Tag Archives: Сибір

Теофіль Мелень: «Павло Грабовський – се один з наших найвизначнійших суспільних поетів»

Пропонуємо уривок статті Євгена Нахліка і Оксани Нахлік про галицького публіциста і літературознавця Теофіля Меленя, що днями розмістив на своїх сторінках веб-журнал «Збруч». Уривок містить літературну та суспільно-громадську оцінку Теофілем Меленем творчості Павла Грабовського та його полеміку з цього питання з деякими іншими письменниками та літературознавцями Галичини початку 20 століття.

Євген Нахлік і Оксана Нахлік
Теофіль Мелень: січовий стрілець, публіцист, літературознавець

Про Теофіля Меленя – ще одну малознану, але непересічну постать – є кілька некрологів, скупих, до того ж із неточними відомостями, словникових біограм, а також принагідних згадок у мемуарах і дослідженнях переважно з історії українського соціал-демократичного руху та преси в Галичині, історії Січового Стрілецтва. Зазвичай про нього мовлять як про українського громадсько-політичного діяча, публіциста, газетяра, січового стрільця¹. А він був іще й літературознавцем (зокрема шевченкознавцем), літературним критиком (відгукувався на творчість В. Стефаника, П. Грабовського), писав про філософію Г. Сковороди. Правдиво висвітлити його громадсько-політичну діяльність і зібрану писемну спадщину (зокрема крізь призму «присутности» в ній І. Франка) й маємо на меті у пропонованій сильветці. Така всебічна спроба робиться вперше.

*** Continue reading

Павло Грабовський у Сибіру

Пропонуємо статтю про перебування Павла Грабовського на засланні в м. Тобольськ, що побачила світ у журналі “Всесвіт” (№29 від 15 липня 1928 року). Стаття написана за матеріалами справ, заведених поліційними і жандармськими органами Російської Імперії на “державного злочинця” Павла Грабовського.

***

П. О. ГРАБОВСЬКИЙ У СИБІРУ
Стаття М. Копотилова

На Тобольському цвинтарі, біля могили декабристів, за пам’ятником А. М. Муравйова стоїть скромний залізний хрест, зроблений під березу, з написом: Павел Арсеньевич Грабовский. Малорусский поэт. Родился в 1864 г., умер 29 ноября 1902 года”. Continue reading

Приходько Інна. Гнат Михайличенко: таємниці яскравого й трагічного таланту

До 100-х роковин Гната Михайличенка

Трагічна і загадкова постать у нашій літературі. Трагічна, бо загинув не повних двадцяти семи років, знищений денікінцями у Києві 1919 року. Трагічна, бо був викреслений з історії літератури та з пам’яті декількох поколінь і став просто невідомим, для неширокого ж кола фахівців-філологів – обвішаним стереотипними ярличками: “символіст-занепадник”, “хворобливий песиміст” і т. ін. А загадкова – з багатьох поглядів. Народився у Миропіллі (нині Сумщина, тоді – Курщина) у вересні 1892 р., вчився, звичайно ж, у неукраїнських навчальних закладах, та із юних літ була в нього така висока національна свідомість, що дай Боже багатьом нашим сучасникам! І звідки у нього така багата українська мова? Отже, це перша “загадка”: у зросійщеному середовищі – таке живе, таке яскраве українство! Далі будуть загадки біографічного плану, тобто непрояснені моменти життя аж до нез’ясованих обставин загибелі. І будуть загадки художньо-мистецькі, ось хоч би “Блакитний роман”. Безнадійна справа братися доконечно розгадувати таємниці таланту і цього небуденного, дивовижного життя, але погляньмо і подивуймося, який щедрий на оригінальних митців український народ. І задумаймося над тим, що народ наш таки незнищенний, як Фенікс. Continue reading

Грабовський. Із бенкету людожерності (II)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

(закінчення)

***

Глибоко шануючи та свідомо розуміючи жертовність інших, а тим паче – коханих, як він міг полишити боротьбу?

Коли бранця етапом приставили до місця відбування покарання – у м. Балаганськ Іркутської губернії, на свавілля місцевої адміністрації по відношенню до політичних засланців він заплющувати очі не зміг: совість є совість. Та й виразно перед очима бовваніло побите обличчя Надії Сигиди, розчахнута труна Софії Перовської.

Отож, із приводу звірячої розправи 22 березня 1889 р. над ув’язненими Павло Грабовський та його нові товариші по неволі написали відомий протест “Заява російському уряду”. Йшлося так званий Монастиревський бунт – криваво придушений виступ політичних засланців в м. Якутську. Continue reading

Грабовський. Із бенкету людожерності (I)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

На якісь кволі та м’якотілі сучасність перетворила деякі слова.

Ось, наприклад, що ви уявляєте, коли чуєте словосполучення “український інтелігент”? Якийсь огрядний дядько у вишиванці, який сходами на другий поверх зійти не може без спітнілого чола та підступної задишки? Чи: самодостатня підтоптана молодичка в етнічному одязі від дизайнерки Любки Чернікової або Олександри Цимбали, котра розпатякує про ген культури? Або: на блошиному базарі короткозорий президент із числа колишніх, хто за інерцією підторговує раритетами та іншою нашою культурною спадщиною?

Виявляється, були інші… Повірте, були.

Є нагода сьогодні уповісти про самобутнього представника української інтелігенції – Павла Грабовського, хто за жахливих умов самодержавної Російської імперії вів особисту боротьбу за національне визволення України. Ні більше, ні менше. За соціальне роз’ярмлення свого народу він поклав життя, а нам, більшості з нас, здається: лише створив милий образ ліричного героя – борця за утвердження справедливого ладу. Continue reading

До вивчення сибірського періоду біографії і творчості Павла Грабовського (III)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

(закінчення)

3. Кому було адресовано віршовані послання “До О. Б–ої” та “До О–сі Б–ої”?

Звертаючи увагу на недостатню вивченість інтимної лірики Грабовського (виняток становлять хіба поезії, присвячені Надії Сигиді), Микола Сиваченко писав: “Тут мимоволі з’являються асоціації по контрасту, і найперше – змістовні, насичені необхідними фактами коментарі до любовної лірики Пушкіна, Лермонтова, і не тільки коментарі, а й цілі розвідки, серед яких є зразки, гідні наслідування […]”[56]. Ці міркування, на мій погляд, не є цілком коректними і потребують застереження. Безсумнівно, орієнтація на наявні поза Україною відповідні фундаментальні праці потрібна. Але дослідник залишив поза увагою питання про джерельне забезпечення таких праць, присвячених Грабовському. Власне, про те, чи могли зберегтися так само добре, як щоденники й епістолярій, приміром, пушкінського чи лермонтовського оточення, матеріaли особистого характеру різночинця та ще й засланця Грабовського? Висловлене застереження, звичайно, не слід трактувати як обґрунтування принципової неможливості появи досліджень, необхідність яких цілком слушно обстоював Сиваченко. Йдеться лише про реальні можливості джерельного забезпечення таких праць, міру їхньої докладності. Continue reading

До вивчення сибірського періоду біографії і творчості Павла Грабовського (II)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

(продовження)

2. Cтаття “Несколько слов об украинском писателе Порфирии Кореницком” (1891): невисвітлені контексти

1995 р. Євген Нахлік запровадив до наукового обігу першу редакцію статті Грабовського про Кореницького – “Несколько слов об украинском писателе Порфирии Кореницком” (підпис: Панько; авторська дата: 1891 р.)[24], надрукувавши її за автографом письменника, який походить з архіву Павла Житецького[25]. Новознайдений текст, що його дослідник аргументовано потрактував як “ширший та інформаційно й інтерпретаційно багатший, ніж варіант 1893 р.”[26], містить редакторські виправлення, які в харківській публікації не відтворено (проте він усе ж наводить у примітках редакторську примітку, полемічну стосовно одного положення студії Грабовського). На обкладинці відповідного рукопису є помітка: “Статья, предназначенная для «Киевской старины»”[27]. У перебігу підготовки рукопису до наукового використання псевдонім автора здогадно було розшифровано як належний Пантелеймонові Кулішеві, що публікатор статті у харківському виданні, покликаючись на словник Олексія Дея, слушно заперечив[28]. Це, безумовно, твір Грабовського, який – що добре відомо – використовував псевдоніми Г. А. Панько, Панько. Continue reading

До вивчення сибірського періоду біографії і творчості Павла Грабовського (I)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

1. Чи справді заяву “русскому правительству” передав до редакції журналу “Free Russia” Михайло Павлик?

У червні 1889 р. Грабовський і ще п’ятеро засланців, які перебували у Балаганську Іркутської губернії, відгектографували і поширили заяву “Русскому правительству”[1], якою протестували проти жорстоких дій влади у перебігу “якутської історії” 22 березня 1889 р.[2]. Як свідчив сам Грабовський у листі до Івана Франка від 1 листопада 1894 р., протест “Русскому правительству” “був передрукований почасти в англійському перекладі в часописі «Free Russia»”[3]. І хоча на підставі цитованого листа письменника ще за його життя про вміщення частини протесту в часописі “Free Russia” було згадано в статті Осипа Маковея[4], звідки, як пише Валентина Поважна, “цей факт перейшов у всі праці про П. Грабовського”[5], аж дотепер його відповідне свідчення залишалося неконкретизованим: згадувану англомовну публікацію не було розшукано[6], що спричинилося до низки хибних тверджень стосовно її характеру та обставин появи друком. Continue reading

Поклик рідної землі

150717_A_Yaroshenko1s
Життєві дороги покликали його свого часу до Сибіру – романтика, молодечий запал зіграли тоді вирішальну роль у становленні нашого земляка, випускника Краснопільської середньої школи Анатолія Ярошенка. Коли закінчував Охтирське училище зв’язку, їх групу запросили радіофікувати і телефонізувати сільську місцевість Красноярського краю. Працював нарівні з усіма, а згодом рідні дізналися, що він уже студент сільськогосподарського інституту.

Отримавши фах інженера-механіка, залишився у Канському районі на все життя. Довірили роботу за фахом, потім керував виробничим підрозділом – до виконання службових обов’язків ставився з душею, отож молодого спеціаліста помітили, відзначили творчий підхід і вже невдовзі Анатолія Івановича призначають директором новоствореного радгоспу у с. Велика Уря. Саме на цій посаді (а директором А.Ярошенко трудився більше 20 років) зарекомендував себе сучасним керівником, умілим господарником, таким, що для нього не було перепон для вирішення тієї чи іншої проблеми.
150717_A_Yaroshenko_pict
Радгосп за короткий строк вийшов на рівень передових у Сибіру, а це завдяки тому, що рослинницька і тваринницька галузі розвивалися інтенсивними методами, велика увага приділялася створенню для робітників належних соціально-побутових умов. За роки роботи нашого земляка тут побудовано сто двоквартирних будинків, Палац культури, музична школа, дитсадок, картинна галерея, торговельний центр, майстерні та інші об’єкти. Про А.Ярошенка схвально відгукувалися місцева і центральна преса. Керівника нагородили орденами Знак Пошани, Трудового Червоного Прапора, медалями, йому пропонували нові посади, але він не полишив радгоспу. Це було його дітище, він до нього прикипів, зійшовся з сільчанами.
150717_A_Yaroshenko_sing
А ще Анатолій Іванович причарував людей своїм співом. Він майстерно виконував пісні різного плану, його голосом заслуховувалися на концертах, які відбувалися на сценах різного рівня.

Розкрилася тут і ще одна грань таланту А.Ярошенка – він у селі організував самодіяльний хор, який згодом став народним, а Анатолій солістом, першою скрипкою. Його помітили не лише у регіоні, а й у Москві, розпочали запрошувати виступати перед вишуканою аудиторією. Та хіба ж не замилуєшся, коли він виконував на високому рівні “Когда я на почте служил ямщиком”, “Вот мчится тройка почтовая” та чи не найвіртуозніше співав ті, що супроводжували його з дитинства – українські народні пісні “Дивлюсь я на небо”, “Казав мені батько”, “Їхав козак за Дунай”.
Continue reading

КОРОТЕНЬКІ ВІСТКИ З СИБІРІ

1002_Hrab_Sybir_1

Павло Грабовський

КОРОТЕНЬКІ ВІСТКИ З СИБІРІ
(Кореспонденція)

З творів благородного містера Кеннана і деяких інших вісток громада читачів європейських знакома уже трохи з життям та обставинами соціалістів-зісланців, чи, як каже уряд, — «государственных ссыльных», в Сибірі. Ми не будемо чіпати ні того життя, ні тих обставин взагалі. Досить лишень поглянути на землеписну карту та одшукати такі пункти, як-от Верхоянськ, Середній Колимськ або Сахалін, щоб і без опису збагнути, що заслання у ті країни — не великий смак.
1002_Hrab_Sybir_2Але, крім умовин щиро-урядових, зісланець не забезпечений навіть і від розбишацького нападу міських хижаків, як те не раз уже бувало. 16-го августа минулого 1891 року в Батуруському улусі, за 200 верст від Якутська, убито зісланця, робучого-ткача, Петра Олексієва. Це той самий Петро Олексіїв (Петр Алексеев), що судився в московському процесі 50-и соціалістів-пропагандистів і сказав свою знамениту річ, за котру одержав славу видатного красномовця і пішов на 10 років каторжних робіт. Continue reading