Tag Archives: Росія

Війна триває на всіх фронтах

Минулої п’ятниці, 26 січня, близько полудня, образно кажучи – “без оголошення війни”, був видалений з всесвітньої мережі сайт “Краснопілля. Край Слобожанський”.

Багато читачів та шанувальників нашої газети були постійними користувачами згаданого сайту, який діяв останні 8,5 років. За цей час сайт став фактично електронною неофіційною версією, вдалим доповненням газети “Перемога”.

Сайт був найбільшим інформаційним веб-ресурсом нашого містечка і району, мав належну популярність і увагу. Це підтвердив і шквал телефонних дзвінків на адресу редакції та головного редактора після цієї надзвичайної події. Continue reading

Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІІ )

150918_history_F_Turchenko1
(закінчення, початок див. Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( І ); Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІ ) )

Україна у складі Російської імперії – Радянського Союзу

Росія до 1917 р. офіційно і фактично була імперією і без врахування цього факту неможливо описати її дореволюційну історію. Тому у першому, досить об’ємному розділі книги О.А. Данилова, який називається «Между реформой и революцией. Россия 1894-1914 гг.» автори, продовжуючи називати «Росією» весь імперський простір, все ж один раз використовують назву «Російська імперія» і одного разу вказують, що Росія «…была еще и величайшая евразийская империя» [15, с.27].

Але, вказавши на цю обставину, необхідно чітко визначити, що означає на практиці імперський статус Росії. Без відповіді на це питання уявлення про історію цієї країни буде неповним. Адже в Російській імперії (чи пак в Росії) неросіяни становили більше половини від загальної кількості населення. Між росіянами і неросіянами були складні відносини. О.А. Данилов пише про суперечності «между центром и окраинами», «между русскими и инородцами» [15, с.104; 12, с.8], характерні для дореволюційної Росії. Але який характер цих суперечностей? Яким було становище російського «центру» в імперії? Чи були «инородцы» колоніально залежними від центру, чи їх статус відрізнявся від становища населення класичних колоній західних країн? Врешті-решт, якою була ієрархія національностей в Російській імперії? Яким було становище імперської, державоутворючої нації? В Україні ці питання досить активно дискутуються [див.: 26; 27, с.153-154]. О.А. Данилов і його співавтори обходять їх і тим самим залишають незрозумілим зміст, який вкладається в поняття «общая история». Як наслідок, це поняття втрачає будь-який науковий зміст і перетворюється на затерте пропагандистське кліше.
Continue reading

Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІ )

150923_history_F_Turchenko01
(продовження, початок див. Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( І )  )


Росія: територія і населення

Почнемо з найзагальнішого питання: які географічні, етнонаціональні і політичні параметри визначають ключове слово концепції О.А. Данилова – О.В. Філіпова «Росія»?

Загальновідомо, що до 1917 р. Росія була поліетнічною імперією. Її офіційною назвою – Російська імперія, послуговувалися громадяни, державні діячі, російські і іноземні дипломати. Цю назву можна знайти в офіційних документах, на політичних картах.

Слід було очікувати, що образ Росії як багатонаціональної імперії знайде належне відображення в концепції історії Росії 1900-1921 рр. О.А. Данилова. Однак, у Вступі до Книги для вчителя цього автора (а це і є його концепція) читач жодного разу не знайде словосполучення «Російська імперія». Зате десятки разів використовується етнонім «Росія». Проаналізувавши його зміст, виявляємо, що О.А. Даниловим слово «Росія» використовується як синонім «Російська держава», «Російська імперія». Географічно Росією у книзі О.А. Данилова охоплюється євразійський простір від кордонів з Німеччиною і Австро-Угорщиною на Заході і до Тихого океану на Сході.
Continue reading

Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( І )

150918_history_F_Turchenko1У статті розглядається ідея узгодження змісту українських і російських підручників з історії для середньої школи. Вивчається концептуальний і змістовний бік сучасного підручникотворення з історії Росії в Російській Федерації, а також оцінка російськими експертами сучасних підручників з історії України. Автор демонструє глибокі суперечності у поглядах українських і російських авторів на фундаментальні питання минулого. Співвідносяться наукові та політичні аспекти підручникотворення.
Ключові слова: підручникотворення, історична наука, освіта, “спільна історія”.

Контекст
В останні роки президентства Л.Д. Кучми в Україні розгорнулися дискусії про доцільність «узгодження» українських і російських підручників з історії для загальноосвітньої школи. Підставою була оголошена «спільна історія» України і Росії. Таким терміном російські експерти характеризують період перебування України та інших пострадянських країн у складі Московського царства – Російської імперії – Радянського Союзу. Тоді ідея «узгодження» не одержала підтримки професійних істориків України і вчительського загалу, а у політиків – прихильників «узгодження» не вистачило владних та й інтелектуальних ресурсів для реалізації цього проекту. Після обрання Президентом України В.А. Ющенка про цю ідею забули, хоча з боку певних політичних сил постійно звучали заклики «не переписувати історію», «виправити» підручники. Після останніх президентських виборів (2010 року – krasnopillia.info) ідея «виправлення», «узгодження» і навіть «спільного підручника» відродилася. У неї з’явилися могутні прихильники по обидва боки українсько-російського кордону, у тому числі в українських владних кабінетах. Вже зроблені перші кроки. У квітні 2010 р. на першому з моменту утворення СНД з’їзді вчителів і освітянських чиновників колишніх союзних республік, який відбувся у столиці Казахстану м. Астані, заступник міністра освіти Білорусії Казимир Фарино запропонував створити єдині для усіх країн співдружності підручники з історії. Мова йшла лише про один з багатьох предметів, які вивчаються в школі – історію. Звідси можна зробити висновок, що вивченню цього предмета приділяється особливе, по-суті політичне значення.
Continue reading

Поклик рідної землі

150717_A_Yaroshenko1s
Життєві дороги покликали його свого часу до Сибіру – романтика, молодечий запал зіграли тоді вирішальну роль у становленні нашого земляка, випускника Краснопільської середньої школи Анатолія Ярошенка. Коли закінчував Охтирське училище зв’язку, їх групу запросили радіофікувати і телефонізувати сільську місцевість Красноярського краю. Працював нарівні з усіма, а згодом рідні дізналися, що він уже студент сільськогосподарського інституту.

Отримавши фах інженера-механіка, залишився у Канському районі на все життя. Довірили роботу за фахом, потім керував виробничим підрозділом – до виконання службових обов’язків ставився з душею, отож молодого спеціаліста помітили, відзначили творчий підхід і вже невдовзі Анатолія Івановича призначають директором новоствореного радгоспу у с. Велика Уря. Саме на цій посаді (а директором А.Ярошенко трудився більше 20 років) зарекомендував себе сучасним керівником, умілим господарником, таким, що для нього не було перепон для вирішення тієї чи іншої проблеми.
150717_A_Yaroshenko_pict
Радгосп за короткий строк вийшов на рівень передових у Сибіру, а це завдяки тому, що рослинницька і тваринницька галузі розвивалися інтенсивними методами, велика увага приділялася створенню для робітників належних соціально-побутових умов. За роки роботи нашого земляка тут побудовано сто двоквартирних будинків, Палац культури, музична школа, дитсадок, картинна галерея, торговельний центр, майстерні та інші об’єкти. Про А.Ярошенка схвально відгукувалися місцева і центральна преса. Керівника нагородили орденами Знак Пошани, Трудового Червоного Прапора, медалями, йому пропонували нові посади, але він не полишив радгоспу. Це було його дітище, він до нього прикипів, зійшовся з сільчанами.
150717_A_Yaroshenko_sing
А ще Анатолій Іванович причарував людей своїм співом. Він майстерно виконував пісні різного плану, його голосом заслуховувалися на концертах, які відбувалися на сценах різного рівня.

Розкрилася тут і ще одна грань таланту А.Ярошенка – він у селі організував самодіяльний хор, який згодом став народним, а Анатолій солістом, першою скрипкою. Його помітили не лише у регіоні, а й у Москві, розпочали запрошувати виступати перед вишуканою аудиторією. Та хіба ж не замилуєшся, коли він виконував на високому рівні “Когда я на почте служил ямщиком”, “Вот мчится тройка почтовая” та чи не найвіртуозніше співав ті, що супроводжували його з дитинства – українські народні пісні “Дивлюсь я на небо”, “Казав мені батько”, “Їхав козак за Дунай”.
Continue reading

Герой Радянського Союзу Калінін Олексій Миколайович

150430_1_O_Kalinin1
Все більше й більше років віддаляє нас від закінчення останньої війни, яка прокотилася нашою місцевістю. Все менше залишається її ветеранів та очевидців, все важче краєзнавцю-аматору зібрати матеріали щодо окремих подій, пов’язаних з тими історичними часами. І тим важливіше зараз задокументувати свідчення старожилів, оцифрувати старі світлини, з розрізнених фактів вибудувати чітку картину боїв за свою малу батьківщину. Цей нарис буде присвячено висвітленню подвига Олексія Калініна, здійсненого при визволенні Самотоївки, в якому я намагатимусь подати матеріал, маловідомий пересічному читачеві.

Олексій Миколайович Калінін народився 1-го жовтня 1922-го року в селі Коса-Ешем Пермської області Російської Федерації в селянській сім’ї. В недалекому часі після народження сина родина перебирається до села Новозиряново на Алтаї. Рідна мати Олексія помирає, коли тому виповнилося три роки. Батько оженився на жінці, якій до чужого сина було байдуже. Розлучившись і з нею, знаходить собі ще одну дружину. Та ця жінка стала відноситись до малого ще гірше, навіть поставила вимогу перед батьком – або вона, або син. Батько вибрав нову пасію, а син залишився жити з першою мачухою. Коли ж виповнилось 12 років, то й зовсім осиротів, бо помер і батько. Так, ще зовсім малим, Олексій зазнав немало лиха – і холод, і голод, і повна байдужість – мачуха часто навіть зовсім виганяла його з дому. Все ж, світ не без добрих людей – один з товаришів хлопця привів його до своєї хати, розповів матері про злиденне життя свого товариша. Ганна Степанівна Дев’яткіна, не зважаючи на те, що сама виховувала чотирьох дітей, залишила хлопця жити. Споряджала його до школи, щоб хоча б початкова освіта була, та він відмовився, з малих літ подався пасти телят. Особливо ж йому добре вдавалося доглядати за кіньми, дорослі скоро це примітили й довірили йому їх цілий табун, а всі хлопці цьому заздрили. Високий, русявий, кремезний парубок тримався в стороні від інших, для молодших був за старшого брата, першим зі школярів записався до гуртка “Ворошиловский стрелок” і навчився стріляти дуже влучно. Працював у радгоспі, та раптом – війна…
Continue reading

І тоді старший сержант кинувся вперед і закрив амбразуру дзота своїм тілом…

150430_O_Kalinin1
Калінін Олексій Миколайович
01.10.1922 – 09.08.1943
Герой Радянського Союзу

Калінін Олексій Миколайович – помічник командира взводу 2-го батальйону 764-го стрілецького полку 232-ї стрілецької дивізії 38-ї армії Воронезького фронту, старший сержант.

Народився 1 жовтня 1922 року в селі Коса Ешем нині Кочевського району Пермської області в селянській родині. Росіянин. Жив і навчався в селі Новозиряново нині Заринського району Алтайського краю. Рано залишившись без батьків, виховувався в сім’ї товариша. Освіта початкова. Працював у колгоспі.

У Червоній Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. Закінчив школу молодших командирів. Воював на Воронезькому фронті. Брав участь у Курській битві.

Помічник командира взводу 2-го батальйону 764-го стрілецького полку (232-а стрілецька дивізія, 38-а армія, Воронезький фронт) комсомолець старший сержант Олексій Калінін 9 серпня 1943 року в бою при прориві ворожої оборони в районі хутора Вовківка (нині в межах селища міського типу Краснопілля) Сумської області України здійснив безприкладний подвиг.
Continue reading

«Адже у душі я – українець…»

150305_V_Donguzov1
Раніше Укрінформ повідомляв що майже місяць тому сумські прикордонники на території Краснопільського району затримали юнака у кадетській формі, який виявився вихованцем Московського юридичного коледжу. З огляду на нинішню ситуацію, у відповідних служб виникла підозра, що росіянин міг пробиратися у зону бойових дій, аби воювати на боці сепаратистів. Та, як з’ясувалося, у того були зовсім інші наміри: хлопець, нелегально перетнувши кордон, прибув на українську територію, аби зі зброєю в руках боротися з терористами та окупантами. Про те, що спонукало його до цього, 20-річний В’ячеслав Донгузов розповів під час спілкування з кореспондентом Укрінформу.

В’ячеславе, чесно кажучи, твій вчинок, з огляду на потужну антиукраїнську кампанію, розгорнуту в Росії, виглядає дещо дивним…

От саме через неї я сьогодні й тут. Адже у душі я – українець. У нашої сім’ї українське коріння, батьки родом із Харкова, є родичі у Луганській області. Тато й мама, які зараз мешкають в Іжевську, нерідко при мені розмовляли українською мовою. І хоч я нею не володію, ніколи не був в Україні, все українське мені близьке.
Continue reading

Наталя Литвиненко-Орлова: Мовно-культурний голокост на землі моїх пращурів

1110_NLO_Hrabovske1
А правда наша ще і досі бранка.
Не відвертайся. І чоло не морщ.
Моя земля – повія. І повстанка!
Як гріх і святість, блискавка і дощ!
Віками платимо за блуд оцей…
(А. Листопад)

Велика частка мого особистого дитинства та трохи старших років промайнула на Сумщині у селі Грабовське, або, як по-колишньому, то село Пушкарне Краснопільського повіту. На краю села, де колись була хата мого діда Івана та бабусі Василиси, і яку разом з дідом у році 37-му забрали червоні варвари, починається моя Україна.

І то правда, що починається саме там, бо якщо навпрошки перескочити яром та ще трошки через греблю у гайок, то вже простягається Курщина, або, як по-теперішньому, то Білгородщина, тобто Росія. І якийсь дивний був цей куточок нашого села, батьківщини моєї бабусі, мами, діда. Тут завжди співали тужливих пісень. Співали та плакали, а ще згадували, – і кожен про своє, і про тяжке гуртове, – колгоспне та воєнне життя.
Continue reading

Над Грабовським хмари насторожі

1110_Grabovske1
Прикордонне село на Сумщині робить поправку на воєнний конфлікт

Про те, що наш автобус наблизився до прикордонної зони, нагадали кілька  правоохоронців у зелених кашкетах і камуфляжній формі, які подали знак зупинитися за кілька кілометрів від села. Зі зброєю напереваги вони спершу оглянули транспортний засіб, а затим зазирнули в салон.

Але, побачивши представників Краснопільської РДА, відділів освіти та культури, які їхали на урочистості з нагоди 150-річчя із дня народження відомого земляка, поета Павла Грабовського, відразу ж побажали всім щасливої дороги і знову зайняли місце на узбіччі.

А за 5—7 хвилин село постало в усій осінній красі: з притрушеними позолотою кронами дерев, світлими чепурними будинками, доглянутими дворами та рівною асфальтівкою, обабіч якої тішили погляд акуратні магазини, кафе, пошта та інші, переважно цегляні, будівлі — одне слово, як і належить у населеному пункті зразкового порядку.
Continue reading