Tag Archives: Жигайлівка

Поселення черняхівської культури на Краснопільщині

Тривають осінні польові роботи. Сьогодні механізатори, керуючи сучасною потужною технікою, рідко зіскакують з підніжки трактора чи комбайна на землю. Коли ж така потреба виникає і грунт стає до очей ближче – в поле зору іноді потрапляють невеликі уламки старовинного посуду сірого кольору – явно дуже старого. Часто ділянка поля просто всіяна такими черепками. Невже тут колись жили люди?

Перші чотири століття після Різдва Христового – найспокійніший час в історії людства. Ні війн, ні великих загарбницьких завоювань, тільки поодинокі походи римлян у провінції на придушення повстань. Велика Скіфія, до складу якої входила вся територія сучасної України, значно ослабла. Цим скористалися готи – східнонімецьке плем’я, котре бурхливо розвивалось. Землероби швидко облюбували під колонізацію безкрайні чорноземні простори сучасних України, Румунії та Молдови. Continue reading

Школо, рідна моя

160316_Brantsivka_school
Село Бранцівка, рідна сторона,
Краю барвінковий, батьківська земля.
Тут я народилась, тут я і зросла
І від нього в світі кращого нема.

Життя кожної людини пов’язане зі школою. Вона є центром життя у кожному селі. Хочу розповісти про нашу школу – найновішу у районі.

Пам’ятаю її ще з 1950 року, коли я стала першокласницею. Навчались ми в старих будівлях і називали їх – церковна (побудована на кошти церкви у 1893 році), земська школа у 1903 році (побудована на кошти земства), а ще було збудовано одне приміщення на кошти колгоспу.
Continue reading

Ми хочемо жити у ріднім селі!..

150615_Brantsivka1
…Я повертаюсь серцем молодим
До витоків через літа й облуду
Й доки живу, пишатись буду тим,
Що я з села, що я з простого люду!
(Петро Ротач, збірка «Що збулось, що не збулося…»)

Між Мезенівкою і Жигайлівкою, Лозовим та Семереньками в долині річки Дернова у всій своїй красі розкинулось наше рідне село Бранцівка. Уже понад 360 років живе, працює і відпочиває, радіє і сумує, народжується і відходить у потойбіччя бранцівський люд. Чого тільки не випадало на долю наших односельчан, адже ми всі і є невід’ємною складовою історії нашої України.

Дуже непросто жилося нашим дідам-прадідам. В пам’яті нащадків залишилися їх оповіді. На їх долю випала повсякденна боротьба за право мати свою ниву та мирно працювати на ній. Велике бажання змінити своє життя на краще, відмінивши кріпосне право. Пізніше – прогнати пана Пилипця і розподілити його землі. Далі ще складніше – громадянська війна, примусова колективізація, укрупнення колективних господарств з переселенням хуторів Заярний, Степ, Коханий. І найжорстокіше – голодомор 1933 року.

Щемить душа за своїх рідних, які опухлими від голоду ногами йшли працювати, щоб вижити. Але знесилені падали, як зорі, і гасли. А у рідних і сусідів не вистачало сил, щоб захоронити по-християнськи. Тому поховання часто велися прямо на обійстях. Так моя прабабуся Параскева в 33-му році спочила прямо за глухою стіною своєї хати. До неї підхоронили сусідську дитину. А прадіда Григорія спровадили відпочивати до загальної могили ще живого, але вже безнадійного. Гробарі економили сили, щоб зайвий раз не їхати.
Continue reading