoryaПавло Грабовський

Дещо до свідомості громадської (І)

З невимовним сумом перечитав я оце звістку про заборону «Зорі» та письменства галицько-руського на Україні. Нелюдський нечуваний вчинок! До того, однак, ішло в останні часи, такого саме замаху можливо було сподіватись. Лихі прочування виявлялися подекуди і в часописах, от хоча б у статейці д. Андровича (Народ, 1893, н-р 18). Що ще може надійти з нами російський уряд? Відняти й белетристику? Заборонити «Зорю»? Се вийшло б на користь (смію се сказати) сучасному рухові між українцями, бо писателі, що тепер працюють у «Зорі», або пристали б до радикалів, або самі зорганізувалися в партію з закордонним, незалежним органом. Ге, «нема того злого, щоб на добре не вийшло». Отак казав той палкий, але легкомисний дописувач. Блажен, хто вірує,— тепло йому на світі, та, на превеликий жаль, таке суб’єктивне почуття далеке від справдешності і цілком безосновне. Заціпа не посоромилась зробити своє катівське діло,— що ж дальше — запитаємо? яка ж «користь» з того д. Андровичу? Скажіть нам, будьте ласкаві! Не я перший ставлю це питання,— його ставив уже в «Народі» (1894, н-р 7—8) д. А. Хв., хоч він і не звертався ні до кого почастно. Невеличка рожевість погляду проблискує і в того добродія, коли він допускає, що наказ цензури «окошиться на ній самій».

Чи окошиться, чи ні, — сліпий сказав: побачимо; а от на нас так уже окошився, — безсилий скрик болю рветься із наших грудей, шматує серце, обливаючи його кров’ю. «Чим гірш, тим ліпш», — то знакома пісня, та тільки до українців, якими їх зробили історичні лихоліття, а найпаче кістомахи з панського столу, вона не стосується. Ми так байдужі та безжурні з боку громадянського, що не зрушиш ніякими гарматами; ми перетерпимо ще й не таку наругу, як заборона невинніших прояв рідної мови, — о, в нас шкура товста на це занадто! Нехай забороняють — і нам же на користь! — роздається утішний голос оптимістів: ми заснуємо вільний, незалежний орган; ми — і те і се… Continue reading