Tag Archives: журналіст

Михайло Ларін – поет, воїн, журналіст

Життя Михайла Петровича Ларіна, який народився 10 січня 1924 року в селі Осоївка Краснопільського району, було з раннього дитинства і тяжким, і одночасно легендарним. Той, хто глибоко вдумається у зміст довгого наступного речення, сам переконається у цьому.

Батька хлопчик не знав, мати не витримала голоду й померла в жахливому 1933-му, і він став круглим сиротою. Аби отримати якусь крихту гіркого хліба, водив дворами одинокого сліпого кобзаря, потім працював у млині, пас чужих корів і коней, а їсти доводилось то калачики, то духмяний цвіт акації, а іноді й перепадало яблуко дички.

З 1935-го виховувався у Сумському, Юнаківському дитбудинках та в Охтирському дитячому містечку. Як трохи звівся на ноги, вивчав слюсарну справу у фабрично-заводському училищі, що на Криворіжжі, був токарем по металу й по дереву на Харківському канатному заводі, осягав навики помічника паровозного кочегара, а вже 1940 року освоював професію модельника в Київському ремісничому училищі. Continue reading

«Мужність залишатися собою»

160518_M_DankoДо 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Я знаю, віршів цих ніхто не прочитає,
Хоч я давно підвівсь на повен зріст.
Але ніхто, ніхто мене не знає,
Хіба що кегебіст…
Хвала ж тим хлопцям, що за мною стежать
Вночі і вдень… Вони – мої брати.
За них підношу келих, як належить,
Бо славу тільки їм про мене берегти…

Вітчизняна література напрочуд багата талановитими майстрами, які – кожен у свій період – чимало зробили для становлення й розвитку соціальної комунікації, чиї твори виражали дух епохи, що є чи не найголовнішою особливістю літератури.

Саме до таких належить і Микола Данько: поет і журналіст, публіцист і громадський діяч, дисидент. Зазнаючи переслідувань у 60-ті, 70-ті й 80-ті рр. XX ст., він і вихлюпувався поетичними рядками, винесеними нами в епіграф.
Continue reading

Микола Данько: «Й сонця прихилив би!…» Вибрані поезії

160518_M_Danko_poetry

До 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Пропонуємо читачам сайту низку вибраних поезій з останньої прижиттєвої книги Миколи Данька «Й сонця прихилив би!…» (вірші наводяться у довільному порядку, в дужках після кожного вірша зазначені сторінки, на яких цю поезію можна знайти у книзі).

* * *
Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу,
Диво ж моє!

Із водоспадами грім-діалектів на плечах,
Із легіоном струмочків-говірок лелечих.
Ти ж блискавками-ключами шугаєш по небу,
Сонечком красним встаєш,
Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу.

Хто ж там злічив! Як піску біля Чорного моря, —
Стільки перлин,
Слів-діамантів ясних — ніби рос красовитих
Поспіль на кулі земній, на тополях і квітах.
Більше, як зір, бо сузір’ями й діти говорять:
«Журавленятко, прилинь!»
Так лопотять й оченята — до Чорного моря.
Continue reading

Андрій ЦАПЛІЄНКО: «Головне для мене – максимально точна інформація»

150929_A_Tsapliienko
На початку вересня переглядала телепрограму «Сніданок з «1+1», де гостем у студії був відомий український військовий журналіст, ведучий та сценарист Андрій Цаплієнко. Він розповідав про майбутню презентацію своєї нової книги про війну на Донбасі «Книга змін».

У 2010 році він уже бував на Краснопільщині у Миропіллі та Рясному, тоді представляв загалу роман «Екватор. Чорний колір & Білий колір». Подумалося, добре було б аби він знову завітав на Краснопільщину, познайомив би зі своєю новою книгою жителів нашого району. І вже незабаром до моїх рук потрапляє номер телефону Андрія Юрійовича, також інформація, що він зараз на сході України в АТО, і порада – не запитувати у нього про політику. Сумнівалася чи зможу поговорити з людиною, яка стільки всього побачила, досягла і зараз вражає своїми репортажами з зони бойових дій, та все ж зважилася. Що з цього вийшло, читайте.

– Доброго вечора Андрію. Я працюю в райгазеті «Перемога» знайомого Вам Краснопільського району. Чи можна задати Вам декілька питань?

– Добрий, звісно, запитуйте.

– Андрію, а чому саме військовий журналіст?

– Як такої у мене мети не було, це сталося випадково. Років 15 тому запропонували поїхати у відрядження, я погодився, сподобалося і з того так все і почалося.

– Нещодавно у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийшла «Книга змін», автором якої Ви є. Чи не зможете презентувати її на Краснопільщині?
Continue reading

Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) III

150611_A_Taran_soulЖитло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.

***

ОРЕОЛ НАРОДУ

Вогонь купалля вже давно загас,
розвіявся по кабінетах попіл,
згас щедрий вечір, маковій і спас,
і розговляються щодня по всій Європі.
Вогонь купалля? В кого запитаю,
ні, не у всіх опечалене лице.
Дикунський, може, ритуал оце?!
А ми ж цивілізовані до краю…
Весілля, певно ж, варто відмінить,
порятувать від п’янства і від бруду.
Лиш з похороном важче, певно ж, буде.
Чи й той у креманації згорить?..
Сплануєм ритуальність обласну,
на звітність наполяжем по аналах!
А що ж веснянка, що несла весну,
й щедрівка та, що рік нам починала?
Життя бюрократичний примітив –
у протокол записаний цифіром!..
Невже ми будем заздрити і звірам,
живе в яких доісторичний див?!
О диво дивне – аж до забуття –
людини, що освітлює природу!
Ясна романтика народного життя
і таємничий ореол народу!
Той ореол – на душі молоді,
отой вінок, що між зірок літає,
що по купальській проплива воді
і в нареченій на голівці сяє!
Народу таємничий ореол!..

***
Continue reading

Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) II

150612_A_Taran_photo

Житло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.

***

Ні вороття, ні каяття.
Синдроми переляку.
У кут загнати почуття,
як тигра, як собаку.
Заґратувать. Замурувать.
Від днини. Від людини.
І все чуття сконцентрувать
у крапельці сльозини…
Але ж таке в житті бува,
й ніхто не обороне:
людина в морі виплива,
а у сльозі потоне.

***

Дорогі ви мої українці,
переповнений вами світ,–
вже пісень і вже сліз по вінця,
як і вашій Вітчизні літ.
І куди я по світу поїду –
де вас тільки по світу нема!
Може, з вас починається літо?
Чи кінчається вами зима?
Хмарочоси, хатини, оселі…
Земляки ви мої, земляки…
Повсідались ви на паралелі,
як ув осінь на дріт ластівки.

***
Continue reading

Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) І

150611_A_Taran1
Житло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.

***

Якісь маленькі відзначав свята:
і снігу першого, краплин дощу і сонця
і не ходив за ними, а літав,
куди заманеться, куди тобі захочеться.
Вечірня сутінь голубих снігів,
зірок іскріння, що летять в століття,
і свято нестолочених лугів,
й таке безмежне свято верховіття…
О світла доле свят дитячих всіх,
ціна яким століття і хвилини!..
Немає в серця більш дорослих втіх –
як святкувать ясні свята дитини.

***

ВИШНЕВА БАЛАДА

Спиляли вишню ми серед зими.
І наш хлоп’як із наміром поета,
поки цурпалки напиляли ми,
собі з галузок назрізав букета.
Ми поскладали і поліна, й хмиз –
в паркій роботі мали насолоду.
А він дубці у кулаці затис
й поніс у хату, щоб поставить в воду.
Дійшла вже черга і до тих дровець –
від дров сухих займались помаленьку.
А наш рідненький хатній горобець
явив у вазі квіточку біленьку.
Старенька вишня – повний дім тепла
у грубі стала раптом золотою.
Й цвіла галузка – вишенька мала,–
старої вишні гріта теплотою.
І дивне щось в хлоп’яти на лиці:
хоч ти на нього глянь – і помолися,
мов під снігами вишні корінці
невимерлі у нім переплелися.
А де ті птахи, що співали там?
А де ті люди, що ті вишні їли?
А де вітри, що в листі шелестіли?
У золото гаряче відлетіли?
Лише хлоп’я світилося життям…

***
Continue reading

«Не всі ми бачили в житті своїх дідів…»

150611_A_Taran_photo
5 червня талановитому земляку, уродженцю Миропілля, українському поету Анатолію Васильовичу Тарану виповнилося б лише 75

 

 

 
Анатолій Таран

***

Не всі ми бачили в житті своїх дідів.
І не усі батьків з дитинства знають.
Вони убиті десь, не між садів…
Сади ж не вірять — все їх виглядають.
Наш рід такий: цвітіння — не вмира.
Батьки, діди. Портрети, мов ікони.
Не для Іллі святого чи Петра —
синівські для батьків у нас поклони.
Бо маємо земний — не райський сад.
Наш рід такий: у цвіт, в коріння віра.
І сад цвіте. З цвітінням нашим влад.
Мов наших душ — це спадкоємна міра.

***
Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.2)

150522_M_Danko05
(закінчення, початок див. http://krasnopillia.info/2015/05/24/dolya-i-nedolya-mykoly-danka-ch-1/)

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва “Червоне соло” – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: “Ні, ти давня, як море і кров, наша мово, нескорене диво!..” [11, 23]. В іншому вірші поет ототожнював Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і двоголовий орел: “Ми не дамо вершечку всохнуть, ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, дводзьобий птах вночі клює)” [11, 6]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: “За що люблю? За що страждаю? Я так ненавиджу гнучких, хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!” [11, 6]. А герой поеми “Перед боєм” Олекса Довбуш заповідає своєму синові:
       Нам рабувати, синку, неподоба,
       За інші скарби треба купно дбати
       Та вивести з неволі Україну,
       Щоб не глумились добрії сусіди… [11, 78–79] Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.1)

150522_M_Danko02
Ще в 1988 р., оглядаючи поетичні добірки українських журналів, Ігор Римарук у “Літературній панорамі” писав: “Заповнюючи “білі плями” на літературній карті України, ми чомусь обмежуємося лише 20–30-ми роками. Ті ж не такі вже й далекі 60-і – чи маємо про них повне й об’єктивне уявлення? Постійно повторюємо кілька гучних імен, але так годі відтворити цілісність, безперервність творчого і психологічного процесу [31, 103–104].

Відтоді минуло майже 20 років, але чи змінилася ситуація? А якщо говорити про публіцистику, чи заповнилися “білі плями” на цій карті України? Знову ж таки повторюється кілька гучних імен, а десятки й сотні творців національної журналістики та незалежної української держави й до сьогодні лишаються непошанованими, їхні біографії не вивченими, творчість не проаналізованою. До таких належить і Микола Данько.

Саме його життя та діяльність, доля і творчий шлях, формування громадських і мистецьких поглядів простежуватиметься нижче. Загалом контекст, у якому формувалися світогляд та життєві принципи Миколи Данька, складається із широкої мозаїки мікроконтекстів, які включають як навколишнє середовище, коло спілкування, пережите в дитинстві й юності, так і національні та політичні чинники.

Народився Микола Данько 24 травня 1926 р. на Слобожанщині, у селі з символiчною назвою Славгород (нинi центр сільської ради Краснопiльського району Сумської області) в родинi спадкового коваля.
Continue reading