Tag Archives: Великий Бобрик

Територіальні громади: знайомство зблизька. Великобобрицька сільська рада

151006_V_Bobryk1Великий Бобрик – село, центр сільської ради, розташоване на березі річки Бобрик, лівої притоки Сироватки, за 25 кілометрів на захід від районного центру. До складу сільської ради входять села – Великий Бобрик, Малий Бобрик, Юсупівка, Кам’яне, Івахнівка. Загальна кількість дворів 1055, чисельність населення 2002 чоловіка. Загальна площа сільської ради 8150,92 га.

На території сільської ради здійснюють виробничу діяльність Великобобрицьке лісництво, ТОД “Северо-восток”, ФОП С.В.Швед, СТОВ “Вікторія”. Функціонують Великобобрицькі ЗОШ І-ІІІ ступенів і ДНЗ, Малобобрицький НВК, Великобобрицька АЗПСМ і Малобобрицький ФП, Великобобрицький СБК, Малобобрицький сільський клуб, бібліотеки у Великому і Малому Бобриках, аптека.

Голова сільської ради Степанов Володимир Володимирович, секретар – Панасенко Ольга Леонідівна.

Основні історичні віхи в розвитку села.

Село Великий Бобрик було засновано в 1660 році сотником Сумського полку Григорієм Вдовиченком. Назва села походить від річки Бобрик, яка протікала на ті часи поблизу поселення.
Continue reading

Взірець своєї професії

150711_V_SmirnovЗакінчувалася друга зміна, а з нею і трудовий тиждень. Віктор Павлович, витираючи тільки що зроблений ним корпус насоса, прикидав, як краще розпорядитися двома вихідними днями. Роздуми перервав начальник цеху:

– Привезли заготовку!

І Віктор Павлович зрозумів: відпочинок переноситься. Напередодні директор передав йому прохання Костянтина Івановича Брехова, міністра хімічного і нафтового машинобудування: обробити сталевий корпус насоса. Випливало з цього, що від нього, розточувальника Смірнова, вміння залежить, як швидко піде сибірська нафта по новому трубопроводу. Трубопровід вже прокладено.

Але виявилося, що насоси з чавуну для Півночі не годяться. Один за одним виходили вони з ладу. Пробували посилити бічні стінки. Не допомогло. Тоді прийняли рішення: замінити їх сталевими. Терміново.
Continue reading

У вишиванках душа моя співає

150521_V_Ivashcheva1
В читальному залі Краснопільської ЦРБ (приміщення РПК) відкрилася виставка робіт молодої майстрині Валентини Дмитрівни Іващевої, що входить до циклу постійно діючої виставки «Знайомтесь, таланти рідного краю». Експозиція виставки представлена українською вишивкою, в’язаними іграшками, ляльками-мотанками.

Відкриття виставки приурочене до Дня вишиванки – свята національної єдності, яке в цьому році відзначається 21 травня.

Перше, що звертає на себе увагу, коли знайомишся з виробами головного розділу експозиції «У вишиванках душа моя співає», – це те тепло, яким сповнені вишивки, бо все, що робиться з душею, коханням, несе в собі світло. Саме у вишиті символи ще з прадавніх часів жінки закладали усю любов та турботу про своїх близьких. На сорочках коханих чоловіків вишивали спеціальні знаки, покликані захистити у важку хвилину і, звичайно ж, вкотре «сказати» про любов та вірність дружини. А скільки любові й тепла було закладено у весільні рушники, які стали прекрасним символом вічного кохання.
Continue reading

В боях за висоту 199,7… (ч.2)

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка
(закінчення, початок див. http://krasnopillia.info/2015/05/05/v-boyah-za-vysotu-199-7-ch-1/)
***
Таким чином, що ж ми маємо? Те, що, згідно хроніки бойових дій, боїв поблизу Думівки не могло бути 14-го серпня, висоти 199,7 поблизу Думівки теж немає. Де і що шукати? Очевидно, відповідь могла б дати безпосередньо сама фронтова карта-кілометрівка або ж ще більш детальніша мапа РККА довоєнного друку – та, по якій і воювали червоні командири. Довгий час такі карти були засекречені і доступні вузькому колу дослідників. На щастя, в Росії була розроблена програма, присвячена 70-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, дякуючи якій багато раніше недоступної інформації про цю війну було розсекречено і перейшло у вільний обіг для дослідження істориками та краєзнавцями. Підтвердились і факти, що бій за висоту 199,7 відбувся 13-го серпня, а Вдовитченко помер 14-го серпня. І, нарешті, була знайдена карта-кілометрівка РККА з чітко позначеною висотою 199,7. Ось тепер я можу винести на суд громадськості свою детальну реконструкцію подій 12-14-го серпня, під час яких і звершив свій подвиг Герой Радянського Союзу Вдовитченко І.Г.
OLYMPUS DIGITAL CAMERA
2011-й рік. Надія Григорівна Герасікова (Вдовитченко), красноярузські ветерани та школярі, самотоївські школярі в краєзнавчому музеї “Пам’ять” Самотоївської ЗОШ. Засновник та керівник музею  – Вдовіченко Євгенія Анатоліївна (друга зліва).
Continue reading

В боях за висоту 199,7… (ч.1)

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка

Ось вже близько 70-ти років пройшло з часів, коли на українській землі останній раз гриміли бої. Та й у наші дні, дякуючи розсекреченим архівам, виявляються все нові й нові подробиці хроніки тих часів, розрізнені дані сплітаються в один логічно довершений ланцюжок, розвінчуються застарілі міфи. Про виявлення історичної правди обставин одного з таких епізодів – подвигу Героя Радянського Союзу Івана Григоровича Вдовитченка, який тісно пов’язав між собою Самотоївку та Красну Яругу, – я й розповім вам у цьому нарисі.

Іван Григорович Вдовитченко народився 22-го квітня 1924-го року в селищі Красна Яруга Бєлгородської області Росії. У своїх батьків – Григорія Степановича та Дар’ї Іванівни, він був восьмим з одинадцяти дітей. Сім’я була середнього достатку, мала кріпке господарство, та все ж, як і було заведено в ті часи, дитинство закінчувалося швидко і діти йшли працювати з юних літ. От і Іван, після закінчення семи класів, у 1940-му році, влаштувався електриком до місцевого цукрового заводу. Ще зі шкільних років він захоплювався технікою – постійно щось майстрував, умів навіть шити взуття, добре грав на струнних музичних інструментах. Іван був відкритою для спілкування людиною, з широким колом друзів, та найкращим його товаришем був Микола Бондарєв.
150506_I_Vdovytchenko1

 
Сім’я Вдовитченків (Іван вгорі).

 

Continue reading

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка

150505_I_Vdovytchenko1
Вдовитченко Іван Григорович

Народився Іван Григорович Вдовитченко 24 квітня 1924 року в с. Красна Яруга Ракитянського району Бєлгородської області в сім’ї робітника. Закінчив 7 класів. Працював електриком місцевого цукрового заводу. В лютому 1943 року був призваний до лав Червоної Армії. Воював на Воронезькому фронті.

Бої йшли на території Сумської області. Підрозділи 764-го стрілецького полку, долаючи впертий опір противника, вийшли до населеного пункту Думівка. Дальшому просуванню наших військ заважала висота 199,7 між Великим Бобриком і Верхньою Сироваткою. Ця висота була перетворена німцями в опорний пункт.

На світанку 13 серпня 1943 року фашистська піхота при підтримці трьох важких танків і вогневих засобів, розташованих на висоті, розпочали атаку підрозділів 3-го батальйону стрілецького полку. В жорстокому бою артилеристи із протитанкових гармат підбили дві ворожі машини. Але третьому танку вдалося прорватися до окопів, де оборонялися бійці 8-ї стрілецької роти цього батальйону.
Continue reading

Андрій Григорович Косарев – історик, краєзнавець, педагог

150130_Kosarev1
Краєзнавцем, звичайно, треба народитися. Але цього мало, треба зуміти і ним стати, гідно пронести це почесне звання за життя. Це надзвичайно важко і не кожному, навіть яскравому від народження таланту, таке по плечу. Скільки їх, які подавали великі надії на творчому старті, згасли передчасно і залишили після себе лише гіркоту жалю за втраченим. Андрій Григорович Косарев зумів пронести цю пристрасть через роки, не зрадивши своєму покликанню ні помислом, ні ділом і ставши істинним краєзнавцем-дослідником.

Свого часу його історичні нариси, розвідки з історії Краснопільщини часто друкувалися на шпальтах районки, сьогодні вони відкриті для користування в районному архіві, і, як зазначає його завідуюча Т.Й.Яремчук, охочих ознайомитися з матеріалами А.Г. Косарева не бракує як з числа держслужбовців, так і вчителів історії, їх учнів.

Беру до рук автобіографію краєзнавця, якому наприкінці минулого (2012 – ред.) року виповнилося б сто років, а на початку цього (2013 – ред.), 10 січня минув 21 рік його світлої пам‘яті.

«Народився 29 листопада 1912 року в селі Великий Бобрик в родині селянина бідняка. Мій батько Косарев Григорій Григорович і мати Галина Іванівна мали шестеро дітей… Рідна моя мати померла від тифу у 1921 році… У жовтні 1932 року вступив на навчання в Сумський педагогічний інститут, але через рік був змушений перервати навчання, бо у 1933 році з голоду помер мій рідний батько і мачуха Косарева Мотрона Степанівна… У 1938 році з відзнакою закінчив історичний факультет Харківського педагогічного інституту… Працював учителем історії в Конотопському педагогічному училищі, директором Краснопільської середньої школи…17 вересня 1941 року призваний в Радянську Армію… 28 лютого 1942 року був тяжко поранений… За участь в боях нагороджений орденом «Червона Зірка»… У 1934 році одружився на Васюковій Поліні Павлівні. Мали п’ятеро дітей. Син Віктор помер тримісячною дитиною, син Ростислав був убитий німцем у 1943 році, за те, що сказав тому, що я, його батько, б’ю на фронті фашистів… Борис, Микола, Таїсія здобули вищу освіту, працюють інженерами… Після війни працював вчителем історії, директором Краснопільської середньої школи, директором Грязнянської вечірньої середньої школи, завідуючим Краснопільським відділом народної освіти… Працюючи на ниві народної освіти, партійних та інших органах я весь час збирав краєзнавчий матеріал…» Continue reading

Маркін Михайло Семенович – керівник державної статистики України часів господарських реформ 50-60-х років ХХ століття

1110_Markin_MS
Маркін Михайло Семенович

Начальник Статистичного управління УРСР, начальник Центрального статистичного управління при Раді Міністрів УРСР (квітень 1955 року – липень 1969 року)

Народився 5 червня 1899 року в с. Великий Бобрик Краснопільської волості Харківської губернії (тепер Краснопільський район Сумської області). Освіта вища: у 1949 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС, за фахом економіст.

Трудову діяльність розпочав у 1917 році інструктором ремісницької школи сільгоспкредитспілки у рідному селі. До початку Великої Вітчизняної війни майже весь час працював на Сумщині, обіймав різні керівні посади, зокрема заступника голови Білопільського райвиконкому, заступника голови та голови Лебединського райвиконкому, заступника голови Сумського облвиконкому. У короткий період з 1936 по 1937 рік переводився на роботу до м. Харків, де обіймав посаду секретаря Харківського облвиконкому.
Continue reading