Tag Archives: віра

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. НАДІЯ

НАДІЯ

Не секрет, що людина живе надією. І кожному з нас відоме це трепетне відчуття. Воно настільки органічне, що ми навіть не задумуємось над тим, що воно таке. Це — як повітря. Поки воно є, його не помічаєш. І тільки коли ти опиняєшся десь на краю життя, десь там, де надія стає зникома, мов полум’я свічки на вітрі, ти раптом питаєш себе: що це за вогник?

Що таке надія? Сон наяву, як казав великий Платон? «Богословська» чеснота, без якої ти ніколи не зможеш урятувати свою безсмертну душу, — як стверджують християнські теологи? Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПРАВДА

ПРАВДА

Певна річ, правда є наріжним каменем Шевченкового світогляду. Так само, як на персні кирило-мефодіївських братчиків був вирізьблений вірш з Євангелії від Іоана: «…і пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить!»[1] — Шевченко міг би взяти ці слова за епіграф до своєї поезії. Таким епіграфом могла стати й народна приказка: «Всяка річ минуща, одна невмируща — свята правда», — та сама, що її пристрасний шанувальник Шевченка Панас Мирний хотів узяти за епіграф до свого знаменитого роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Шевченко ставить правду так високо, що ніколи в житті не сказав би чогось схожого на слова Гелена — героя драматичної поеми Лесі Українки «Кассандра»: «Тоненька смужка / брехню від правди ділить у минулім, / але в прийдешньому нема вже й смужки». А його звернені до Кассандри слова: «Ти думаєш, що правда родить мову? / Я думаю, що мова родить правду» — взагалі видалися б Шевченкові чимось несусвітенним. Continue reading

Олександр Ігнатуша: Національна церква чи інтернаціональне безвір’я – суперечні тенденції новоєвропейського розвитку (перша третина XX ст.)

Європейський вибір – поняття, що акумулює систему ціннісних орієнтацій, в основі яких – пріоритет загальнолюдських ідеалів, вистражданих віковою історією, мільйонами людських доль, напруженням думки, незламністю духу, непохитністю віри.

Це поняття багатовимірне і, водночас, історичне.

Складовою часткою притягальної для багатьох країн світу європейської моделі суспільних відносин є свобода релігійної віри, толерантного, терпимого ставлення суспільства до церкви та поцінування особистості незалежно від її конфесійного статусу.

За умов поліконфесійності і поліетнічності європейських суспільств ця модель дозволяє членам різних релігійних спільнот почувати себе повноправними громадянами своїх країн, органічною часткою соціокультурного середовища. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВІРА

ВІРА

Т.Шевченко. Почаївська лавра з півдня. Папір, акварель. [Почаїв]. [X 1846].

Що ми маємо на думці, коли кажемо «я вірю»? Богослов відповість, що віра — то, поруч з надією та любов’ю, одна з трьох найголовніших людських чеснот, без якої душа не може сподіватись на порятунок. «Віра, — писав, наприклад, згадуваний Шевченком Дмитро Туптало, — це те, чого твої плотські очі не бачать, ані руки твої не відчувають, та серце твоє й розум твій безсумнівно в тобі промовляють, що так воно є, а не інакше — ось віра». Ясна річ, це варіація на тему Послання святого апостола Павла до євреїв: «А віра — то підстава сподіваного, доказ небаченого»[1]. Єство віри можна спробувати окреслити й за допомогою поетичних образів, як те робив Володимир Соловйов: «Милый друг, иль ты не видишь, / Что все видимое нами — / Только отблеск, только тени / От незримого очами?»[2] А можна спробувати скористатись філософською термінологією, як у Карла Ясперса: «…Віра — це акт екзистенції, що усвідомлює трансценденцію в її дійсності». Так чи інакше, питання віри неодмінно зринає тоді, коли ти виходиш за вузькі межі буденності, коли пробуєш знайти точку опори, чи, як сказав би Сковорода, «звити на чомусь гніздо». Continue reading