Tag Archives: світогляд

«Мужність залишатися собою»

160518_M_DankoДо 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Я знаю, віршів цих ніхто не прочитає,
Хоч я давно підвівсь на повен зріст.
Але ніхто, ніхто мене не знає,
Хіба що кегебіст…
Хвала ж тим хлопцям, що за мною стежать
Вночі і вдень… Вони – мої брати.
За них підношу келих, як належить,
Бо славу тільки їм про мене берегти…

Вітчизняна література напрочуд багата талановитими майстрами, які – кожен у свій період – чимало зробили для становлення й розвитку соціальної комунікації, чиї твори виражали дух епохи, що є чи не найголовнішою особливістю літератури.

Саме до таких належить і Микола Данько: поет і журналіст, публіцист і громадський діяч, дисидент. Зазнаючи переслідувань у 60-ті, 70-ті й 80-ті рр. XX ст., він і вихлюпувався поетичними рядками, винесеними нами в епіграф.
Continue reading

Микола Данько: «Й сонця прихилив би!…» Вибрані поезії

160518_M_Danko_poetry

До 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Пропонуємо читачам сайту низку вибраних поезій з останньої прижиттєвої книги Миколи Данька «Й сонця прихилив би!…» (вірші наводяться у довільному порядку, в дужках після кожного вірша зазначені сторінки, на яких цю поезію можна знайти у книзі).

* * *
Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу,
Диво ж моє!

Із водоспадами грім-діалектів на плечах,
Із легіоном струмочків-говірок лелечих.
Ти ж блискавками-ключами шугаєш по небу,
Сонечком красним встаєш,
Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу.

Хто ж там злічив! Як піску біля Чорного моря, —
Стільки перлин,
Слів-діамантів ясних — ніби рос красовитих
Поспіль на кулі земній, на тополях і квітах.
Більше, як зір, бо сузір’ями й діти говорять:
«Журавленятко, прилинь!»
Так лопотять й оченята — до Чорного моря.
Continue reading

Андрій ЦАПЛІЄНКО: «Головне для мене – максимально точна інформація»

150929_A_Tsapliienko
На початку вересня переглядала телепрограму «Сніданок з «1+1», де гостем у студії був відомий український військовий журналіст, ведучий та сценарист Андрій Цаплієнко. Він розповідав про майбутню презентацію своєї нової книги про війну на Донбасі «Книга змін».

У 2010 році він уже бував на Краснопільщині у Миропіллі та Рясному, тоді представляв загалу роман «Екватор. Чорний колір & Білий колір». Подумалося, добре було б аби він знову завітав на Краснопільщину, познайомив би зі своєю новою книгою жителів нашого району. І вже незабаром до моїх рук потрапляє номер телефону Андрія Юрійовича, також інформація, що він зараз на сході України в АТО, і порада – не запитувати у нього про політику. Сумнівалася чи зможу поговорити з людиною, яка стільки всього побачила, досягла і зараз вражає своїми репортажами з зони бойових дій, та все ж зважилася. Що з цього вийшло, читайте.

– Доброго вечора Андрію. Я працюю в райгазеті «Перемога» знайомого Вам Краснопільського району. Чи можна задати Вам декілька питань?

– Добрий, звісно, запитуйте.

– Андрію, а чому саме військовий журналіст?

– Як такої у мене мети не було, це сталося випадково. Років 15 тому запропонували поїхати у відрядження, я погодився, сподобалося і з того так все і почалося.

– Нещодавно у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийшла «Книга змін», автором якої Ви є. Чи не зможете презентувати її на Краснопільщині?
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.3) «Чай від Миколи Данька»

150525_M_Danko_memory(закінчення, початок див.: 30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»; 30 годин на неокупованій території (ч.2) «А все-таки вона крутиться!»)

Я дарував йому книги, куплені у Москві. Нині пригадую три з них: збірник поезій Осипа Мандельштама, поезію Йосипа Бродського і щоденник Зінаїди Гіппіус. Микола Михайлович завжди запитував мою думку про книги, і я, розповідаючи, за його прикладом, теж цитував авторів. Пізніше, в наступний приїзд, я питав про його враження, і у нас виникала цікава дискусія. Гіппіус Данько називав «розумною жінкою і середнім поетом». В цей час розмови про самостійність України вже ішли вільним текстом. Микола Михайлович вірив у скоре здобуття незалежності, говорив про Рух, придивлявся до секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука. Він без побоювань розповідав про знайомство з Василем Стусом, поезію якого цінував дуже високо. Взагалі, в цей час наше спілкування стало рівнішим (тобто вийшло із стовідсоткової форми учень-учитель) і переросло у теплу дружбу. Зрозуміло, поет залишився для мене старшим другом і вчителем.

Тоді ж, пригадую, Борис Олійник став одним із замів Михайла Горбачова і надіслав Миколі Михайловичу листа: «Чим можу допомогти?» Данько відповів: «Допоможи видати збірку». Відповіді не надійшло. Цю історію передав мені тато.
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.2) «А все-таки вона крутиться!»

150522_M_Danko05(продовження, початок див.: 30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»)

Через 20 років я можу згадати лише окремі короткі вислови поета про літературу. Ті, що почув від тата, позначаю в тексті окремо. Про Шевченка. «У Шевченка не всі твори в Кобзарі рівнозначні. Є деякі речі, що йдуть від коломийки. Але поки Шевченко наш прапор, ми будемо видавати Кобзар повністю». Ще про Шевченка: «У Шевченка домінуючою є думка, тому ми не задумуємось над формою, не звертаємо уваги, які слова він римує. Коли я читаю «Мені однаково чи буду…» я не задумуюсь над римами, оскільки мене захоплює колосальність думки автора. В ній справжній магізм Шевченка».   «Люди, що займаються творчістю Шевченка, казали, що вірші Шевченка видали повністю без вилучень». (Останнє почув від тата). Про Олександра Олеся: «Невірно кажуть, що Олесь – це художник, розіп’ятий на хресті політики. Його патріотизм був органічним, тому і патріотична лірика, і його державна служба в УНР були органічним проявом його душі». Про роман Федора Сологуба «Мелкій бес»: «Це біс невеликих містечок». (Почув від тата). Шанував Миколу Нєкрасова і захищав його. «Мені кажуть: Нєкрасов скучний і хрестоматійний. А я відповідаю: а от напиши хоч один вірш, як він». Він порівнював поетів-класиків і Єсєніна: «Михайло Лєрмонтов може сторінками описувати пейзаж, чи людину. Він іде вглиб, вдивляється в деталі. А Єсєнін скаче швидко по поверхні і не надає значення деталям. Зверни увагу на його вірш «Стою одін срєді равніни голой». Там в кожній строфі він описує нове місце, і сам навіть не помічає цього». Про Олександра Пушкіна: «Коли я був молодим мені здавалося, що Лєрмонтов геніальний поет, а Пушкін — добрий поет. Але зараз я вважаю навпаки. Пушкін геній». Про Адама Міцкевіча: «Кажуть, що «Євгеній Онєгін» — енциклопедія «русской жизні». Але коли я прочитав «Пан Тадеуш», то зрозумів, що саме ця поема є енциклопедією, а Онєгін просто гарний твір». Про Марину Цветаєву. «Її твори легко перекладати іноземними мовами. Я читав її переклад німецькою, і він майже ідентичний оригіналу». «Цвєтаєва — поет для поетів. Вона слово гне як підкову». Про Василя Симоненка: «Василь до справжньої мудрості не доріс. Що в його віршах нас приваблює – це його щирість». Про Василя Стуса: «Стус за духом був борцем. Чим більше його тиснула система, тим могутніше розпросторювався його талант». Про Олександра Твардовського: «Після Пушкіна, здавалося, ямб помер. Потрібен був талант Твардовського, щоб в «Васілії Тьоркінє» його відродити знову». Про Йосипа Бродського: «Цей поет зробив багато для форми». (Почув від тата).
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»

150522_M_Danko01
Нині я не можу пригадати за яких обставин познайомився з Миколою Михайловичем Даньком. У серпні 1980 року наша родина переїхала у рідне місто мого тата Суми, і це знайомство відбулося завдяки татові. Тобто, восени 1980.

Микола Михайлович жив на вулиці Малиновського у „хрущовці”, що поруч зі школою N2. Квартира знаходилася на другому поверсі і виходила вікнами на стадіон школи.

На час нашої зустрічі мені було 15 років, а Миколі Михайловичу — 56. Я був спортивної статури, багато чим цікавився (закінчив музичну школу, ходив у фотостудію, постійно читав і завдяки сімейній традиції об’їздив безліч цікавих місць Союзу від Москви до Карпат і Кавказу). В тому віці, в якому зазвичай формується світогляд і його етична компонента, я потребував сильного свідомого вчителя. Такого у провінційній Сквирі Київської області важко було знайти. А Микола Михайлович вже перебував на пенсії і відчував явний брак «суспільного навантаження», будучи відлученим існуючою системою від роботи в редакції і навіть від більшості колишніх друзів. Тобто, як мені видається, ми вдало доповнювали один одного: учень–шукач і недонавантажений вчитель–поет і досвідчений гуру, відірваний владою від суспільства. Об’єднувало нас і те, що ми розмовляли українською (у тогочасних Сумах це було рідкістю).
Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.2)

150522_M_Danko05
(закінчення, початок див. http://krasnopillia.info/2015/05/24/dolya-i-nedolya-mykoly-danka-ch-1/)

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва “Червоне соло” – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: “Ні, ти давня, як море і кров, наша мово, нескорене диво!..” [11, 23]. В іншому вірші поет ототожнював Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і двоголовий орел: “Ми не дамо вершечку всохнуть, ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, дводзьобий птах вночі клює)” [11, 6]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: “За що люблю? За що страждаю? Я так ненавиджу гнучких, хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!” [11, 6]. А герой поеми “Перед боєм” Олекса Довбуш заповідає своєму синові:
       Нам рабувати, синку, неподоба,
       За інші скарби треба купно дбати
       Та вивести з неволі Україну,
       Щоб не глумились добрії сусіди… [11, 78–79] Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.1)

150522_M_Danko02
Ще в 1988 р., оглядаючи поетичні добірки українських журналів, Ігор Римарук у “Літературній панорамі” писав: “Заповнюючи “білі плями” на літературній карті України, ми чомусь обмежуємося лише 20–30-ми роками. Ті ж не такі вже й далекі 60-і – чи маємо про них повне й об’єктивне уявлення? Постійно повторюємо кілька гучних імен, але так годі відтворити цілісність, безперервність творчого і психологічного процесу [31, 103–104].

Відтоді минуло майже 20 років, але чи змінилася ситуація? А якщо говорити про публіцистику, чи заповнилися “білі плями” на цій карті України? Знову ж таки повторюється кілька гучних імен, а десятки й сотні творців національної журналістики та незалежної української держави й до сьогодні лишаються непошанованими, їхні біографії не вивченими, творчість не проаналізованою. До таких належить і Микола Данько.

Саме його життя та діяльність, доля і творчий шлях, формування громадських і мистецьких поглядів простежуватиметься нижче. Загалом контекст, у якому формувалися світогляд та життєві принципи Миколи Данька, складається із широкої мозаїки мікроконтекстів, які включають як навколишнє середовище, коло спілкування, пережите в дитинстві й юності, так і національні та політичні чинники.

Народився Микола Данько 24 травня 1926 р. на Слобожанщині, у селі з символiчною назвою Славгород (нинi центр сільської ради Краснопiльського району Сумської області) в родинi спадкового коваля.
Continue reading