Tag Archives: український

Зима з Весною стрічаються

160220_kids_spring1
Серед небагатьох свят, що припадають на лютий, особливе місце відводиться Стрітенню. Люди свято вірили,що в цей день – 15 лютого Зима з Весною стрічаються і змагаються хто переможе.

Вже традицією стало проведення цього свята в Краснопільському ДНЗ №2 «Колосок». Не один рік наш заклад працює за народознавчим напрямком. Діти залюбки знайомляться з обрядами та звичаями українського народу. От і підчас проведення свята всі з радістю грали в народні ігри, співали веснянки, заклички, гаївки, разом з Весною та Зимою змагалися хто сильніший. Continue reading

Перемагають найрозумніші

160206_M_Pertsev
«Вчитель – це не професія, а велике покликання». Цей вислів є девізом творчого вчителя початкових класів Осоївського навчально-виховного комплексу Трофімович Тетяни Миколаївни.

Ось вже 14–й рік працює вона в цьому навчальному закладі. «Кожного дня з великим задоволенням йду до школи, в свій клас, де мене зустрічають мої допитливі дітлахи», – говорить Тетяна Миколаївна. З-поміж них виділяється вихований, стриманий, уважний та розумний хлопчик – Перцев Максим, 2007 року народження, учень 3 касу. З початку навчання в стінах школи Максим зарекомендував себе як творчий, інтелектуальний, добрий і зосереджений учень. Навчається на високому рівні, бере участь у багатьох конкурсах. Серед них «Колосок», «Геліант», «Соняшник», «Кенгуру», конкурс з української мови ім. П.Яцика та інших.
Continue reading

Від сакрального до сексуального: Леонід Ушкалов

151114_Ushkalov1
Передовому досліднику творчості Григорія Сковороди в Україні сьогодні виповнюється 59 років

Леонід Ушкалов – український літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор Харківського державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди, автор академічних розвідок з історії української літератури, філософії та богослів’я, науково-популярних праць, дитячих книжок, упорядник, редактор і коментатор численних наукових та художніх видань. А якщо коротше – один із найбільших українських інтелектуалів та найпрофесійніших науковців у своїй сфері на сьогоднішній день.
Continue reading

Чарівне вікно лялькового театру

151109_Slavhorod1
Як досягти того, щоб кожна дитина, незалежно від її розвитку, характеру, мови, пам’яті, змогла розкритися, самореалізуватися. А це можливо лише тоді, коли вчитель творчо підходить до навчально-виховного процесу, вміє створити всі умови для саморозвитку кожного учня. Такою людиною у Славгородській ЗОШ І-ІІІ ст. є вчитель образотворчого мистецтва Павлюченко Наталія Євгенівна, яка зі своїми організаторськими здібностями, ентузіазмом, творчістю завжди вміє знайти спільну мову з дітьми.

У 2000 році вона створила ляльковий театр «Буратіно». З 2013 року колектив стає гуртком Краснопільського районного Центру дитячої та юнацької творчості, який працює на базі Славгородської ЗОШ І-ІІІ ст. І ось уже 15 років вихованці гуртка дарують радість глядачам своїми виступами.

– Мої маленькі актори дуже полюбили театр. Хочеться, щоб дитячі таланти не загубились, бо ляльковий театр – це чарівне вікно, крізь яке учні бачать, як бореться добро зі злом, як перемагає правда, яку відповідальність несе людина перед світом, – говорить Наталія Євгеніївна.
Continue reading

Леонід Ушкалов: «Сьогодні» – це лиш невловима межа між «учора» й «завтра»…

151107_2_L_Ushkalov1
АКАДЕМІЧНА НАУКА – ЦЕ «РІЧ ДЛЯ СЕБЕ»

Пане професоре, чим привабила Вас давня українська література, дослідженню якої Ви присвячуєте левову частку свого часу?

Колись Юрій Володимирович Шевельов казав (не пам’ятаю вже про кого): «І в такий спосіб він змарнував своє життя». А потім додав: «Хоч, зрештою, ми всі його марнуємо, тільки кожен по-своєму». Стара українська література – це, коли хочете, мій спосіб «марнування життя». А може, це продовження моєї дитячої любові до книжок. Тільки тепер я називаю це історією літератури…

Мій інтерес до старовини можна трактувати і як таку собі втечу від марноти сьогодення. Мабуть, частка правди в тому буде. Але тільки частка, та й то невелика. Бо «сьогодні» – це лиш невловима межа між «учора» й «завтра», тобто між спогадами і сподіваннями, які прямо залежать одне від одного. Я б сказав, що ця залежність «дзеркальна». Мені здається, що чимало проблем нашого сьогодення – це химерії, пов’язані з пам’яттю. І виходить так, що розуміння сенсу старої поезії чи філософії є не чим іншим, як розумінням самого себе таки ж сьогоднішнього, та ще й певною візією майбуття. А потім можна спробувати поговорити про це з іншими людьми…
Continue reading

Професор у стилі бароко

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Відомий харківський медієвіст і сковородинознавець Леонід Ушкалов розповів «Україні молодій» про те, що кожен має бути найкращим у своїй справі, про бароковість і незбагненність Григорія Сковороди, про неперервність української літератури…

Леоніда Ушкалова, знаного харківського медієвіста, можна слухати годинами — настільки дивовижним видається його погляд на українську літературу, в якій кожний письменник є продовжувачем традицій попередників. У науковому доробку професора кафедри української літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. Сковороди, доктора філології, — грунтовні і таки неповторні (пригадую, як студентка Києво-Могилянської академії приїздила до Харкова у пошуках «хоч чогось із Ушкалова») розвідки з історії української словесності, богослов’я та філософії —«Нариси з філософії Григорія Сковороди» (1993), «Світ українського бароко» (1994), «Григорій Сковорода і антична культура» (1997), «З історії української літератури XVII—XVIII століть» (1999), «Українське барокове богомислення (сім етюдів про Григорія Сковороду)» (2001), «Григорій Сковорода: семінарій» (2004), «Есеї про українське бароко» (2006).

Після кількагодинної розмови з харківським сковородинознавцем я таки зрозуміла, що студенти й близькі Леоніда Ушкалова мають рацію, стверджуючи, що коли так багато років віддати на вивчення життя і творчості Григорія Сковороди, то зовнішньо і світоглядно уподібнюєшся до великого філософа.
Continue reading

Професор Леонід Ушкалов: «…інколи мене називають «головним українцем Харкова»

151105_L_Ushkalov
Леонід Володимирович Ушкалов – український літературознавець і письменник. Доктор філологічних наук. Професор кафедри української літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди.

Леонід Ушкалов народився 5 листопада 1956 року в містечку Краснопілля на Сумщині. Студіював українську філологію на філологічному факультеті Харківського університету (1977 – 1982), в аспірантурі при Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України та в докторантурі при кафедрі української літератури Харківського національного педагогічного університету.
Continue reading

Отець Іван МАЛЮК: НАМ НІЧОГО ДІЛИТИ, БО МОЛИМОСЯ ОДНОМУ БОГУ!

150819_UPCKP1Посада цього чоловіка, на перший погляд, звучить доволі гучно: Благочинний Краснопільського Благочиння, настоятель храмів Покрова Пресвятої Богородиці, Успіння Божої матері. Оце, зрештою, і все Благочиння отця Івана Малюка, принаймні поки що. Попри те, що до Краснопілля він переїхав менше року тому, але вже здобув добру славу серед місцевих жителів, згуртував навколо себе хоч і нечисленну, але дружню громаду. В цьому немає нічого дивного, адже у спілкуванні отець Іван напрочуд щирий і відвертий. Що привело його до Краснопілля, як зустріли його місцеві жителі і з якими повсякденними проблемами зіштовхнувся – відповіді на ці та інші питання він дав під час нашого інтерв’ю.

– Родом я із Львівської області. Сан священика отримав 14 років тому, – починає знайомство отець Іван. – Служив в одному з маленьких сіл Лохвицького району Полтавщини. На жаль, сьогодні це село майже зникло. Тоді звернувся до архієпископа Сумського і Охтирського УПЦ КП Мефодія, який запропонував на вибір очолити Благочиння у Великописарівському або Краснопільському районах. Коли ж вперше відвідав Краснопілля, усі сумніви, що залишусь саме тут, відразу зникли.

Чесно кажучи, я не сподівався, що місцева громада так добре мене прийме, адже район прикордонний. Та згодом дізнався, що у краснопільчан – козацьке коріння, люди свободолюбові, працьовиті, словом, я задоволений. Щонеділі у нас служба, молимося, і так просто люди заходять. Відчувається, що люди тягнуться до духовності.
Continue reading

Михайло Осадчий: «Дорогий Миколо! …Мені хотілося читати й читати листа, праглося, щоб цьому листові не було ані краю, ні почину…»

150522_M_Danko05

 
Для багатограннішого знайомства з постаттю нашого земляка, уродженця Славгорода, самобутнього поета Миколи Михайловича Данька пропонуємо фрагменти його листування з дисидентом-літератором, земляком Михайлом Осадчим. Листування друзів-письменників було опубліковано на «Сумському історичному порталі» (http://history.sumynews.com/).
Вертій Олексій
Листи дисидента Михайла Осадчого до поета Миколи Данька
(фрагменти)


18 лютого 80 р., Милва

Дорогий Миколо!

Щойно отримав листа, надісланого тобою 11.ІІ.80 р. Сердечно дякую. Вочевидь, що моя поштівка затрималась значною мірою через помилку в адресі, в кожному разі гарний мотив затримати. Добре, що хоча втрапила.

Уже я поволеньки викарабкуюсь з глибокої депресії, в котрій перебував з жовтня. І неврозу також. Так бажано відпочити по 9 літах поневірянь, але наразі не вдається. Ледве викарабкався од чергової  в’язниці  після того, як на моєму чергуванні згоріла фанерна будочка. Завершилася кримінальна справа супроти мене 7.ІІ.80 сплатою значної суми,   котру начислили за пожежу оної будочки, хоча я в пожежі не винен. Але що значить найти тепер лжесвідка? В лагері за пачку чаю, тут запросто за пузир –  “пузир” за тутешньою термінологію “півлітра”.

Дорогий Миколо, другий раз подав заяву на відпустку, ще нема відповіді. Як дадуть, побуду зо 2-3 дні на Сумщині, треба домовитися з  кузенами, щоб продали хату. Постараюся зазирнути і до Робінзона. Пак, допомогли мені сплатити начислину тисчонку нині горьківська Даная[1] зі  своїм Зевсом у золотих променях.  І не знаю, як і коли я оддам.
Continue reading

Дещо до свідомості громадської (ІІ)

0922_Hrabosky_2_1Павло Грабовський
Дещо до свідомості громадської (ІІ)
(Закінчення. Початок див. http://krasnopillia.info/2014/09/22/descho-do-svidomosti-hromadskoji-i/)

Сибірські часописі подають безліч звісток про те, як міські жмикрути та дурисвіти гріють руки коло переселенців; мов чорна прожерлива галич на падлючину, так вони накидуються на ті беззахисні жертви. «Все продається переселенцям втроє дорожче,— каже кореспондент «Вост. обозр.» (н-р 92), — і все — найпоганіше». В Томську проявилася навіть окрема галузь виробництва, призначеного спеціально для переселенців, — вози, посуда, збруя тощо… а також окремий «переселенський торг», вражаючий своїми «безсоромними» цінами. Кінь, що коштує 10 карбованців, ходить по 50 і більш; інші предмети не менш дорогі; з цього погляду панує мовчазна змова межи дурисвітами, і один не перебаранчає другому — «ошукувати хохла». Чимало зайвих грошей лишають переселенці в Томську; а коні, що купують,— самісінький брак, дохнуть дорогою і не здужають везти. По селах ще гірш.
Continue reading