Tag Archives: вчитель

СВІТЛИЙ ПРОМІНЬ У ЖИТТІ

Минають роки, вони непомітно відходять у минуле. Та з часом все частіше вертають спогади про дитинство, згадується шкільне життя. В уяві постають друзі, а найбільше – вчителі, які супроводжували у світ знань, вивели у самостійну дорогу. Про кожного з них можна написати багато добрих слів, присвятити цілі поеми. Особливо дорогі, щирі спомини про вчительку географії, одного з наших класних керівників Галину Олексіївну Єшенко. У Краснопільській загальноосвітній середній школі №1 вона була завжди шанованою серед колег, серед учнів.

Роки спілкування з Г.О. Єшенко незабутні. Вона сумлінно ставилася до вчительської праці, була начитаною, давала відповіді на різні питання. Галина Олексіївна дарувала нам радість пізнання зі світом географії, розширювала кругозір про навколишній світ. Відкриваючи чарівні двері у життя, щедро наповнювала наші душі добром і любов’ю. На уроках географії завжди панувала творча атмосфера, ми залюбки виконували поставлені перед нами завдання.
Continue reading

Школо, рідна моя

160316_Brantsivka_school
Село Бранцівка, рідна сторона,
Краю барвінковий, батьківська земля.
Тут я народилась, тут я і зросла
І від нього в світі кращого нема.

Життя кожної людини пов’язане зі школою. Вона є центром життя у кожному селі. Хочу розповісти про нашу школу – найновішу у районі.

Пам’ятаю її ще з 1950 року, коли я стала першокласницею. Навчались ми в старих будівлях і називали їх – церковна (побудована на кошти церкви у 1893 році), земська школа у 1903 році (побудована на кошти земства), а ще було збудовано одне приміщення на кошти колгоспу.
Continue reading

Перемагають найрозумніші

160206_M_Pertsev
«Вчитель – це не професія, а велике покликання». Цей вислів є девізом творчого вчителя початкових класів Осоївського навчально-виховного комплексу Трофімович Тетяни Миколаївни.

Ось вже 14–й рік працює вона в цьому навчальному закладі. «Кожного дня з великим задоволенням йду до школи, в свій клас, де мене зустрічають мої допитливі дітлахи», – говорить Тетяна Миколаївна. З-поміж них виділяється вихований, стриманий, уважний та розумний хлопчик – Перцев Максим, 2007 року народження, учень 3 касу. З початку навчання в стінах школи Максим зарекомендував себе як творчий, інтелектуальний, добрий і зосереджений учень. Навчається на високому рівні, бере участь у багатьох конкурсах. Серед них «Колосок», «Геліант», «Соняшник», «Кенгуру», конкурс з української мови ім. П.Яцика та інших.
Continue reading

Наша ювілярка

160110_H_Semenova1
У святкові дні нового року, 3 січня, відзначила ювілейний день народження чарівна жінка, чудовий творчий, досвідчений учитель Семенова Ганна Михайлівна. Таких, як вона, називають учителем від Бога, і у цьому пощастило Великобобрицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Не знаю, люди, жінка це, а чи весна –
Така ж чарівна, ніжна, трепетна вона…
А може, це весняна красна чічка,
А може, це яскрава, пломениста свічка?

Вміння знаходити обдарованих та здібних дітей – талант, вміння їх розвивати – мистецтво. Саме таким є педагогічне кредо Ганни Михайлівни. Але найважливішим є любов до дитини. Від великої річки біжать дзюркотливі струмки, від великого почуття любові до дитини народжується любов до професії.
Continue reading

ТЕХНОЛОГІЯ УСПІХУ

150929_Y_Sumets1

Як часто нам доводиться чути, що сільським господарством займатися клопітно, затратно і в цілому дуже невигідно. Яким же чином потрібно вести свою діяльність, щоб вважатися міцним господарством і мати достатньо коштів на утримання працівників, придбання техніки, сплату податків та ще щоб і на соціальну сферу вистачало? Юрій Іванович Сумець спробував себе в різних іпостасях, допоки не повернувся в Угроїди, щоб у рідній стороні створити міцне господарство, що має назву ФГ НВГ «Еліт-картопля», яке займається вирощуванням елітного посадкового матеріалу «цариці городів».

ЧУЖИЙ СЕРЕД СВОЇХ

За освітою Юрій Іванович – вчитель математики. Педагогічну освіту вирушив здобувати на Донбас, де й залишився жити. Тут, у селі Луганське Мар’їнського району місцеві жителі обрали його головою села на перших демократичних виборах. Але вже у дев’яності Юрій Іванович зрозумів, що мати проукраїнські настрої тут небезпечно.

– Будучи головою села відкрив україномовну школу, українську церкву, яка була єдиною ледь не всьому південному Донбасі, – ділиться чоловік. – Але цим налаштував проти себе все районне та обласне начальство. Далі більше. Коли на виборах Президента у 2004 році відкрито підтримував Віктора Ющенка, від погроз взялися до діла: били вікна у будинку, пошкодили автомобіль, почалися цькування, перевірки, ледь не довели до інфаркту, тож від головування вирішив відмовитись і взявся за фермерство.
Continue reading

Великий майстер малого жанру

150717_L_Zabara
Гумор і сатира оточують людину з перших років життя. Влучні дотепи, жарти викликають сміх, підвищують тонус, оптимізм, продуктивність праці. Одним з таких діячів “гарячого цеху” є наш земляк з с. Тур’я Леонід Федорович Забара, який зовсім нещодавно відзначив свій 75-річний ювілей.

– Мене, – як курінного, – згадує в альманасі “Весела січ” відомий гуморист Г. Єлишевич, – дуже тішить, що не забарився зі своїми “нащетининими” думками класик сучасного українського афоризму Леонід Забара. Лише перелік видань, що оприлюднюють думки сільського вчителя, зайняв би мінімум півсторінки. Малий жанр, на якому спеціалізується сатирик, не завадив йому увійти у широку пресу. Афоризми Леоніда Забари друкувалися у стількох республіканських та ще тоді всесоюзних часописах, що, мабуть, легше було б перелічити, де не друкувалися. Особливо він полюбляє зооафоризми, що для вчителя біології цілком закономірно. Втім, багато років тому він і гадки не мав, що стане вчителем, а тим паче – сатириком.
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.3) «Чай від Миколи Данька»

150525_M_Danko_memory(закінчення, початок див.: 30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»; 30 годин на неокупованій території (ч.2) «А все-таки вона крутиться!»)

Я дарував йому книги, куплені у Москві. Нині пригадую три з них: збірник поезій Осипа Мандельштама, поезію Йосипа Бродського і щоденник Зінаїди Гіппіус. Микола Михайлович завжди запитував мою думку про книги, і я, розповідаючи, за його прикладом, теж цитував авторів. Пізніше, в наступний приїзд, я питав про його враження, і у нас виникала цікава дискусія. Гіппіус Данько називав «розумною жінкою і середнім поетом». В цей час розмови про самостійність України вже ішли вільним текстом. Микола Михайлович вірив у скоре здобуття незалежності, говорив про Рух, придивлявся до секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука. Він без побоювань розповідав про знайомство з Василем Стусом, поезію якого цінував дуже високо. Взагалі, в цей час наше спілкування стало рівнішим (тобто вийшло із стовідсоткової форми учень-учитель) і переросло у теплу дружбу. Зрозуміло, поет залишився для мене старшим другом і вчителем.

Тоді ж, пригадую, Борис Олійник став одним із замів Михайла Горбачова і надіслав Миколі Михайловичу листа: «Чим можу допомогти?» Данько відповів: «Допоможи видати збірку». Відповіді не надійшло. Цю історію передав мені тато.
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.2) «А все-таки вона крутиться!»

150522_M_Danko05(продовження, початок див.: 30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»)

Через 20 років я можу згадати лише окремі короткі вислови поета про літературу. Ті, що почув від тата, позначаю в тексті окремо. Про Шевченка. «У Шевченка не всі твори в Кобзарі рівнозначні. Є деякі речі, що йдуть від коломийки. Але поки Шевченко наш прапор, ми будемо видавати Кобзар повністю». Ще про Шевченка: «У Шевченка домінуючою є думка, тому ми не задумуємось над формою, не звертаємо уваги, які слова він римує. Коли я читаю «Мені однаково чи буду…» я не задумуюсь над римами, оскільки мене захоплює колосальність думки автора. В ній справжній магізм Шевченка».   «Люди, що займаються творчістю Шевченка, казали, що вірші Шевченка видали повністю без вилучень». (Останнє почув від тата). Про Олександра Олеся: «Невірно кажуть, що Олесь – це художник, розіп’ятий на хресті політики. Його патріотизм був органічним, тому і патріотична лірика, і його державна служба в УНР були органічним проявом його душі». Про роман Федора Сологуба «Мелкій бес»: «Це біс невеликих містечок». (Почув від тата). Шанував Миколу Нєкрасова і захищав його. «Мені кажуть: Нєкрасов скучний і хрестоматійний. А я відповідаю: а от напиши хоч один вірш, як він». Він порівнював поетів-класиків і Єсєніна: «Михайло Лєрмонтов може сторінками описувати пейзаж, чи людину. Він іде вглиб, вдивляється в деталі. А Єсєнін скаче швидко по поверхні і не надає значення деталям. Зверни увагу на його вірш «Стою одін срєді равніни голой». Там в кожній строфі він описує нове місце, і сам навіть не помічає цього». Про Олександра Пушкіна: «Коли я був молодим мені здавалося, що Лєрмонтов геніальний поет, а Пушкін — добрий поет. Але зараз я вважаю навпаки. Пушкін геній». Про Адама Міцкевіча: «Кажуть, що «Євгеній Онєгін» — енциклопедія «русской жизні». Але коли я прочитав «Пан Тадеуш», то зрозумів, що саме ця поема є енциклопедією, а Онєгін просто гарний твір». Про Марину Цветаєву. «Її твори легко перекладати іноземними мовами. Я читав її переклад німецькою, і він майже ідентичний оригіналу». «Цвєтаєва — поет для поетів. Вона слово гне як підкову». Про Василя Симоненка: «Василь до справжньої мудрості не доріс. Що в його віршах нас приваблює – це його щирість». Про Василя Стуса: «Стус за духом був борцем. Чим більше його тиснула система, тим могутніше розпросторювався його талант». Про Олександра Твардовського: «Після Пушкіна, здавалося, ямб помер. Потрібен був талант Твардовського, щоб в «Васілії Тьоркінє» його відродити знову». Про Йосипа Бродського: «Цей поет зробив багато для форми». (Почув від тата).
Continue reading

30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»

150522_M_Danko01
Нині я не можу пригадати за яких обставин познайомився з Миколою Михайловичем Даньком. У серпні 1980 року наша родина переїхала у рідне місто мого тата Суми, і це знайомство відбулося завдяки татові. Тобто, восени 1980.

Микола Михайлович жив на вулиці Малиновського у „хрущовці”, що поруч зі школою N2. Квартира знаходилася на другому поверсі і виходила вікнами на стадіон школи.

На час нашої зустрічі мені було 15 років, а Миколі Михайловичу — 56. Я був спортивної статури, багато чим цікавився (закінчив музичну школу, ходив у фотостудію, постійно читав і завдяки сімейній традиції об’їздив безліч цікавих місць Союзу від Москви до Карпат і Кавказу). В тому віці, в якому зазвичай формується світогляд і його етична компонента, я потребував сильного свідомого вчителя. Такого у провінційній Сквирі Київської області важко було знайти. А Микола Михайлович вже перебував на пенсії і відчував явний брак «суспільного навантаження», будучи відлученим існуючою системою від роботи в редакції і навіть від більшості колишніх друзів. Тобто, як мені видається, ми вдало доповнювали один одного: учень–шукач і недонавантажений вчитель–поет і досвідчений гуру, відірваний владою від суспільства. Об’єднувало нас і те, що ми розмовляли українською (у тогочасних Сумах це було рідкістю).
Continue reading

Андрій Григорович Косарев – історик, краєзнавець, педагог

150130_Kosarev1
Краєзнавцем, звичайно, треба народитися. Але цього мало, треба зуміти і ним стати, гідно пронести це почесне звання за життя. Це надзвичайно важко і не кожному, навіть яскравому від народження таланту, таке по плечу. Скільки їх, які подавали великі надії на творчому старті, згасли передчасно і залишили після себе лише гіркоту жалю за втраченим. Андрій Григорович Косарев зумів пронести цю пристрасть через роки, не зрадивши своєму покликанню ні помислом, ні ділом і ставши істинним краєзнавцем-дослідником.

Свого часу його історичні нариси, розвідки з історії Краснопільщини часто друкувалися на шпальтах районки, сьогодні вони відкриті для користування в районному архіві, і, як зазначає його завідуюча Т.Й.Яремчук, охочих ознайомитися з матеріалами А.Г. Косарева не бракує як з числа держслужбовців, так і вчителів історії, їх учнів.

Беру до рук автобіографію краєзнавця, якому наприкінці минулого (2012 – ред.) року виповнилося б сто років, а на початку цього (2013 – ред.), 10 січня минув 21 рік його світлої пам‘яті.

«Народився 29 листопада 1912 року в селі Великий Бобрик в родині селянина бідняка. Мій батько Косарев Григорій Григорович і мати Галина Іванівна мали шестеро дітей… Рідна моя мати померла від тифу у 1921 році… У жовтні 1932 року вступив на навчання в Сумський педагогічний інститут, але через рік був змушений перервати навчання, бо у 1933 році з голоду помер мій рідний батько і мачуха Косарева Мотрона Степанівна… У 1938 році з відзнакою закінчив історичний факультет Харківського педагогічного інституту… Працював учителем історії в Конотопському педагогічному училищі, директором Краснопільської середньої школи…17 вересня 1941 року призваний в Радянську Армію… 28 лютого 1942 року був тяжко поранений… За участь в боях нагороджений орденом «Червона Зірка»… У 1934 році одружився на Васюковій Поліні Павлівні. Мали п’ятеро дітей. Син Віктор помер тримісячною дитиною, син Ростислав був убитий німцем у 1943 році, за те, що сказав тому, що я, його батько, б’ю на фронті фашистів… Борис, Микола, Таїсія здобули вищу освіту, працюють інженерами… Після війни працював вчителем історії, директором Краснопільської середньої школи, директором Грязнянської вечірньої середньої школи, завідуючим Краснопільським відділом народної освіти… Працюючи на ниві народної освіти, партійних та інших органах я весь час збирав краєзнавчий матеріал…» Continue reading