Tag Archives: церква

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.2)

(закінчення)

Так поступово ми переходимо до іншого цікавого персонажу – Василя Назаровича Каразіна, слобожанського просвітителя, науковця, засновника першого на Лівобережній Україні університету у Харкові, ініціатора створення міністерства народної просвіти Російської імперії. Входив до тісного кола спілкування Паліцина, листувався з ним, провідував у Попівці.

Василь Назарович Каразін, портрет початку ХІХ ст.

Слід сказати, що у молодості Каразін був ще тим бешкетником. Під впливом діяльності Григорія Сковороди, він став справжнім «народником», панібратався з кріпаками. Більше того – оженився на 14-річній кріпачці Домні і, разом з нею, вагітною, хотів утекти за кордон, та був спійманий. Після смерті дружини під час пологів «остепенився», почав займатися науками, особливо – хімією та біологією. Скористався зміною влади в імперії (на трон прийшов молодий цар Олександр І), дякуючи вродженій хитрості та язикатості, знайшов короткий шлях до імператора, запропонувавши йому свої ідеї про реформу освіти. Цар назначив Каразіна своїм радником, куратором народних училищ. Така посада примусила Василя задуматись над власним поміщицьким статусом, статками, авторитетом у дворянському суспільстві. «Ліва рука царя» – і майже голодранець (по дворянським поняттям) – неприємне поєднання. Та ще й купа ворогів: котрихось давила заздрість; якісь були набуті нетриманням язика за зубами; хтось і просто відверто насміхався з «вискочки». Треба з цим щось робити… Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.1)

В Україні в усі часи знаходились люди, котрі своєю діяльністю закладали основи розвитку суспільства на століття вперед. 200 років тому на Слобідщині яскравими зірками небосхилу просвітництва палали імена Олександра Паліцина та Василя Каразіна. Про їх справи у нашому краї і піде мова у цьому нарисі.

Портрет О.Паліцина французького художника П.Берже, 1813 р.

Олександр Олександрович Паліцин у 1792 р. викупив у нащадків Андрія Андрійовича Кондратьєва хутір Попівка (північніше села Залізняк, сьогодні – у Сумському районі). Йому сподобався ландшафт місцевості на зразок альпійської, а тихоплинне сільське життя на віддалі від гамірного міста найкращим чином сприяло реалізації творчих планів на майбутнє. Швидко облаштував навколишній життєвий простір – великий будинок на багато кімнат, навколо – садово-парковий ансамбль в англійському стилі, ставок та пасіка. Continue reading

Олександр Ігнатуша: Джерела історичних реконструкцій державно-церковних відносин в Україні 20-30-х рр. XX століття

Проблема характеристики джерел вивчення історії релігій і церкви в Україні радянської доби – одна із важливих для реконструкції подій і суспільних процесів. Це повною мірою стосується тих джерел, які віддзеркалюють внутрішньоцерковні процеси та державно-церковні відносини 20-30-х рр. ХХ ст. – часу, що мав свою логіку розвитку та історичну своєрідність. Цей час умістив формування й утвердження радянського тоталітаризму, а в площині державно-церковних відносин – доведення до абсолюту непримиримого ставлення партійно-державної влади до релігії та церкви, її виразників. Комплекс джерел збережених від цього часу, його зміст дозволяє з достатньою виразністю окреслити риси і закономірності системи, що постала уособленням суспільного зла, національної трагедії і непокараного злочину. Continue reading

Ігнатуша Олександр Миколайович – професор, дослідник історії православної церкви та громадських рухів в Україні ХХ століття

161115_o_ignatusha
Ігнатуша Олександр Миколайович

Український історик-дослідник, педагог, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Історичного факультету Запорізького національного університету, заступник декана з наукової роботи.

Олександр Ігнатуша народився 12 жовтня 1962 року в селянській родині в с. Осоївка, що на Краснопільщині на Сумщині. Тут, на українсько-російському прикордонні, на берегах мальовничої річки Рибиці пройшло дитинство та юнь Сашка, тут він навчався і зростав. Юнацькі роки Сашко Ігнатуша провів уже на берегах Дніпра, адже він подався до Запоріжжя, аби продовжити свої науки.

У 1983 році він успішно закінчив Запорізький державний педагогічний інститут і набув фаху – вчителя історії та суспільствознавства. Одразу ж після інституту, Олександр два роки відслужив у Радянській армії (1983-1984). Після повернення з війська, Олександр Ігнатуша подався до школи – викладати. Він влаштувався вчителем історії в середню школу №32 міста Запоріжжя. З того ж часу Олександр працював в Державному архіві Запорізької області  – на посадах провідного архівіста, археографа, завідувача відділу інформації й використання документів.
Continue reading

Отець Іван МАЛЮК: НАМ НІЧОГО ДІЛИТИ, БО МОЛИМОСЯ ОДНОМУ БОГУ!

150819_UPCKP1Посада цього чоловіка, на перший погляд, звучить доволі гучно: Благочинний Краснопільського Благочиння, настоятель храмів Покрова Пресвятої Богородиці, Успіння Божої матері. Оце, зрештою, і все Благочиння отця Івана Малюка, принаймні поки що. Попри те, що до Краснопілля він переїхав менше року тому, але вже здобув добру славу серед місцевих жителів, згуртував навколо себе хоч і нечисленну, але дружню громаду. В цьому немає нічого дивного, адже у спілкуванні отець Іван напрочуд щирий і відвертий. Що привело його до Краснопілля, як зустріли його місцеві жителі і з якими повсякденними проблемами зіштовхнувся – відповіді на ці та інші питання він дав під час нашого інтерв’ю.

– Родом я із Львівської області. Сан священика отримав 14 років тому, – починає знайомство отець Іван. – Служив в одному з маленьких сіл Лохвицького району Полтавщини. На жаль, сьогодні це село майже зникло. Тоді звернувся до архієпископа Сумського і Охтирського УПЦ КП Мефодія, який запропонував на вибір очолити Благочиння у Великописарівському або Краснопільському районах. Коли ж вперше відвідав Краснопілля, усі сумніви, що залишусь саме тут, відразу зникли.

Чесно кажучи, я не сподівався, що місцева громада так добре мене прийме, адже район прикордонний. Та згодом дізнався, що у краснопільчан – козацьке коріння, люди свободолюбові, працьовиті, словом, я задоволений. Щонеділі у нас служба, молимося, і так просто люди заходять. Відчувається, що люди тягнуться до духовності.
Continue reading

Творець краси

150519_2_A_Deineka_1Мне осень пасмурным крылом стучит в окно.
Всё, что тревожило в былом, разрешено.
Всему пришла своя пора и свой черед.
Уж «завтра» меньше, чем «вчера», короче год.
Короче миг, короче день, короче путь,
Лишь только удлиняет тень закатный луч.
Закономерность бытия – круговорот,
Не сожалея, не скорбя смотрю вперед.
Течет размеренно река – громада лет.
Исчезли в прошлом берега, к ним брода нет.
Не воскресить затёртых строк, не повторить.
К закату движется поток – уж так и быть.
Все то, что было решено, ушло, как дым.
А то, что будет – всё равно… решать другим.
А. Дейнека

Анатолій Іванович Дейнека – відомий в Україні містобудівник. Багато років він працював головним архітектором міста Суми, а потім і Сумської області. Але не всі знають про різноманітність таланту заслуженого архітектора України. Він – оригінальний літератор, художник, фотомайстер, гітарист, філософ.
Continue reading