Tag Archives: театр

Чарівне вікно лялькового театру

151109_Slavhorod1
Як досягти того, щоб кожна дитина, незалежно від її розвитку, характеру, мови, пам’яті, змогла розкритися, самореалізуватися. А це можливо лише тоді, коли вчитель творчо підходить до навчально-виховного процесу, вміє створити всі умови для саморозвитку кожного учня. Такою людиною у Славгородській ЗОШ І-ІІІ ст. є вчитель образотворчого мистецтва Павлюченко Наталія Євгенівна, яка зі своїми організаторськими здібностями, ентузіазмом, творчістю завжди вміє знайти спільну мову з дітьми.

У 2000 році вона створила ляльковий театр «Буратіно». З 2013 року колектив стає гуртком Краснопільського районного Центру дитячої та юнацької творчості, який працює на базі Славгородської ЗОШ І-ІІІ ст. І ось уже 15 років вихованці гуртка дарують радість глядачам своїми виступами.

– Мої маленькі актори дуже полюбили театр. Хочеться, щоб дитячі таланти не загубились, бо ляльковий театр – це чарівне вікно, крізь яке учні бачать, як бореться добро зі злом, як перемагає правда, яку відповідальність несе людина перед світом, – говорить Наталія Євгеніївна.
Continue reading

З далекої півночі

0910_Hrabovsky_Pavlo_1888

Павло Грабовський

З далекої півночі

Чимало довелось мені блукати по світах, чимало лиха, неприязна доля швиряла мене посеред моря життєвого: то й не знаю вже, чи діждуся коли кінця-краю своїм митарствам нескінченним, чи побачу хоч ще раз свою країну рідну з її горем невсипущим та радощами. Та остання думка щохвилі переслідує мене, острим болем впинається до серця, охоплює нерозмайною журбою всього. Дика, сувора, безплодна природа навколо; хмурі люди, мертва жорстока північ поклала свою печать на їх обличчя; тяжкий погін за потрібним шматком насущника скаменив їх серце. Але люди — звичайно люди; вони не знають, не бачили іншого життя, та й те їм миле…

Та як почуватися тому, у кого там, десь далеко, осталося все найрідніше та найдорожче, кому все ще вчувається з-під стогону неперехідних борів чарівний звук питомої мови, доноситься в явовій сновиді дзюрчання сріблястих потоків, а в очах маніє принадна блакить теплого, південного неба? Як, добродії? О, цур йому й питати! Охопиш ручми голову, стиснеш пекучу біль на дні, женеш усяку думку… Так ні… вона, мов той москаль, кажучи словами незабутнього Тараса, так і преться, так і змагається, щоб понівечити остатній проблисок надій невмирущих… Але навпаки — яких швидких та міцних крил прибере разом приглушена надія, які радощі несподівано отеплять твої груди, коли часом до тебе не серед уяви, а справді, дійсно долетить відгук рідної пісні, вчується живий звук любої мови… І таке, хоч зріденька, та прилучається іноді, так коли-інколи… Continue reading

«Привітай же благодушне Мою сиротину, Наш великий чудотворче, Мій друже єдиний!» (Михайло Щепкін і Тарас Шевченко)

140920_Schepkin1
17 листопада 2013 року, вдячна громадськість України та Росії відзначила 225-річчя від дня народження Михайла Семеновича Щепкіна (1788-1863), видатного українського і російського актора, основоположника сценічного реалізму в українському та російському театральному мистецтві. Маємо пам’ятати також, що Михайло Щепкін разом з Іваном Котляревським та Григорієм Квіткою-Основ’яненком стояв фактично біля витоків національного театру.

Михайло Щепкін зростав на нашій землі, саме в наших краях пройшло його босоноге дитинство, тут багато років жили його батьки і родичі, тут він зустрів своє кохання і долю (більше про це читайте на сайті http://krasnews.at.ua/publ/ditinstvo_minulo_v_prokhodakh/2-1-0-370 ). Відомо, що малий Михайло Щепкін з батьками переїхав до Проходів, що в нашому районі, у 1793 році, тобто в чотирирічному віці. Саме на цей чудовий вік у майже кожної людини припадають перші власні свідомі спогади про дитинство, перше знайомство з природою, тим дивовижним світом, в який ми приходимо…
Continue reading