Tag Archives: відродження

Є ферма — є робота, є й морока

151116_Zemliane01…Земляне – звичайне українське село. Розташоване на пагорбах, воно гарне у будь-яку пору року. Охайні будиночки, подвір’я, доладовані сумлінними господарями, що виганяють в череду корів, а ще кидається в очі багато дітвори, а внизу, в долині біліє ферма.

Гуляючи вулицями села і спілкуючись із місцевими жителями, не полишає відчуття, ніби повернувся в ті часи, коли всі села переживали найкращі свої часи. Вислуховуючи захоплення, сельчани погоджуються, що Земляному й справді в чомусь поталанило, хоч повністю уникнути пострадянської кризи не вдалося, про що свідчать руїни колишньої тракторної бригади. Зате ферма уціліла.
Continue reading

У наполегливих – все ладиться

SANYO DIGITAL CAMERA

Попередньо домовившись, зустрілися з директором господарства ТОВ АФ «Родина», що у с. Порозок, В.В.Тимошенком в офісі сільгосппідприємства. Не обмовився, дійсно контору ТОВ «Родина» без перебільшення можна назвати офісом. У порівнянні із старим виглядом вона нині як небо і земля. Тут зроблений євроремонт, як всередині, так і зовні, придбані нові сучасні меблі. Чудове освітлення, приємні пастельні кольори інтер’єрів створюють справжній комфорт, сприяють продуктивній роботі.

В’ячеслав Володимирович показав нам сучасну міні-котельню на твердому паливі з теплонакопичувачем, яка під час опалювального сезону продемонструвала свою ефективність і економічність. Далі розмова перейшла у русло повсякденних виробничих турбот, якими нині живе господарство. Агроном за спеціальністю, господарник, котрий, не зважаючи на свій молодий вік, вже має чималий практичний досвід у рослинництві з особливим задоволенням розповідав про те, як перезимували озимі, про догляд за посівами, що вже зроблено для забезпечення врожайності зернових, технічних культур, що планується зробити.
Continue reading

Ми хочемо жити у ріднім селі!..

150615_Brantsivka1
…Я повертаюсь серцем молодим
До витоків через літа й облуду
Й доки живу, пишатись буду тим,
Що я з села, що я з простого люду!
(Петро Ротач, збірка «Що збулось, що не збулося…»)

Між Мезенівкою і Жигайлівкою, Лозовим та Семереньками в долині річки Дернова у всій своїй красі розкинулось наше рідне село Бранцівка. Уже понад 360 років живе, працює і відпочиває, радіє і сумує, народжується і відходить у потойбіччя бранцівський люд. Чого тільки не випадало на долю наших односельчан, адже ми всі і є невід’ємною складовою історії нашої України.

Дуже непросто жилося нашим дідам-прадідам. В пам’яті нащадків залишилися їх оповіді. На їх долю випала повсякденна боротьба за право мати свою ниву та мирно працювати на ній. Велике бажання змінити своє життя на краще, відмінивши кріпосне право. Пізніше – прогнати пана Пилипця і розподілити його землі. Далі ще складніше – громадянська війна, примусова колективізація, укрупнення колективних господарств з переселенням хуторів Заярний, Степ, Коханий. І найжорстокіше – голодомор 1933 року.

Щемить душа за своїх рідних, які опухлими від голоду ногами йшли працювати, щоб вижити. Але знесилені падали, як зорі, і гасли. А у рідних і сусідів не вистачало сил, щоб захоронити по-християнськи. Тому поховання часто велися прямо на обійстях. Так моя прабабуся Параскева в 33-му році спочила прямо за глухою стіною своєї хати. До неї підхоронили сусідську дитину. А прадіда Григорія спровадили відпочивати до загальної могили ще живого, але вже безнадійного. Гробарі економили сили, щоб зайвий раз не їхати.
Continue reading