Tag Archives: війна

Війна триває на всіх фронтах

Минулої п’ятниці, 26 січня, близько полудня, образно кажучи – “без оголошення війни”, був видалений з всесвітньої мережі сайт “Краснопілля. Край Слобожанський”.

Багато читачів та шанувальників нашої газети були постійними користувачами згаданого сайту, який діяв останні 8,5 років. За цей час сайт став фактично електронною неофіційною версією, вдалим доповненням газети “Перемога”.

Сайт був найбільшим інформаційним веб-ресурсом нашого містечка і району, мав належну популярність і увагу. Це підтвердив і шквал телефонних дзвінків на адресу редакції та головного редактора після цієї надзвичайної події. Continue reading

Михайло Ларін – поет, воїн, журналіст

Життя Михайла Петровича Ларіна, який народився 10 січня 1924 року в селі Осоївка Краснопільського району, було з раннього дитинства і тяжким, і одночасно легендарним. Той, хто глибоко вдумається у зміст довгого наступного речення, сам переконається у цьому.

Батька хлопчик не знав, мати не витримала голоду й померла в жахливому 1933-му, і він став круглим сиротою. Аби отримати якусь крихту гіркого хліба, водив дворами одинокого сліпого кобзаря, потім працював у млині, пас чужих корів і коней, а їсти доводилось то калачики, то духмяний цвіт акації, а іноді й перепадало яблуко дички.

З 1935-го виховувався у Сумському, Юнаківському дитбудинках та в Охтирському дитячому містечку. Як трохи звівся на ноги, вивчав слюсарну справу у фабрично-заводському училищі, що на Криворіжжі, був токарем по металу й по дереву на Харківському канатному заводі, осягав навики помічника паровозного кочегара, а вже 1940 року освоював професію модельника в Київському ремісничому училищі. Continue reading

Людина з моєї вулиці

Раніше, коли ще я була школяркою, тітка мого батька, бабуся Даша, проживала у нашій сім’ї. Вона часто вечорами згадувала про своє життя, голод, війну. Я тоді не дуже прислухалася до її розповідей, адже нас вчили у школі, що ніякого голоду не було, просто сталася велика засуха, неврожай, і деякі люди від цього постраждали. Бабуся на мої доводи тільки хитала головою і сумно повторювала: – Дитино, дитино… Як же тепер жалкую про те, що не дослухала, не запам’ятала, не перепитала. Вже давно немає її на цьому світі, Царство їй небесне. Тільки з роками починаєш розуміти, як багато втрачаєш від того, що мало спілкуєшся з близькими людьми. Сьогоднішнє інтерв’ю про людину з моєї вулиці, яку я часто зустрічала, з якою віталася, сусідку Євдокію Йосипівну Сіру.

– Євдокіє Йосипівно, розкажіть будь-ласка, про свою родину, де Ви народилися?

– Народилася 8 березня 1927 року у Краснопіллі. Жили на вулиці, що за кладовищем, не знаю як раніше називалася, поряд з Ткачівкою. Матір звали Настею, батька Йосипом. Ще у мене були сестра Шура і брат Іван.

– У роки голоду Вам було 5-6 років, що пам’ятаєте з того часу?
Continue reading

“НЕ МОДНА” ПОЇЗДКА

161120_volonter1Чому “не модна”? Просто знайомий, почувши про те, що збираємось вкотре відвезти нашим хлопцям, що нині воюють на сході України, продукти харчування, лавки і столи, запитав: “А навіщо ви туди їдете, це вже не модно, солдати зараз гроші гарні отримують, можуть самі собі все у магазині купити…”. На зустрічне запитання, а чи допомагав він хоч чимось захисникам, коли це було “модно”, відповіді так і не почули. Зрештою, не дуже цього й хотіли, а повантажили до бусика понад тонну харчів, які зібрали такі ж як ми жителі району, що не розбираються в “модних тенденціях”, і вирушили в путь.

Команда все та ж, яка практично не змінюється ось вже понад два роки, що триває війна. Час від часу змінюються водії, транспортні засоби, коригуються маршрути, але залишається незмінною мета – допомогти хоч чимось хлопцям, на долю яких припала війна, а ще віра, що скоро це жахіття скінчиться. Ось і цього разу водіями абсолютно безкоштовно зголосилися бути краснопільчани Ігор Кроп і Микола Биченко. Обидва – досвідчені водії, які добре знають тамтешні дороги, якими неодноразово їздили ще до війни. Більше того, син Миколи Биченка – офіцер ЗСУ, практично з перших днів російської агресії несе службу на Сході місцях, тож шлях батька до сина знайомий, як нікому іншому.
Continue reading

«…а хто буде стримувати окупантів? Двадцятирічні хлопчаки?»

160714_armyУкраїнська армія переходить на контракт. Для посилення нашої обороноздатності це безперечний плюс. Усвідомлений вибір військової служби передбачає, що виберуть професію військового дійсно мотивовані, розуміючі всі ризики люди. З трьома такими відчайдухами мав нагоду поспілкуватися у штабі ГО «Краснопілля». Краснопільчани Сергій Гавенко та Олександр Семененко після мобілізації в різних підрозділах несли службу в зоні АТО, тепер підписали контракт і знову повертаються до війська. Третій співрозмовник – Володимир Жаботинський, найдосвідченіший, адже на контракті перебуває ще з 2006 року, пройшов війну на сході, але з армією вирішив не поривати. Прочитавши розповіді хлопців, у когось виникнуть питання: а ради для чого? Питання складне, але відповідають на нього мої співрозмовники по чоловічому просто.

Безумовно, служба в армії, а тим більше, коли країна знаходиться в стані війни (називаймо речі своїми іменами), нелегко, тим більше, що до війни як до реального факту наша армія була не готова. Майже як у 1941-му…
Continue reading

ВОЛОНТЕРСЬКІ ХРОНІКИ. ДОВГООЧІКУВАНИЙ ВАНТАЖ (ІІ)

160616_volunteer2_1(закінчення)

ПРИВІТ ВІД ВАСИЛІВ

І ось знову донецька дорога повела нас в наступний запланований підрозділ недалеко від Мар’їнки, яким командує наш земляк Сергій Чигринець – уродженець Угроїд. Зустріли його дорогою, Сергій поспішав у штаб, тож спілкувались з ним лише кілька хвилин серед поля. Передали посилки, отримали інструктаж, як дістатися підрозділу і потиснувши один одному руки, роз’їхалися в різні боки.

Звичайно дороги тут грішно не відзначити в кращий бік і вони не йдуть в жодне порівняння з нашими, Слобожанськими дорогами. Душа радіє, коли їдеш, і машина, як вірний пес, не може в знак подяки помахати хвостом.
Continue reading

ВОЛОНТЕРСЬКІ ХРОНІКИ. ДОВГООЧІКУВАНИЙ ВАНТАЖ (І)

160616_volunteer1_1Ця, крайня, поїздка на АТО нами запланована була давно. Мали відвідати ті підрозділи на передовій, де служать наші земляки з Краснопільського району. Але щось весь час заважало, але все ж настав момент істини і, зібравши продуктовий скарб з усього району, в призначений час вирушили в довгоочікувану і далеку дорогу. Далека відстань долається веселіше, коли твої попутники – добрі знайомі, однодумці, з якими здолали не одну тисячу кілометрів, доправили на схід не один десяток тон продуктів та інших необхідних нашим хлопцям речей, адже до волонтерського руху долучились у найважчий для армії 2014 рік. Це голова ГО «Краснопілля» Василь Лавріненко, ветеран бойових дій, бард Володимир Щеглов, нашим водієм і провідником в цьому рейсі був Сергій Кузнєцов, який кілька місяців тому прийшов з війни, був командиром однієї з батарей. За доброю традицією домовились із Володимиром Щегловим занотовувати кожен свої роздуми і спостереження, а згодом об’єднати їх в один матеріал; що з цього вийшло, читайте далі.
Continue reading

Вторая Весна!

160608_Brantsivka1Краснополье! Бранцовка! Много слов нужно сказать теплых, светлых, слов благодарности, которые идут с твоих сердца и сознания, что бы выразить людям, которые не остаются в стороне: простым сельским труженикам, которые отнеслись с пониманием и сочувствием к нашей семье – переселенцев с Луганщины.

В первую очередь хочется низко поклониться, выразить благодарность за предоставленное жилье Карпенко Ивану Николаевичу и Катерине Ивановне, за возможность пользования огородом, мебелью, посудой, постелью, в подсказке ведения домашнего хозяйства. Благодаря этому мы были обеспечены на целый год овощами, обзавелись птицей, которая выращена без потерь. А вторая весна пришла уже, есть приобретённый опыт.
Continue reading

«ВАМ НІКОЛИ НЕ БУДЕ СОРОМНО ЗА МЕНЕ…»

160513_Piddubnyi_memory1Неоголошена війна забрала життя тисячі наших українців. Це страшно, та ще страшніше усвідомлювати, що невідомо, скільки ще матерів, дружин, дітей страждатимуть через непоправні передчасні втрати найдорожчих людей. Наш обов’язок – пам’ятати героїв, хто не повернувся зі Сходу, хто не встиг вдосталь пожити зі своїми рідними, недорадів, недокохав, але встиг піти у безсмертя, захищаючи найдорожче, що є в українців – право на волю і незалежність. Своєю жертовністю вони вщент зруйнували недолугі закиди кремлівських стратегів, що України як держави, а українців як нації взагалі не існує.

Днями у Миропільській ЗОШ І-ІІІ ступенів відбувся мітинг-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки в пам’ять про випускника школи, добровольця, героя, справжнього патріота Віталія Володимировича Піддубного, який загинув, захищаючи суверенітет і цілісність держави на Сході.
Continue reading

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ. Встановили пам’ятну дошку Герою Олександру ШКУРКУ

160512_Shkurko_memory1Меморіальну дошку загиблому в зоні проведення АТО краснопільчанину Олександру Шкурку відкрили 4 травня на фасаді Краснопільської школи І-ІІІ ступенів. Вшанувати пам’ять бійця прийшли його рідні та друзі, представники районної та селищної влади, педагогічний та учнівський колективи школи, громадські активісти.

Дуже символічним є те, що меморіальна дошка відкрита саме на фасаді цього будинку, адже тут, у цих стінах, були Сашкові перші успіхи і невдачі, перші друзі, тут відбувалося його становлення як громадянина. Традиційно, проводжаючи своїх учнів у життєву дорогу, вчителі настановляють: «Ким би ви не стали в житті, головне щоб ви були людьми». Сашко став людиною. За свої коротке життя він встиг полюбити всіх нас, проявити свою жертовність.
Continue reading