Tag Archives: Слобожанщина

30 годин на неокупованій території (ч.2) «А все-таки вона крутиться!»

150522_M_Danko05(продовження, початок див.: 30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»)

Через 20 років я можу згадати лише окремі короткі вислови поета про літературу. Ті, що почув від тата, позначаю в тексті окремо. Про Шевченка. «У Шевченка не всі твори в Кобзарі рівнозначні. Є деякі речі, що йдуть від коломийки. Але поки Шевченко наш прапор, ми будемо видавати Кобзар повністю». Ще про Шевченка: «У Шевченка домінуючою є думка, тому ми не задумуємось над формою, не звертаємо уваги, які слова він римує. Коли я читаю «Мені однаково чи буду…» я не задумуюсь над римами, оскільки мене захоплює колосальність думки автора. В ній справжній магізм Шевченка».   «Люди, що займаються творчістю Шевченка, казали, що вірші Шевченка видали повністю без вилучень». (Останнє почув від тата). Про Олександра Олеся: «Невірно кажуть, що Олесь – це художник, розіп’ятий на хресті політики. Його патріотизм був органічним, тому і патріотична лірика, і його державна служба в УНР були органічним проявом його душі». Про роман Федора Сологуба «Мелкій бес»: «Це біс невеликих містечок». (Почув від тата). Шанував Миколу Нєкрасова і захищав його. «Мені кажуть: Нєкрасов скучний і хрестоматійний. А я відповідаю: а от напиши хоч один вірш, як він». Він порівнював поетів-класиків і Єсєніна: «Михайло Лєрмонтов може сторінками описувати пейзаж, чи людину. Він іде вглиб, вдивляється в деталі. А Єсєнін скаче швидко по поверхні і не надає значення деталям. Зверни увагу на його вірш «Стою одін срєді равніни голой». Там в кожній строфі він описує нове місце, і сам навіть не помічає цього». Про Олександра Пушкіна: «Коли я був молодим мені здавалося, що Лєрмонтов геніальний поет, а Пушкін — добрий поет. Але зараз я вважаю навпаки. Пушкін геній». Про Адама Міцкевіча: «Кажуть, що «Євгеній Онєгін» — енциклопедія «русской жизні». Але коли я прочитав «Пан Тадеуш», то зрозумів, що саме ця поема є енциклопедією, а Онєгін просто гарний твір». Про Марину Цветаєву. «Її твори легко перекладати іноземними мовами. Я читав її переклад німецькою, і він майже ідентичний оригіналу». «Цвєтаєва — поет для поетів. Вона слово гне як підкову». Про Василя Симоненка: «Василь до справжньої мудрості не доріс. Що в його віршах нас приваблює – це його щирість». Про Василя Стуса: «Стус за духом був борцем. Чим більше його тиснула система, тим могутніше розпросторювався його талант». Про Олександра Твардовського: «Після Пушкіна, здавалося, ямб помер. Потрібен був талант Твардовського, щоб в «Васілії Тьоркінє» його відродити знову». Про Йосипа Бродського: «Цей поет зробив багато для форми». (Почув від тата).
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»

150522_M_Danko01
Нині я не можу пригадати за яких обставин познайомився з Миколою Михайловичем Даньком. У серпні 1980 року наша родина переїхала у рідне місто мого тата Суми, і це знайомство відбулося завдяки татові. Тобто, восени 1980.

Микола Михайлович жив на вулиці Малиновського у „хрущовці”, що поруч зі школою N2. Квартира знаходилася на другому поверсі і виходила вікнами на стадіон школи.

На час нашої зустрічі мені було 15 років, а Миколі Михайловичу — 56. Я був спортивної статури, багато чим цікавився (закінчив музичну школу, ходив у фотостудію, постійно читав і завдяки сімейній традиції об’їздив безліч цікавих місць Союзу від Москви до Карпат і Кавказу). В тому віці, в якому зазвичай формується світогляд і його етична компонента, я потребував сильного свідомого вчителя. Такого у провінційній Сквирі Київської області важко було знайти. А Микола Михайлович вже перебував на пенсії і відчував явний брак «суспільного навантаження», будучи відлученим існуючою системою від роботи в редакції і навіть від більшості колишніх друзів. Тобто, як мені видається, ми вдало доповнювали один одного: учень–шукач і недонавантажений вчитель–поет і досвідчений гуру, відірваний владою від суспільства. Об’єднувало нас і те, що ми розмовляли українською (у тогочасних Сумах це було рідкістю).
Continue reading

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (II)

150116_Didorenko_history1
(закінчення, початок див. http://krasnopillia.info/2015/01/15/leonid-didorenko-ryadky-z-istoriji-ridnoho-krayu-i/)

***
У 1708-1709 роках була проведена адміністративно-територіальна реформа, результатом якої стало створення Київської губернії, що включала і деякі нинішні російські території. Отже, поряд з гетьманською владою запроваджується і губернське правління на чолі з князем Голіциним. При гетьмані постійно знаходився російський резидент. А в 1722 році цар створив у Глухові Малоросійську колегію, яка фактично перебрала на себе владу на Україні. На чолі полків стають росіяни. Російським чиновникам цар надає в Україні земельні маєтності. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. на українських землях поступово запроваджуються загальноросійські органи влади і управління, суд, становий поділ, адміністративна і правова системи.

Феодальні відносини не були скасовані і поступово відбувається закріпачення основних товаровиробників. Остаточно це сталося у 1783 році. Панівна верхівка українського суспільства – козацька старшина й українська шляхта – була зрівняна у правах з російським дворянством.
Continue reading

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (I)

150115_Didorenko_history1
«Сумська Швейцарія» – так називають чарівний куточок Сумщини, в якому затишно ховається наша Краснопільщина.

Краснопільський район розкинувся на південно-західних схилах Середньо-Руської височини, простягши свою територію, котра становить площу в 1350 кв.км, на відстань між крайніми точками поверхні на 60 км з півночі на південь і біля 40 км з заходу на схід.

Стан клімату зумовлений віддаленістю району від морів. Відстань до портів Балтики становить 1000 км, а до портів Чорного моря — до 400 км. Район відноситься до однієї з найбільш континентальних частин України.

Краснопільський район межує з Сумським, Тростянецьким, Великописарівським районами Сумської області та Красноярузьким, Грайворонським районами Бєлгородської області, Суджанським і Бєловським районами Курської області Російської Федерації.
150115_Didorenko_history2
Через територію Краснопільщини проходили торгівельні шляхи, в тому числі й шлях трансєвропейського значення, який пов’язував Поволжя з Середнім Подніпров’ям та Західною Європою (Булгар-Київ). Шлях від Булгар до Києва через Вороніж містить біля 1400 км, або 40 днів звичайного переходу. При 20 зупинках шлях Булгар-Київ займав два місяці (40 днів дороги плюс 20 дньовок). Долаючи шлях від Києва до Вантіта – кордону стародавньої Русі на Сході, – мандрівники чи то купці п’яту зупинку робили на околиці Миропілля, де відомі кургани і городище X ст. поблизу Білогірського монастиря. Серед білогірських знахідок багато сіверянських височних кілець та інших типових для місцевих курганів речей. Та поряд з ними є речі і далекого привозу. Така, наприклад, бронзова качечка прикамського типу й своєрідна бляшка із зображенням людини і двох звірів (коня, вовка) теж характерна для Прикам’я VIII-ІХ ст. Залишили після себе проїжджі і скарби, знайдені в наші часи (в Миропіллі був знайдений скарб з 295 арабських монет).
Continue reading

Іван Іванович Андрієвський – доктор ветеринарних наук з Великого Прикола

1211_Ivan_Andriyevsky
З уже раритетного на сьогодні енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР» (у нашому випадку – з його пізнішої редакції, російськомовного доповненого видання «История городов и сел УССР») та в деяких довідках про Краснопільський район можна довідатися, що одним з відомих уродженців села Великий Прикіл нашого району є доктор ветеринарних наук І.І. Андрієвський. Це найпоширеніша і майже єдина інформація про І.І. Андрієвського, яку можна знайти у Всесвітній мережі і друкованих виданнях. На жаль, маємо дуже мало матеріалів про життєвий шлях професора І.І.Андрієвського. Пошуки привели авторів сайту до електронних сторінок Львівської академії ветеринарної медицини…

Сайт Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького (така повна сучасна назва вказаного ВНЗ, який, до речі, є найстарішим вищим навчальним закладом такого профілю в Україні і Європі) повідомляє, що доктор ветеринарних наук, професор Іван Іванович Андрієвський тривалий час (з 1961 по 1977 рік) очолював кафедру мікробіології цієї академії. Професор І.І. Андрієвський займався вивченням біологічних властивостей лістерій, еризипелотриксів та мікобактерій туберкульозу. Під його керівництвом підготовлено 8 кандидатських дисертацій.
Continue reading

Іван Лукич Повх: вчитель вчителів

1110_Ivan_Povkh1
Іван Лукич Повх народився 11 листопада 1909 року в с. Миропілля Курської губернії (нині Краснопільський район Сумської області) у родині робітника. Його дитинство пройшло на Донбасі (м. Юзівка), де він учився в школі, з 14 років працював учнем слюсаря й слюсарем на металургійному заводі, а потім у шахті. В 1924 році Іван Лукич вступив до комсомолу, а у 1929 році став членом ВКП(б).

Вищу освіту І. Л. Повх здобув у Ленінграді (Військово-інженерна школа в 1928-30 р., курси підготовки в аспірантуру по математиці при Державному Інституті наукової педагогіки в 1931-1933 р., фізико-механічний факультет Ленінградського політехнічного інституту в 1934-1938 р.).

У період сталінських репресій з 1938 по 1940 рік, перебуваючи в засланні, працював учителем середньої школи, доцентом і завідувачем кафедрою математики Вчительського інституту в м. Тобольську.

Після реабілітації й відновлення в партії Іван Лукич Повх повернувся в Ленінградський політехнічний інститут, у якому після закінчення аспірантури плідно займався науковою й педагогічною діяльністю.
Continue reading

Читаємо «Блакитний роман» (замість вступного слова)

1007_1_Mykhailychenko6
Ці тези-начерк вперше з’явилися у Всесвітній мережі у серпні 2010 року на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» (http://krasnews.at.ua/) і були спробою запрошення читачів до знайомства з «Блакитним романом» Гната Михайличенка (всі частини роману невдовзі були розміщені на сторінках названого сайту). З того часу становище з популяризацією творчості Гната Михайличенка у Всесвітній мережі дещо покращилося і тому деякі твердження у начерку вже «застаріли» (невеличкий внесок у цій праці належить і сайту krasnews, зокрема фото письменника у мережі чи не вперше з’явилося саме на ньому).

«Краснопілля Інфо» також хоче запропонувати своїм відвідувачам цей неповторний твір, і також починає розміщення роману цим начерком і сподівається, що викладені нижче тези та зауваги не будуть зайвими для сприйняття твору…
Continue reading

Гнат Михайличенко (1892—1919)

1006_Mykhailychenko2Гнат Михайличенко (1892—1919)

Ім’я цього письменника досі можна було зустріти хіба що в окремих, переважно тенденційних курсах історії української радянської літератури. А тим часом у перше пореволюційне десятиліття про твори Г. Михайличенка сперечалася критика: їхнього автора поряд з В. Елланом-Блакитним, В. Чумаком та А. Заливчим називали серед «перших хоробрих», одним із фундаторів нової літератури. Втім, не виключено, що й тоді його сприймали передовсім як активного громадського та політичного діяча напруженої доби на зламі двох історичних епох. Це ставлення позначилося і на численних спогадах його сучасників, зокрема в поезії «Гнатові Михайличенку» П. Тичини, написаній на смерть близького друга:
Не уявляєм, як ти тлієш,
як у землі сирій лежиш, —
бо завше ти живеш, гориш,
бо вічно духом пломенієш…

1007_1_Mykhailychenko2Г. Михайличенко народився 27 вересня (за ст.ст., за н.ст. – 9 жовтня, – ред.) 1892 р. в с. Студенок (Миропілля) Курської, а нині Сумської обл., в селянській родині. Батьки як могли дбали про освіту дітей, і здібний хлопець після місцевої двокласної школи вступає до Харківського землеробського училища. Тут захоплюється підпільною літературою, відкрито виявляє свої атеїстичні погляди. Дирекція позбавляється від «бунтівника», він змушений перевестися до Московської сільськогосподарської школи. Але шлях юнака вже окреслився: посилено вивчає суспільні науки, зближується з нелегальними організаціями. Continue reading

Слово про Гната Михайличенка

1006_Mykhailychenko
Знайомство з життям і творчістю нашого талановитого земляка Гната Михайличенка «Краснопілля Інфо» починає статтею літературознавця з Тернополя Інни Приходько, яка побачила світ у харківському журналі «Березіль» (колишній «Прапор») у 1992 році. Це була одна з перших літературних розвідок про Гната Михайличенка в часи українського відродження другої половини 80 – початку 90-х років минулого століття. При читанні статті просимо врахувати час її написання, окремі її положення можуть здатися чи виявитися «застарілими», тобто такими, що відповідали обставинам 20-річної давнини. Втім, таких тез буде небагато, за час, що минув,  з’явилося не так і багато нових розвідок про Гната Михайличенка. Та й стан вивчення його творчості, а особливо популяризації, теж бажає бути кращим…

Інна Приходько

СЛОВО З-МІЖ РЯДКІВ СМЕРТНОГО ПРИСУДУ

І пошана до прекрасного тебе зупинить
по дорозі до злочинства.
Г. Михайличенко. Кольорові аркушики.

Гнат Михайличенко, сторіччя його народження… Трагічна і загадкова постать у нашій літературі. Трагічна, бо загинув не повних двадцяти семи років, знищений денікінцями у Києві 1919 року. Трагічна, бо був викреслений з історії літератури та з пам’яті декількох поколінь і став просто невідомим, для неширокого ж кола фахівців-філологів — обвішаним стереотипними ярличками: «символіст-занепадник», «хворобливий песиміст», що дав «ніцшеанський тип червоної надлюдини», «боротьбіст-націоналіст» і т. п. А загадкова — з багатьох поглядів. Народився у Миропіллі (нині Сумщина, тоді — Курщина) у вересні 1892 р., вчився, звичайно ж, у неукраїнських навчальних закладах, а от із юних літ була в нього така висока національна свідомість, що дай боже багатьом нашим сучасникам у кінці XX століття! І звідки у нього, вже з перших літературних спроб, така багата українська мова? Отже, це перша «загадка»: у зросійщеному краї — таке живе, таке яскраве українство! Далі будуть загадки біографічного плану, тобто непрояснені моменти життя аж до нез’ясованих обставин загибелі. І будуть загадки художньо-мистецькі, хоч би той же «Блакитний роман». Безнадійна справа братися доконечно розгадувати таємниці таланту і цього небуденного, дивовижного життя, але погляньмо і подивуймося, який щедрий на оригінальних митців український народ. І задумаймося над тим, що народ наш таки незнищенний, як Фенікс. Continue reading

Ласкаво просимо до Краснопілля Інфо!

voxpopuli_1sЛаскаво просимо до нового веб-майданчика, метою якого є розширення інформаційної присутності Краснопільського району Сумської області у Всесвітній мережі.

Задум цього проекту виник досить давно – десь через рік після початку роботи над сайтом «Краснопілля. Край Слобожанський» (http://krasnews.at.ua/). Сайт krasnews створювався і розвивався перш за все як новинневий ресурс. В той же час на згаданому сайті з’явилося чимало статей, що розповідали про історію та відомих людей краю. Поступово робота з контентом krasnews «підказувала», що непогано було б для «фундаментальних» матеріалів про край мати окремий ресурс, де такі статті не «губилися» б серед потоку щоденних новин…

Мета-максимум цього сайту – створити своєрідну web-енциклопедію про Краснопілля та район. Спочатку контент сайту буде переважно формуватися за принципом «The Best of Krasnews» (адже на згаданому сайті вже маємо чималий масив відповідних матеріалів).

Сподіваємось, що гості сайту знаходитимуть для себе щось цікаве, а шановні земляки стануть постійними нашими відвідувачами. Землякам та гостям сайту також будемо вдячні за будь-яку допомогу (ідеї, поради, підказки, цікаві факти та інформаційні матеріали…) у розвитку цього ресурсу.