Tag Archives: училище

Прагніть! Творіть! Мрійте! І будете досвідченими, професійними фахівцями своєї справи

Кожна людина хоча б раз в житті обирає собі професію. Щоб прийняти правильне рішення, необхідно враховувати ряд факторів – власні побажання, психологічні особливості та можливості, не слід забувати й про потреби на ринку праці. У будь-якій сфері діяльності відбувається зміна занять, посад у міру росту кваліфікації людини. При цьому найбільших успіхів досягає той, хто добре пройшов початкові щаблі.

Проаналізуйте ситуацію на ринку праці. Зверніть увагу на те, що з кожним роком з’являються все нові професії. Будьте готові до того, що доведеться регулярно підвищувати кваліфікацію, освоювати суміжні спеціальності. Не бійтеся того, що вибір професії зараз, у 9 чи 11-му класі, фатальним образом визначить всю Вашу долю. Зміна вибору, освоєння нової спеціальності зробить Вас цінним фахівцем. Перша професія, навіть якщо Ви потім передумаєте й знайдете щось більш привабливе, знадобиться в несподіваних ситуаціях
Continue reading

Професор Надія Руденко: «…просто так до кардіолога не ходять»

161028_n_rudenko1Руденко Надія Миколаївна, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України,  заступник директора державної установи “Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України” (м.Київ).

Народилася 8 серпня 1956 року в селищі Краснопілля Сумської області. Навчалася в Лебединському медичному училищі (1971-1974 р.р.), яке закінчила з відзнакою. Вищу освіту здобула у Київському медичному інституті (1974-1980 р.р., факультет педіатрії, диплом з відзнакою). Під час навчання в інституті була нагороджена іменним стипендіатом. Фахову спеціалізацію та набуття кваліфікації проходила у 1980-1981 р.р. в інтернатурі з педіатрії на базі дитячої спеціалізованої клінічної лікарні ОХМАТДИТ. У 1981-82 працювала дільничним педіатром дитячої поліклініки № 2 Мінського району м. Києва, а у 1982-86 р.р. – завідувачем цього відділення.
Continue reading

Наша ювілярка

160110_H_Semenova1
У святкові дні нового року, 3 січня, відзначила ювілейний день народження чарівна жінка, чудовий творчий, досвідчений учитель Семенова Ганна Михайлівна. Таких, як вона, називають учителем від Бога, і у цьому пощастило Великобобрицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Не знаю, люди, жінка це, а чи весна –
Така ж чарівна, ніжна, трепетна вона…
А може, це весняна красна чічка,
А може, це яскрава, пломениста свічка?

Вміння знаходити обдарованих та здібних дітей – талант, вміння їх розвивати – мистецтво. Саме таким є педагогічне кредо Ганни Михайлівни. Але найважливішим є любов до дитини. Від великої річки біжать дзюркотливі струмки, від великого почуття любові до дитини народжується любов до професії.
Continue reading

Генерал-майор Придатко Леонід Сергійович – комдив РВСН

150930_Prydatko_L_S
Придатко Леонід Сергійович – генерал-майор, командир 39-ї ракетної дивізії РВСН (11.1975 – 05.1983), заступник начальника Краснодарського вищого військового командно-інженерного училища (1983 – 1986).

Придатко Леонід Сергійович народився 25 вересня 1935 року в селищі Краснопілля Харківської області (зараз – Сумська обл.).

Закінчив Камишинське командно-технічне училище, Ленінградську Військову інженерну академію ім. А.Ф. Можайського (1969 р).

У Ракетних військах служив на посадах: старший технік, командир взводу, начальник відділення, заступник командира полку, командир ракетного полку, командир ракетної бригади, командир ракетної дивізії, заступник начальника Краснодарського ВВКІУ.

У 1975 р. полковник Л.С. Придатко призначається командиром ракетної дивізії (м. Новосибірськ). У 1976 р. в дивізії починається зняття з бойового чергування і демонтаж ракет Р-16, знищення споруд стартових позицій п’яти ракетних полків. У 1977-1980 рр. дивізія переформовує ракетні полки на ракетний комплекс «Пионер».
Continue reading

ВІН УСІМ ЇМ БУВ БАТЬКОМ…

150518_O_Hadiatskyi_1
Олександр Васильович постояв ще мить біля криниці і попрямував подвір’ям училища до свого будинку… Дрімає під місяцем навчальне містечко. Два п’ятиповерхових учнівських гуртожитки, двоповерховий навчальний корпус із 40 класами-кабінетами, лабораторіями, клубом, спортзалом, майстерні, гаражі, де стоїть понад сто тракторів, екскаваторів, трактородром і автодром.

Виросло профтехучилище. Вже кілька років воно діє як середнє професійно-технічне. Йому присвоєно звання «Краще профтехучилище системи Міністерства меліорації і водного господарства СРСР».

Росло училище, ріс з ним і Олександр Васильович Гадяцький, педагог, інженер-механік, меліоратор, директор Лебединського середнього меліоративного профтехучилища, Герой Соціалістичної праці. Ні, це училище для нього – не тільки навчальний заклад. Бувало, втомлений, повернеться директор чи з відрядження, чи з навчального поля, прийде ось сюди, на подвір’я профтехучилища, пройдеться поміж соснами, постоїть біля криниці, згадає своє дитинство, юність, вкотре окине оком училище, яке для нього не лише навчальний заклад. Це його життя.
Continue reading

НА ЗАХІДНІЙ ДВІНІ

150407_I_Lebedenko
35 років тому, 7 квітня 1980 року, відійшов у Вічність наш земляк, уродженець с.Лозове, Герой Радянського Союзу Лебеденко Іван Максимович.

***

Лебеденко Іван Максимович народився 3 травня 1921 року в селі Попівка (тепер Лозове) у родині селян-бідняків Максима Іларіоновича та Дар’ї Євгеніївни. Початкову школу закінчив у рідному селі 1932 року, а через три роки – Бранцівську семирічну школу. Потім ще рік учився у восьмому класі Тростянецької середньої школи.

З 1936 року Іван Максимович навчався в Одеському кооперативному технікумі, який успішно закінчує. Спеціальність бухгалтера-економіста йому не сподобалась, бо ж Іван мріяв стати військовим. Ось чому 10 серпня 1939 року Лебеденко поступає у Тбіліське артилерійське училище. В ньому 23 лютого 1940 року приймає присягу, з відзнакою закінчує його в день нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз – 22 червня 1941 року. У званні лейтенанта Іван Максимович направляється для служби командиром взводу зв’язку артилерійського полку стрілецької дивізії Закавказького військового округу.
Continue reading

Викликаю вогонь на себе!

150407_M_Shumeiko1
Ще з дитинства Микола – син Єфросинії Дмитрівни та Артема Шумейків, відзначався хоробрістю. Народився він в с. Шатилово Верховського району Орловської області 15 грудня 1921 року. Сім’я в якості переселенців приїхала й поселилася в селі Славгород, в якому в роки голодомору 1933 року вимерло багато жителів. Микола вважав себе українцем*.

В усіх іграх завжди був першим, серед юних друзів поводився справедливо, чесно. Так і ріс хлопець у Славгороді, як кажуть, часом з квасом та водою, а то й з лихою бідою. Не вчувся він, коли промайнуло безпечне дитинство в зелених левадах.

Навчаючись у школі, влітку Микола працював у рідному колгоспі, любив навколишні простори, гаї, луки, мріяв про подвиги в майбутньому на користь своїй рідній землі, людям. В 1937 році закінчив 7 класів Славгородської неповно-середньої російської школи, а в 1939 році поступив у Сумське артилерійське училище (перед тим два роки навчався в Сумському хімічному технікумі). Напередодні Великої Вітчизняної війни був курсантом Горьковського артучилища.
Continue reading

ОСТАННІЙ ІЗ КОМУНАРІВ

150407_I_Tokarev2
Іван Дем’янович Токарєв – останній із вихованців відомої на всю країну комуни ім. Ф. Е. Дзержинського, яку очолював видатний педагог А. С. Макаренко, прожив довге, дуже нелегке, але багате подіями життя. Йому було вже за 90, але він як і раніше без відпочинку і спокою займався громадською роботою, відстоював права своєї родини на майно, втрачене у часи сталінських репресій. Батько Івана Дем’яновича не хотів вступати в колгосп, за що і поплатився.

Проживаючи у Нижньому Новгороді, він натхненно розповідав про отаманів запорізьких козаків, про українських поетів і письменників тамтешнім учням. Наочні матеріали до бесід готував завжди сам, а ще був палким прихильником видатного українського поета та мислителя Івана Франка, тож частенько влаштовував у навчальних закладах франківські літературні читання, які зазвичай завершував виконанням української народної пісні «Ой, у вишневому садочку».
Continue reading

ЗВ’ЯЗКІВЕЦЬ ВІД БОГА

150407_I_Tokarev1
Іван Дем’янович Токарєв народився в 1920 році у селищі Угроїди Краснопільського району Сумської області. Виховувався у знаменитій Дитячій трудовій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського, якою керував педагог і письменник А. С. Макаренко.

Згодом закінчив Ульяновське військове училище зв’язку. З серпня 1941 року командував радіовзводом. Ось як згадує Іван Дем’янович початок війни:

– Після укомплектування батальйону людьми і технікою нам було наказано відступати через Крим у м. Керч. Сюди, крім авіаційних тилів, рухалися залишки розбитих і деморалізованих піхотинців, артилерійських і танкових частин в надії якось форсувати протоку і прорватися на простори Краснодарського краю.

Під’їхавши зі своїм взводом до Керчі, я підігнав радіостанції і вантажну машину з кабелями та іншим майном якнайближче до берега протоки, щоб при наявності плавзасобів швидше потрапити на протилежний бік.
Continue reading

НА БІЛОРУСЬКІЙ ЗЕМЛІ

150407_S_Grebchenko1
Сергій Сергійович Гребченко народився 12 жовтня 1919 року. Світанок його життя був похмурим, у нього рано не стало батьків. Сирітська доля змалку привчила хлопця бути витриманим, скромним.

Жив Сергійко з двома меншими від нього сестрами і на чотири роки старшим братом. Так і повиростали разом, випурхнули з рідного гнізда в Малому Бобрику в білий світ. На його дорогах і знайшли своє щастя.

Літніми днями, коли сонце милувалося в високості земним життям, а на лугах п’яніло від бджолиних пестощів духмяне буйноцвіття трав, хлопець, як у цілющу купіль, поринав думками в сторінки книги. З прочитаного він дізнався про героїв минулого нашої Вітчизни, які в боротьбі з ворогом всіх мастей відстояли честь і незалежність.

Підлітком ще й припустити не міг, що на нашу заквітчану щастям барвінкову землю нападуть нечувані в історії варвари – німецько-фашистські загарбники.

В рідному селі закінчив сім класів, а потім працював у колгоспі. Сергій виріс у кремезного, мужнього юнака. Восени 1939 року був покликаний до лав Червоної Армії.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Сергій Гребченко навчався в Ленінградському піхотному училищі імені Кірова. Тяжкі дні випали на долю молодого воїна. Під великим натиском ворога наші війська відходили на схід. Серед них запилений, обвітрений, з твердою вірою в неминучий розгром ворога відступав і С.С.Гребченко.
Continue reading