Tag Archives: рецензія

«Чарівність енергії» Леоніда Ушкалова: «начальні двері» до розуміння Драгоманова

Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов. – Київ: Дух і Літера, 2019

На одній із пар в університеті імені Сковороди, викладачка повідомила, що «Ушкалов більше не вважає себе “давником”». І ця чутка, хоч якою парадоксальною здавалася від початку, підтверджується «Чарівністю енергії». Та й подумавши про це більше, доходимо до розуміння такої позиції дослідника.

Як зазначав сам Леонід Ушкалов, одна з його колег-літературознавиць після розмови з ним сказала: «Ви – домодерна людина в постмодерну епоху!». Цю тезу він волів би, певно, вживати як автохарактеристику або, принаймні, багатозначно додавати до неї: «щось у цьому є». Continue reading

Сергій Наумов. Рецензія на “Окупація України 1918 року: Історичний контекст – стан дослідження – економічні та соціальні наслідки”

Окупація України 1918 року: Історичний контекст – стан дослідження – економічні та соціальні наслідки
(Матеріали міжнародної наукової конференції) / Упор. Вольфрам Дорнік, Стефан Карнер; Переклад з нім. мови Миколи Кушніра. Чернівці: Зелена Буковина, 2009. 205 с.

Серед вад сучасної української історіографії, численних хоча б з огляду на те, скільки про них говориться і пишеться, є і брак колористики, повноспектровости. Складається враження, що її творцям і споживачам — дуже б не хотілося, щоб ці множини взаємно перекривалися, — бракує чогось істотного, чогось такого, що дало б можливість зрештою заявити на весь світ про своє «Я»; заявити так, щоб до цього «Я» прислухалися і про його існування не забували. Continue reading

Вегетаріанець, вільнодумець і недовчений студент, – Андрій Любка про українського філософа, що співав у Токайській церкві

Зізнаюся одразу: у школі вчителям укрліту так і не вдалося зацікавити мене Сковородою, хоч вони й змусили завчити напам’ять його вірш про свободу; в університеті викладачі взагалі зробили його образ нудним і архаїчним; ба навіть привабливий портрет нашого філософа з 500-гривневої купюри не змусив мене стати шанувальником Григорія Савича.

Вперше щось на кшталт живої цікавості зблиснуло аж три роки тому, коли після пишної дегустації я прогулювався вуличками угорського Токая. Побачивши на церкві меморіальну дошку Сковороді (тут він був півчим), я подумав: «А таки ж недурний був чоловік! Знав, де краще філософствувати. Після літри токайського кожен мимоволі починає думати трактатами». Continue reading