Tag Archives: письменник

Модернізація української повісті (на прикладі “Історії одного замаху” Гната Михайличенка)

До 125-річчя від дня народження Гната Михайличенка

Продовжуємо знайомитися з окремими розвідками творчості Гната Михайличенка. Пропонуємо дослідження художніх особливостей першої повісті Гната Михайличенка «Історія одного замаху» – одного з перших новаторських творів української літератури початку XX cт.

І.С. Гладка (м. Сімферополь)
Модернізація української повісті (на прикладі “Історії одного замаху” Гната Михайличенка)

Українська література початку XX сторіччя характеризувалася різноманіттям малих епічних форм, до того ж позначених потужним ліричним струменем. «Велика» проза голосно заявила про себе лише у другій половині 20-х років, коли «з’явилися відповідні умови для глибокого аналітичного осмислення свого часу, тодішньої людини, осмислення їх у метафізичному вимірі…» [6, с. 14]. Однак зразки її можемо спостерігати і раніше, зокрема у творчості Гната Михайличенка. Визначальним для письменника було експериментаторство зі змістом і формою. Схильність до експерименту вбачаємо вже в першому великому творі – повісті «Історія одного замаху», дослідження художніх особливостей якої і є метою цієї статті. Continue reading

Леонід Ушкалов: «Шевченко змалечку був людиною, яка хотіла, попри все, зазирнути за горизонт»

Історія арт-буку «Шевченко від А до Я» така. На новий 2016 рік, якраз «під ялинку», у «Видавництві Старого Лева» вийшла моя книжка «Що таке українська література». На початку лютого я презентував її в Харкові, Києві та Львові, а вже невдовзі після львівської презентації Мар’яна Савка запропонувала мені підготувати текстову частину арт-буку «Шевченко від А до Я». Чому саме мені? Не знаю. Можливо, тому що впродовж ювілейного 2014 року я вів у мережі Facebook рубрику, яка так і називалася: «Шевченко від А до Я».

А можливо, тому, що, як казав мені по секрету один із метрів сучасної української літератури Дмитро Чередниченко, він радив пані Мар’яні звернути увагу на чималу за обсягом книжку «Моя Шевченківська енциклопедія», ту саму, що дала привід іншому живому класикові нашої літератури Іванові Драчу з доброю усмішкою змалювати мене в образі завзятого енциклопедиста, який «переенциклопедив» не лише українську Академію наук, але й самих Дідро та д’Аламбера. Мовляв, «Ушкалов випив шкалик, / Постріляв учених галок… / Про Шевченка він все зна, / Новизна  так новизна!». Зайве казати: образ напрочуд реалістичний.
Continue reading

Виразник наших душ (Розмова з шевченкознавцем Леонідом УШКАЛОВИМ)

Перед 203-ми народинами Тараса Шевченка «Видавництво Старого Лева» надрукувало новий арт-бук зі серії абеток-енциклопедій про видатних українців – «Шевченко від А до Я». Український літературознавець і письменник Леонід Ушкалов, котрий «розбирав» Кобзаря буквально на літери (спільна робота з ілюстратором Анастасією Стефурак), каже в розмові з Z, що формат арт-буку, попри очевидну затиснутість у концепції, – прекрасний. «Книжка для сімейного читання – що може бути цікавіше!» – арґументує 60-літній Ушкалов, автор роботи «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання».

Пан Леонід відповідає нам не лише на «дитячі» запитання, а й на цілком поважні: чи вдається нам «розбронзовіти» Шевченка і чи прочитаний він «до кінця»?

МЕНІ ХОТІЛОСЬ ПОДАТИ «ЖИВОГО» ШЕВЧЕНКА

– Вам до душі те, як тепер в Україні відзначають Шевченківські дні? Чи зазнало у Ваших очах це свято трансформацій, тобто чи вдається українцям «розбронзовіти» Шевченка й сприймати його більш тепло й людяно?
Continue reading

Головний «перець» України

151111_M_Prudnyk1
Михайло Васильович Прудник – відомий український письменник-гуморист, головний редактор журналу «Перець» (2002-2013). Лауреат національних літературних премій ім. Остапа Вишні, ім. Степана Олійника, ім. Олександра Ковіньки, переможець міжнародного гумористичного конкурсу «Алеко» (Болгарія, 2012 рік).

Михайло Прудник народився 19 листопада 1952 року в с. Мозкове Краснопільського району. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка у 1975 році. З того часу працював в українському республіканському журналі «Перець» фейлетоністом, завідувачем відділу культури, відповідальним секретарем. З 2002 року — головний редактор видання. Автор книг сатири і гумору: «Що скаже Люся», «Дорогоцінна ґуля», «Репетитор для генія», «Бестселер», «П’єдестал напрокат», «Лауреат усіх премій». Член Національної спілки письменників України (1987), Спілки журналістів України (1979), член приймальної комісії НСПУ. Член журі Всеукраїнських фестивалів гумору та сатири. Continue reading

Територіальні громади: знайомство зблизька. Великобобрицька сільська рада

151006_V_Bobryk1Великий Бобрик – село, центр сільської ради, розташоване на березі річки Бобрик, лівої притоки Сироватки, за 25 кілометрів на захід від районного центру. До складу сільської ради входять села – Великий Бобрик, Малий Бобрик, Юсупівка, Кам’яне, Івахнівка. Загальна кількість дворів 1055, чисельність населення 2002 чоловіка. Загальна площа сільської ради 8150,92 га.

На території сільської ради здійснюють виробничу діяльність Великобобрицьке лісництво, ТОД “Северо-восток”, ФОП С.В.Швед, СТОВ “Вікторія”. Функціонують Великобобрицькі ЗОШ І-ІІІ ступенів і ДНЗ, Малобобрицький НВК, Великобобрицька АЗПСМ і Малобобрицький ФП, Великобобрицький СБК, Малобобрицький сільський клуб, бібліотеки у Великому і Малому Бобриках, аптека.

Голова сільської ради Степанов Володимир Володимирович, секретар – Панасенко Ольга Леонідівна.

Основні історичні віхи в розвитку села.

Село Великий Бобрик було засновано в 1660 році сотником Сумського полку Григорієм Вдовиченком. Назва села походить від річки Бобрик, яка протікала на ті часи поблизу поселення.
Continue reading

Слово про Гната Михайличенка

1006_Mykhailychenko
Знайомство з життям і творчістю нашого талановитого земляка Гната Михайличенка «Краснопілля Інфо» починає статтею літературознавця з Тернополя Інни Приходько, яка побачила світ у харківському журналі «Березіль» (колишній «Прапор») у 1992 році. Це була одна з перших літературних розвідок про Гната Михайличенка в часи українського відродження другої половини 80 – початку 90-х років минулого століття. При читанні статті просимо врахувати час її написання, окремі її положення можуть здатися чи виявитися «застарілими», тобто такими, що відповідали обставинам 20-річної давнини. Втім, таких тез буде небагато, за час, що минув,  з’явилося не так і багато нових розвідок про Гната Михайличенка. Та й стан вивчення його творчості, а особливо популяризації, теж бажає бути кращим…

Інна Приходько

СЛОВО З-МІЖ РЯДКІВ СМЕРТНОГО ПРИСУДУ

І пошана до прекрасного тебе зупинить
по дорозі до злочинства.
Г. Михайличенко. Кольорові аркушики.

Гнат Михайличенко, сторіччя його народження… Трагічна і загадкова постать у нашій літературі. Трагічна, бо загинув не повних двадцяти семи років, знищений денікінцями у Києві 1919 року. Трагічна, бо був викреслений з історії літератури та з пам’яті декількох поколінь і став просто невідомим, для неширокого ж кола фахівців-філологів — обвішаним стереотипними ярличками: «символіст-занепадник», «хворобливий песиміст», що дав «ніцшеанський тип червоної надлюдини», «боротьбіст-націоналіст» і т. п. А загадкова — з багатьох поглядів. Народився у Миропіллі (нині Сумщина, тоді — Курщина) у вересні 1892 р., вчився, звичайно ж, у неукраїнських навчальних закладах, а от із юних літ була в нього така висока національна свідомість, що дай боже багатьом нашим сучасникам у кінці XX століття! І звідки у нього, вже з перших літературних спроб, така багата українська мова? Отже, це перша «загадка»: у зросійщеному краї — таке живе, таке яскраве українство! Далі будуть загадки біографічного плану, тобто непрояснені моменти життя аж до нез’ясованих обставин загибелі. І будуть загадки художньо-мистецькі, хоч би той же «Блакитний роман». Безнадійна справа братися доконечно розгадувати таємниці таланту і цього небуденного, дивовижного життя, але погляньмо і подивуймося, який щедрий на оригінальних митців український народ. І задумаймося над тим, що народ наш таки незнищенний, як Фенікс. Continue reading