Tag Archives: війна

“Хто, як не ми. Хто, як не я”

Характер залишає відмітини на обличчі кожної людини. Очі часто називають відображенням душі і з цим поширеним твердженням згодні і мудреці старовини, і метри сучасної психології. Ні до перших, ні до других не маю жодного відношення, але коли у липні минулого року разом із страшною звісткою про загибель на російсько-українській війні нашого земляка Сергія Лисенка із Чернеччини отримав на електронку його фото, першою думкою, що промайнула в голові, була: “Надзвичайно добре обличчя, якісь сумні очі… Мабуть спокійної вдачі хлопець…”. А ще через день був на його похороні, як завжди “автоматично” взяв із собою фотокамеру, довго вагався, чи варто нею користуватися на такому скорботному заході, та все ж зробив кілька знімків. А спілкування із знайомими Сергія підтвердили мої припущення про його характер: життєрадісний, порядний, щирий, позитивний та справжній – таким його запам’ятали односельці. Кажуть, що Сергій вирізнявся своєю простотою і людяністю. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (VII)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(закінчення)

***

Шульга:
Товариш генерал. Звернутися. Дозвольте…

Ні, не чує.

Шульга:
Товариш генерал, простіть мене, простіть…

Мовчить Волошко, сивий, нерухомий.
Шульга оглянувсь й пада на коліна. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (VI)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Величко:
А що хіба?

Сергій:
Не знаєте нічого?

Величко:
Ні. Я ж весь ранок там,
на залізниці. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (V)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Голос діда:
Убиті всі. І цей ось неживий…

Голос онука:
Дідусю, гляньте,
осьде у солдата в зубах чока,
граната біля губ.

Голос солдата:
Ви хто? Ви хто? Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (IV)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Волошко:
То що ж воно за непорозуміння?

Шурлаков:
Є виступаючий один. Шульга тут проти.

Волошко:
Так, пізнаю Юхима,
тобто Йосиповича…
На все завжди своя у нього думка.
Аж неймовірно принциповий чоловік.
Так що ж він там? Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (III)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Оля:
Не була, а знаю.
Ось ця береза. Вишня. Зацвіла!
Я так хотіла, щоб вона цвіла!
І щоб сьогодні.

Ліда:
І лавочка ось поряд — біля неї.
Давай посидимо.
Давай. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (II)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Розгублено дивився Одігнало. Поставив ношу, щоб вона не впала.
Довкола оглянувся. І кинувсь до Волошка нестатечно.

Одігнало:
Товариш лейтенант!

Шульга:
Не лейтенант. Товариш генерал!

Одігнало:
Товариш лейтенант! Іван Григорович! Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (I)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

ДІЙОВІ ОСОБИ

Вітчизна-мати
Вічний Солдат
Дід — Величко Тарас Григорович, рядовий, загинув восени 1941 року
Бабуся — Величко Тетяна Захарівна — його дружина, колгоспниця-пенсіонерка
Батько — Величко Володимир Тарасович, їхній син, інженер
Син — Величко Тарас Володимирович, рядовий Радянської Армії, ракетник
Бойовий побратим — Одігнало Іван Максимович, побратим Тараса Григоровича, колгоспний тесля, пенсіонер Continue reading

Василь Іванович Гордієнко – чемпіон-марафонець з Миропілля

У післявоєнні роки жителі Миропілля доволі часто вели розмову про земляка Василя Гордієнка, який був кумиром мільйонів прихильників спорту тодішньої країни. Якщо його однофамілець штурман Михайло Гордієнко прославив село тим, що здійснив з В.Коккінакі безпересадочний переліт з Москви до Америки, то Василь став неперевершеним на марафонській дистанції, що становить 42 км 195 м. Цей вид спорту вважається найважчим серед інших з легкої атлетики, і на той час було не так і багато відважних, хто б займався цим бігом. Але якраз В. Гордієнко уподобав його і успішно виступав на різноманітних змаганнях. Continue reading

“Волів би забути про все, але не можу…”

Їх залишилося одинадцять обійців з 51 ОМБР на териконі, який постійно обстрілювався ворожою артилерією. Опинившись в оточенні, прикривали підрозділи 72-ї ОМБР, які знаходились у Червонопартизанську, який у 2016 році у зв’язку з декомунізацією було перейменовано на Вознесенівку.

Виснажені, але незламні, втримували державний кордон, відтягуючи на себе сили терористів, стримуючи колони бронетехніки російських найманців та забезпечуючи умови для наступальної операції ЗСУ на інших напрямках. Про них ніхто не згадував. Не зустрічав з радісними вигуками та квітами. Хоча завдяки їм було врятовано чимало людських життів. Цими героями є бійці 4-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї 2-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 51 ОМБР, командир якої — бойовий офіцер, капітан Сергій Чергінець. Continue reading