Tag Archives: публіцистика

Теофіль Мелень: «Павло Грабовський – се один з наших найвизначнійших суспільних поетів»

Пропонуємо уривок статті Євгена Нахліка і Оксани Нахлік про галицького публіциста і літературознавця Теофіля Меленя, що днями розмістив на своїх сторінках веб-журнал «Збруч». Уривок містить літературну та суспільно-громадську оцінку Теофілем Меленем творчості Павла Грабовського та його полеміку з цього питання з деякими іншими письменниками та літературознавцями Галичини початку 20 століття.

Євген Нахлік і Оксана Нахлік
Теофіль Мелень: січовий стрілець, публіцист, літературознавець

Про Теофіля Меленя – ще одну малознану, але непересічну постать – є кілька некрологів, скупих, до того ж із неточними відомостями, словникових біограм, а також принагідних згадок у мемуарах і дослідженнях переважно з історії українського соціал-демократичного руху та преси в Галичині, історії Січового Стрілецтва. Зазвичай про нього мовлять як про українського громадсько-політичного діяча, публіциста, газетяра, січового стрільця¹. А він був іще й літературознавцем (зокрема шевченкознавцем), літературним критиком (відгукувався на творчість В. Стефаника, П. Грабовського), писав про філософію Г. Сковороди. Правдиво висвітлити його громадсько-політичну діяльність і зібрану писемну спадщину (зокрема крізь призму «присутности» в ній І. Франка) й маємо на меті у пропонованій сильветці. Така всебічна спроба робиться вперше.

*** Continue reading

Погляди Павла Грабовського на народну освіту

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Все своє коротке страдницьке життя поет-революціонер віддав народові, його національно-визвольній боротьбі. Перебування на засланні, в тюрмах, знайомство з політичними засланцями — зняли полуду з очей активного народника.

Система педагогічних доглядів Павла Грабовського тісно переплітається з його суспільно-політичними переконаннями. На жаль, це найменше висвітлено в літературі, хоч і заслуговує на увагу.

Вихований на передових революційно-демократичних традиціях, Л. Грабовський все своє життя і творчість присвятив обездоленому народові-трудівнику, з високим натхненням оспівав революційний подвиг, сміливо закликав до боротьби проти «хижих порядків». Художній доробок поета приваблює своєю високою ідейністю, цілеспрямованістю, ясністю мети, революційною тенденційністю. Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.2)

150522_M_Danko05
(закінчення, початок див. http://krasnopillia.info/2015/05/24/dolya-i-nedolya-mykoly-danka-ch-1/)

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва “Червоне соло” – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: “Ні, ти давня, як море і кров, наша мово, нескорене диво!..” [11, 23]. В іншому вірші поет ототожнював Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і двоголовий орел: “Ми не дамо вершечку всохнуть, ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, дводзьобий птах вночі клює)” [11, 6]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: “За що люблю? За що страждаю? Я так ненавиджу гнучких, хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!” [11, 6]. А герой поеми “Перед боєм” Олекса Довбуш заповідає своєму синові:
       Нам рабувати, синку, неподоба,
       За інші скарби треба купно дбати
       Та вивести з неволі Україну,
       Щоб не глумились добрії сусіди… [11, 78–79] Continue reading

Дещо до свідомості громадської (ІІ)

0922_Hrabosky_2_1Павло Грабовський
Дещо до свідомості громадської (ІІ)
(Закінчення. Початок див. http://krasnopillia.info/2014/09/22/descho-do-svidomosti-hromadskoji-i/)

Сибірські часописі подають безліч звісток про те, як міські жмикрути та дурисвіти гріють руки коло переселенців; мов чорна прожерлива галич на падлючину, так вони накидуються на ті беззахисні жертви. «Все продається переселенцям втроє дорожче,— каже кореспондент «Вост. обозр.» (н-р 92), — і все — найпоганіше». В Томську проявилася навіть окрема галузь виробництва, призначеного спеціально для переселенців, — вози, посуда, збруя тощо… а також окремий «переселенський торг», вражаючий своїми «безсоромними» цінами. Кінь, що коштує 10 карбованців, ходить по 50 і більш; інші предмети не менш дорогі; з цього погляду панує мовчазна змова межи дурисвітами, і один не перебаранчає другому — «ошукувати хохла». Чимало зайвих грошей лишають переселенці в Томську; а коні, що купують,— самісінький брак, дохнуть дорогою і не здужають везти. По селах ще гірш.
Continue reading

Дещо до свідомості громадської (І)

0922_ZoryaПавло Грабовський

Дещо до свідомості громадської (І)

З невимовним сумом перечитав я оце звістку про заборону «Зорі» та письменства галицько-руського на Україні. Нелюдський нечуваний вчинок! До того, однак, ішло в останні часи, такого саме замаху можливо було сподіватись. Лихі прочування виявлялися подекуди і в часописах, от хоча б у статейці д. Андровича (Народ, 1893, н-р 18). Що ще може надійти з нами російський уряд? Відняти й белетристику? Заборонити «Зорю»? Се вийшло б на користь (смію се сказати) сучасному рухові між українцями, бо писателі, що тепер працюють у «Зорі», або пристали б до радикалів, або самі зорганізувалися в партію з закордонним, незалежним органом. Ге, «нема того злого, щоб на добре не вийшло». Отак казав той палкий, але легкомисний дописувач. Блажен, хто вірує,— тепло йому на світі, та, на превеликий жаль, таке суб’єктивне почуття далеке від справдешності і цілком безосновне. Заціпа не посоромилась зробити своє катівське діло,— що ж дальше — запитаємо? яка ж «користь» з того д. Андровичу? Скажіть нам, будьте ласкаві! Не я перший ставлю це питання,— його ставив уже в «Народі» (1894, н-р 7—8) д. А. Хв., хоч він і не звертався ні до кого почастно. Невеличка рожевість погляду проблискує і в того добродія, коли він допускає, що наказ цензури «окошиться на ній самій».

Чи окошиться, чи ні, — сліпий сказав: побачимо; а от на нас так уже окошився, — безсилий скрик болю рветься із наших грудей, шматує серце, обливаючи його кров’ю. «Чим гірш, тим ліпш», — то знакома пісня, та тільки до українців, якими їх зробили історичні лихоліття, а найпаче кістомахи з панського столу, вона не стосується. Ми так байдужі та безжурні з боку громадянського, що не зрушиш ніякими гарматами; ми перетерпимо ще й не таку наругу, як заборона невинніших прояв рідної мови, — о, в нас шкура товста на це занадто! Нехай забороняють — і нам же на користь! — роздається утішний голос оптимістів: ми заснуємо вільний, незалежний орган; ми — і те і се… Continue reading