МЕТАМОРФОЗА
Слово «метаморфоза» може звучати по-різному. Наприклад, у мого земляка Івана Багряного воно звучить як гнівна інвектива:
«Шукаєм настроїв, метафор, асонації,
За влучну риму проміняли розум…
Поетики сплюндрованої нації
Пережили
Чудну метаморфозу.
Одні сюсюкають та марять галатеями,
Другі над римою товчуться геніальною,
А треті музу українську прометеєву
Зробили дівкою інтернаціональною…»
Тарас Шевченко. Автопортрет. 1849 Continue reading
МАЙБУТНЄ
У християнській традиції наше життя споконвіку було заведено трактувати як існування в «долині плачу». Мов, недаром перший звук щойно народженої дитини — плач. Пригадуєте, як Григорій Сковорода писав у одному з листів? «Повернувшись до свого музею й згадавши про свій день народження, про який нагадав мені один друг і власна пам’ять, я почав думати про те, як сповнене злигоднями життя смертних. Мені здався зовсім не безглуздим чийсь здогад, нібито щойно народжена дитина одразу ж починає плакати тому, що вже тоді ніби передчуває, на які лиха доведеться їй перегодом наразитися». Отже, майбутнє постає тут як довга-довга вервечка нещасть і злигоднів, що їх вивершує смерть. Continue reading
ДОЛЯ
Один із героїв «Майстра корабля» Яновського каже: «На світі завше більше поганого, ніж доброго. Той, хто вірить у долю, може собі записати, що в долі напівчорне обличчя». Не знаю. Це кому як. Я, наприклад, вірю в долю, але волію бачити її прекрасною незнайомкою. Може, саме тому моя життєва стежина від колиски й до сьогодні всіяна трояндами… Continue reading
СВОБОДА
Опанас Заливаха. «Чи буде суд, чи буде кара». 1964 р.
Доля розпорядилася так, що Шевченко прийшов у цей світ кріпаком, тобто безправним рабом. Зрештою, до чого, до чого, а до рабства в Російській імперії було не звикати. Тільки в 1786 році Катерина ІІ видала указ, за яким прохачам було дозволено називати себе не «рабами», а «вірнопідданими». Із цього приводу іронічний Василь Капніст — батько Шевченкового приятеля Олексія Капніста — написав «Оду на истребление в России звания раба». А за три роки перед цим він написав і свою знамениту «Оду на рабство», відгукнувшись таким чином на указ тієї ж таки Катерини ІІ про закріпачення селян у Київському, Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах. Continue reading
«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
12 червня 1857 року. Надворі спекотне азійське літо. Новопетровський форт, немов ластівчине гніздо, приліпився на стрімчастому північному березі Каспійського моря. Цього дня великий український поет і художник Тарас Шевченко, на ту пору рядовий 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, який із нетерпінням чекав на наказ про звільнення зі служби, дістав у ротного писаря шість аркушів сіруватого паперу й рушив у свою улюблену альтанку на комендантський город. Там він зшив собі зошит, акуратно обрізав його – правда, не без пригод, бо зламав просто безцінний у цій пустелі кишеньковий ножик, – і почав вести щоденник. Перша записана подія – саме про те, як він зламав ножик… Continue reading
ВОСКРЕСІННЯ
Про воскресіння Шевченко говорив доволі часто. Це могла бути, наприклад, згадка про молитву Чесному Хресту «Да воскреснет Бог», яка є в повістях «Наймичка», «Близнята», «Прогулянка…». А могла бути всього лиш грайлива «гіпотетична модальність»: «якби воскрес…». Так, у повісті «Прогулянка…» Шевченко каже: наші народні думи такі піднесено-прості й прекрасні, що якби раптом воскрес Гомер «та послухав би хоч одну з них від такого ж, як і сам він, сліпця, кобзаря чи лірника, то розбив би вдрузки свій козуб, званий лірою, і найнявся б за міхоношу до нашого найубогішого лірника, привселюдно обізвавши себе старим дурнем». Continue reading
ЯНГОЛ
Янголи в Шевченка різні. Це може бути щось благовіщенське, як, скажімо, у старовинній українській колядці «Ой видить Бог», що зринає в драмі «Назар Стодоля»: «Бачить же Бог, бачить Творець, / Що мир погибає, / Архангола Гавриїла / В Назарет посилає…», — може бути згаданий у повісті «Княгиня» «херувим Рафаеля», яким він постає на знаменитій «Сікстинській Мадонні», а може бути навіяний романтичною поезією «янгол раю», як у поемі «Тризна»: «Он снова чистый ангел рая, / И на земле он всем чужой». Continue reading
СМЕРТЬ
Тема смерті не має ні кінця ні краю. Та я скажу тут лиш про те, що всіх людей можна поділити на тих, хто часто думає про смерть, і тих, хто, як я, не любить цього робити. Це стосується й геніїв. Наприклад, Ігор Стравінський терпіти не міг цвинтарів і розмов на тему смерті. А дехто не може відвести очей від «фантастичних узорів смерті», як-от мій земляк Гнат Михайличенко, цей «божевільний автор Заповіту Смерті», який думав про смерть повсякчас. Для нього навіть барвиста розкіш осені — чистої води смерть. Пам’ятаєте «Блакитний роман»? «Осінь — то вогневий птах, що, майнувши злото-пломінним крилом, сконає, спопеліє дощенту. Шалений танок різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї і садки»… Continue reading
ВІЧНІСТЬ
Ніхто зі смертних не годен збагнути, що таке вічність бодай тому, що живе у світі зникомих речей. А надто — коли твоя душа цілком занурена в дрібні марнотні справи. Згадаймо саркастичні рядки Маланюка з його послання Юрієві Дараганові. «Лиш десять літ — і вже по всім. / Серця сліпі! Серця калічні! / Коротка ця хахлацька вічність, / Непевна і гірка, як дим»…
Т. Г. Шевченко. Автопортрет. 1861.
У Любченковому «Вертепі» двоє чоловіків розмовляють про те, яке все перемінне в нашому житті. «Слухайте, але є ж у світі щось вічне?» — вигукує один. «Ні, — спокійно відповідає на те інший. — Нема нічого вічного». «Як? — не здається перший. — А людина? Сама людина з її пристрастями?»… Continue reading
СПОВІДЬ
Ясна річ, Шевченко з дитинства знав, що сповідь — то церковне таїнство оприявлення, чи, коли хочете, викриття своїх гріхів з надією на те, що вони будуть прощені й більше ніколи не повторяться. Церква трактує сповідь як каяття-оновлення, переображення людської душі, те, що по-грецькому споконвіку називалось загадковим словом «метаноя». Це означає народження «внутрішньої людини», про яке так часто писали старі українські філософи й богослови. Перед причастям кожен ретельно перебирає в пам’яті всі свої думки, почуття та дії і, коли відчуває на душі важкість гріха, готується до сповіді. Це дуже відповідальна й непроста справа. Continue reading
