Tag Archives: війна

Дмитро Пирогов – хлібороб, фронтовик, письменник з Великого Бобрика

Пирогов Дмитро Григорович
(07.12.1923 – 08.12.2004)

Дмитро Григорович Пирогов народився у селянській сім’ї 7 грудня 1923 року в селі Великий Бобрик Краснопільського району Сумської округи (у складі Харківської губернії). Працював у колгоспі, вчився на тракториста, воював на фронтах німецько-радянської війни 1941-1945 рр. По війні став спеціалістом сільського господарства, працював головним інженером колгоспу в селі Нижня Сироватка Сумського району до виходу на пенсію. П’ятдесят два роки (з 1952 по 2004 рр.) жив і працював Дмитро Пирогов у Нижній Сироватці. Continue reading

Народний артист Росії Борис Михайлович Каширін: «Я народився на Україні, в селі Великий Бобрик, у звичайній, не дуже-то театральній сім’ї…»

Каширін Борис Михайлович (27 квітня 1920, Великий Бобрик, Сумський повіт — 4 липня 1992, Омськ) — радянський театральний актор, народний артист РРФСР, лавреат Державної премії РРФСР імені К.С. Станіславського (1973), учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер Ордена Трудового Червоного Прапора, Ордена Вітчизняної війни другого ступеня, медалей «За відвагу» та «За бойові заслуги».

Борис Михайлович Каширін народився 27 квітня 1920 року в селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії. Після школи вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені В. Карпенка-Карого. Але навчання перервала війна… Бориса Каширіна призвали на службу до Червоної армії, навчався в Ленінградському автотехнічному училищі. Брав участь у Німецько-радянській війні у 1941—1945 роках, служив водієм на Карельському і Забайкальському фронтах. Continue reading

Багатовимірність особистості професора-рослинника Григорія Помаленького

Доля науковця та освітянина аграрного напрямку Григорія Григоровича Помаленького, без перебільшення, заслуговує на своє висвітлення. Адже життя цього дослідника тісно переплітається із знаковими подіями і явищами, що відбувалися у житті України ХХ ст., зокрема в її сільськогосподарській освіті і науці. Його часто плутають зі старшим братом Федором Григоровичем, відомості про якого теж обмежені. Основою для даного дослідження стали матеріали з його карної справи №18299 1944 р., яка зберігається в архіві Управління Служби безпеки України в Полтавській області. Серед іншого, у справі знаходиться автобіографія професора та свідчення, написані власноруч.

При опрацюванні документів відкрилися ключові моменти його біографії, які раніше майже не були відомі історикам аграрної освіти і науки України. Continue reading

Літовцев Дмитро Іванович – генерал-полковник з Великого Бобрика

Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.

Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році. Continue reading

Олексій Зленко: Небесні автографи Олександра Iвченка

1948 року на авіаційному параді в Тушино увагу тисяч глядачів привернув такий епізод. Прямо на платформу вантажівки ЗІС-150 із віртуозно точним розрахунком опустився невеличкий вертоліт. Потім автомашина на великій швидкості під овації глядачів від’їхала з льотного поля.

Олександр Івченко

Експериментальний вертоліт з мотоциклетним мотором, який викликав таку бурхливу реакцію, сконструював спільно з групою студентів Московського авіаційного інституту один із основоположників вертольотобудування в країні Микола Ілліч Камов. Наступного дня Камова запросили до Міністерства авіаційної промисловості. Йому повідомили, що в Кремлі зацікавилися його розробкою і доручають створити конструкторське бюро з виробничою базою для випуску потужніших вертольотів. Continue reading

Зленко Олексій Миколайович – герой війни і видатний авіаконструктор

Олексій Зленко народився 2 грудня 1914 року в слободі Краснопілля Охтирського повіту Харківської губернії (зараз смт. Краснопілля Сумської області) в сім’ї Зленка Миколи Михайловича і Зленко Анастасії Никифорівни. Після закінчення будівельного технікуму, 20 грудня 1933 року був призваний Краснопільським РВК на строкову службу до РСЧА. Завершивши армійську службу, Олексій Зленко у 1936 р. вступив до Харківського авіаційного інституту, який закінчив у 1941 р. напередодні Великої Вітчизняної Війни. 1939 року став членом ВКП(б). У 1940 році одружився з Родіоновою Юлією Акимівною, у березні 1941-го у них народився син.

3 вересня 1941 року Зленко О.М. був мобілізований і у званні молодшого лейтенанта направлений в розпорядження 411 сд 6-ї армії. У 1942 р. наказом по 6-й армії йому присвоєно звання “лейтенант”, а 26.03.1942 призначений начальником артилерійського постачання 411 сд 6-ї армії. Потрапивши в оточення під Харковом, будучи пораненим в ліву руку і ногу осколками, 27 травня 1942 року потрапив в полон і був відправлений до концтабору на території Румунії. Згідно наказу ГУК НКО 02929 від 04.09.1944 виключений зі списків військового складу РСЧА СРСР як зниклий безвісти у липні 1942 р., про що і було сповіщено його сім’ї. У полоні провів більше двох років, звільнений 24 серпня 1944 року. Після перевірки органами Смерш був направлений до шпиталю (після концтабору він важив 44 кг), а потім на перепідготовку. Continue reading

“Хто, як не ми. Хто, як не я”

Характер залишає відмітини на обличчі кожної людини. Очі часто називають відображенням душі і з цим поширеним твердженням згодні і мудреці старовини, і метри сучасної психології. Ні до перших, ні до других не маю жодного відношення, але коли у липні минулого року разом із страшною звісткою про загибель на російсько-українській війні нашого земляка Сергія Лисенка із Чернеччини отримав на електронку його фото, першою думкою, що промайнула в голові, була: “Надзвичайно добре обличчя, якісь сумні очі… Мабуть спокійної вдачі хлопець…”. А ще через день був на його похороні, як завжди “автоматично” взяв із собою фотокамеру, довго вагався, чи варто нею користуватися на такому скорботному заході, та все ж зробив кілька знімків. А спілкування із знайомими Сергія підтвердили мої припущення про його характер: життєрадісний, порядний, щирий, позитивний та справжній – таким його запам’ятали односельці. Кажуть, що Сергій вирізнявся своєю простотою і людяністю. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (VII)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(закінчення)

***

Шульга:
Товариш генерал. Звернутися. Дозвольте…

Ні, не чує.

Шульга:
Товариш генерал, простіть мене, простіть…

Мовчить Волошко, сивий, нерухомий.
Шульга оглянувсь й пада на коліна. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (VI)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Величко:
А що хіба?

Сергій:
Не знаєте нічого?

Величко:
Ні. Я ж весь ранок там,
на залізниці. Continue reading

Анатолій Таран: Військовий ритуал (V)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Голос діда:
Убиті всі. І цей ось неживий…

Голос онука:
Дідусю, гляньте,
осьде у солдата в зубах чока,
граната біля губ.

Голос солдата:
Ви хто? Ви хто? Continue reading