Ці тези-начерк вперше з’явилися у Всесвітній мережі у серпні 2010 року на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» (http://krasnews.at.ua/) і були спробою запрошення читачів до знайомства з «Блакитним романом» Гната Михайличенка (всі частини роману невдовзі були розміщені на сторінках названого сайту). З того часу становище з популяризацією творчості Гната Михайличенка у Всесвітній мережі дещо покращилося і тому деякі твердження у начерку вже «застаріли» (невеличкий внесок у цій праці належить і сайту krasnews, зокрема фото письменника у мережі чи не вперше з’явилося саме на ньому).
«Краснопілля Інфо» також хоче запропонувати своїм відвідувачам цей неповторний твір, і також починає розміщення роману цим начерком і сподівається, що викладені нижче тези та зауваги не будуть зайвими для сприйняття твору…
http://krasnews.at.ua/publ/krasne_slovo_zemljakiv/gnat_mikhajlichenko/gnat_mikhajlichenko_znajomstvo_majzhe_cherez_stolittja/18-1-0-101
Гнат Михайличенко: знайомство майже через століття
…Так чомусь виходить, що майже всі дослідники, у яких доводилося читати про Гната Михайличенка, говорять про дослідження його життєвого шляху та творчості у майбутньому часі. До цього часу не маємо такого більш-менш повного та системного дослідження…
Навряд чи помилюся, якщо знову скажу, що нашому талановитому землякові «не поталанило» ні з відомістю, ні з визнанням. Звісно, є вузьке коло філологів та літературознавців, які читали і знають Гната Михайличенка, є ще вужче коло фахівців, які присвятили частину своєї дослідницької праці його творчості, є коло шанувальників його символістичних творів (не більш широке, ніж названих фахівців), але для «масового» читача він залишається невідомим.
Навряд чи увінчаються успіхом ваші пошуки творів письменника у книгарнях, також скромним буде ваш «улов» в бібліотеках. Так само небагато ви знайдете і у «всесвітній павутині», де є лише скромна довідкова стаття про Гната Михайличенка в українській вікіпедії (в якій навіть відсутній його портрет), кілька сайтів з короткими відомостями про біографію та творчість письменника, кілька згадок про дисертації, критику та дослідження його творчості, поодинокі статті, присвячені його постаті, а з його творів – лише текст «Блакитного роману»… Ото, мабуть, і все.
Практично єдине місце в неозорому Web-океані, де можна знайти фото письменника, – це довідка про Гната Михайличенка у вікіпедії на мові есперанто. Отакі от парадокси…
До речі, багатьом його друзям, з якими він увійшов в історію нашого красного письменства (і які майже всі стали «Розстріляним відродженням»), «пощастило» трохи більше. Деякі з них навіть «мають» свої персональні сторінки в інтернеті. Тому кому, як не нам – його землякам, подбати про те, щоб хоча б частково виправити оті давні і сучасні несправедливості… Отже, розміщенням ілюстрованого тексту «Блакитного роману» починаємо наповнення сторінки про нашого видатного земляка. Цією публікацією розпочинаємо також рубрику «Красне слово земляків», знаючи, що така рубрика не залишиться порожньою, адже Всевишній не обділив наш край на поетичне та художнє слово…
Відразу хочу попросити поблажливості та розуміння у освічених та досвідчених літературознавців, якщо хтось з них помітить у цих рядках якісь вияви неуцтва чи недоречності. Ці рядки пишуться «простим читачем» і в них відображені власні думки і враження від прочитання Михайличенкового твору.
«Блакитний роман» був написаний у бурхливому 1919 році, багатому на події, перемоги та поразки… Це був час не для «кабінетної» творчості, тим більше для людей такої вдачі і темпераменту як Гнат Михайличенко. У цьому поетичному творі автор відобразив відчуття та світосприймання своїх сучасників. У революції, що тоді палахкотіла в Україні, було багато вимірів і багато надій. Багато що було ще попереду. Навіть далеко попереду – якщо міряти мірками того динамічного часу. Багато ідей, а тим більше сподівань на краще, ще не було спаплюжено. Але людям з гострим відчуттям суті подій вже стали помітні і зрозумілі деякі тенденції:
Що «революція», її реалізація та її дійові особи – це далеко не одне і те ж…
Що народ може захопитися «революцією», але не надовго…
Що народ (у значній частині своєї суті) прагне до «не зовсім такого»…
І Гнат Михайличенко (у перервах між особистим творенням революції) зумів розгледіти ці тенденції. І втілити свої відчуття та спостереження у символах свого роману-поеми. Котру знов же таки писав у перервах між особистим творенням революції…
Роман був опублікований на початку 20-х років минулого століття, коли письменника вже не було серед сучасників. Твір мав жити своїм життям. І він не залишився непоміченим. Навіть навпаки – він спричинив жваву літературну дискусію, навіть рух протидії – аж до написання «альтернативних» творів… Крім шанувальників творчості Гната Михайличенка, були й гострі критики, яких було явно більше…
Гнат Михайличенко прожив коротке і яскраве життя. Коли у тому ж таки 1919-му його розстріляли білогвардійці Денікіна, йому було всього двадцять сім…
У цьому короткому вступному слові не ставиться за мету ні аналіз ідей та символів роману, ні тим більше їх інтерпретація. Хай краще це зроблять його читачі. Тим більше, що у нас – читачів – і немає іншого вибору. Повторюсь – матеріали літературної дискусії тих далеких років «простому» читачеві знайти практично неможливо. «Підказки» ждати нізвідки. Лишається лише вивчати той буремний період за іншими джерелами, читати роман і робити свої відкриття…
Але про одне невеличке власне спостереження все-таки розповім.
Для початку дві цитати з «Історії українського письменства» Сергія Єфремова (написано в 20-х роках ХХ ст.):
««Хотів би я так заспівати»… — міг би про себе сказати й Гнат Михайличенко (1892 – 1919 p.), але не вийшло. Проте доводиться згадувати і його, — доводиться не так з огляду на вартість його творів, як на ту популярність, якої несподівано зажив був цей плодовитий, але без іскри навіть таланту письменник. Буває таке не раз, що популярність помилиться дверима й почіє там, де, здавалося б, робити їй абсолютно нема чого. Твори Михайличенка, на думку декого з його товаришів — «скарбниця, в якій є зложені всі скарби української революції». «Блакитний роман» його «це одна (sic!) з рідких творів літератури, який родиться раз на століття, який крім незвичайної краси і могутності стилю є щодо глибини думок і ідей синтезом не еротики, а української революції і криє в собі рівночасно глибокий аналіз бурхливого виру революції на Україні, змальований у таких художніх картинах і формах, так простим і могутнім символізмом, що весь слід політичної тенденції зчезає і залишається «класичний твір революційного мистецтва», який є рівночасно надзвичайно могутнім і глибоким образом даного політичного менту» (В.Гадзинський). Цей занадто категоричний, хоч і ніби неграмотний трохи присуд, а також і те, що Михайличенко своїх має навіть наслідувачів — це теж до якоїсь міри зобов’язує приглянутися до спадщини письменника, що ніби дав «класичний твір — прямо архитвір — революційного українського письменства».
Хто перечитає твори Михайличенка після наведених слів критика — мабуть, скаже: бідне революційне українське письменство. Я читав їх перед критикою і тому скажу лиш — бідна критика, надмірний гіперболізм якої розлітається одразу, коли-но тільки спробуєш підійти справді критично до творів так уславленого письменника. Численні «Новелі» (1922) Михайличенка — це типова інтелігентська «літературщина»: істерична, з нахилом з усього робити трагедії, без того чуття реальності й простоти, які раз-у-раз інстинктом, коли не доброю школою, витримує справжній талант. У цього ж письменника навіть з колористими назвами твори — є у нього «блакитно-рожева новела», є «білий плач розстання», є «Блакитний роман» — уявляють із себе щось надто безколірне, недокровне, одноманітне. …»
«… Ще в більшій мірі сказане стосується Михайличенкового “архітвору”: “Блакитний роман” — це, мабуть, найслабше з усього, що написав Михайличенко, бо до зазначених уже дефектів треба додати ще темний, а місцями то й зовсім таки незрозумілий, з претензіями на символіку, зміст: мавки, легенди, мрії, якась “легенда-аорист”, нудне і фальшиве накопичення невиразних фраз, безбарвний — дарма, що багато барвистих слів — стиль, квола мова. Безпорадність автора проступає тут ще дужче, бо в фантастиці навіть голого репортажу бракує, отже, нема для звичайних у Михайличенка планів звичайного вихідного пункту. І треба справді невибагливий мати смак, щоб у цій літературній соломасі побачити — не скажу: епохальну подію, а просто хоч середньої вартості твір. Літературна спадщина Михайличенка не так власне про самого автора ставить питання, як про дивовижний вплив нікчемних з кожного погляду творів на певні читальницькі круги, — нехибна ознака літературного занепаду чи просто примітивизму…»
А ось витяг з висновків автореферату сучасної дисертації (2004 р.) Марії Яремкович «Проза Гната Михайличенка (особливості проблематики та поетики)»:
«… Образна система символів «Блакитного роману» не є лінійною. Вона розгортається своєрідними концентричними колами й охоплює увесь твір. Характер символу тут є складним, багаторівневим, важкопрочитуваним, адже сконцентровує в собі найрізноманітніші пласти – міфологію, релігію, філософію, історіософію. Трактування символів «Блакитного роману» може бути здійснено у декількох напрямках, кожен з яких не заперечуватиме існування іншого, проте основою сприйняття Михайличенкового символу повинні бути враження, не рафіновані логікою відчуття, та інтуїтивне «прозріння», своєрідне осяяння, коли із меж підсвідомого випливає чуттєве розуміння архетипних образів, кодових знаків твору. «Блакитний роман» є творчою спробою осмислення ідеї глибоко емоційного, чуттєвого зв‘язку людської особистості з природою (в широкому розумінні цього слова), космосом, в усвідомленні якого тільки й можна віднайти справжні цілі життя, найвищі духовні цінності. Архетипи свідомості героя відкрили для нього істину життя. Та це стало можливим лише тому, що герой стояв на шляху самопізнання, намагався з‘ясувати значення архетипних образів. …»
Звісно ж, у самій дисертації, мабуть, є набагато більше думок та результатів аналізу щодо змісту та символіки творчості Гната Михайличенка, але прочитане дає привід для сумнівів, що автор дисертації – порівняно з С. Єфремовим – впадає в іншу крайність…
Якщо у С.Єфремова бачимо дуже жорсткий соціологізм сприйняття літератури – твори він переважно оцінює з точки зору їх «соціальної користі», то у наведеній цитаті сучасного дослідника навпаки – не бачимо не тільки спроби аналізу соціальних мотивів та змісту «Блакитного роману», але й бажання досліджувати цю сторону твору. У характеристиці роману все крутиться навколо якихось «символів», «кодів» та «архетипів», відірваних від реального історичного контексту…
Отже, читачу знову нізвідки чекати підказок…
Трохи про особливості читання цього твору. Крім іншого, треба пам’ятати, що Гнат Михайличенко захоплювався живописом, сам добре малював. Тому й не дивно, що він вживає багато малярських термінів та образів (індиго, кобальт, бакан, ультрамарин…). У Михайличенка також чимало рідкісних (і дуже рідкісних) слів, тому треба бути готовим не лінуватися заглядати у словники, тим більше, що зараз це дуже легко і просто – в мережі є чудові он-лайн словники.
Кілька слів про техніку розміщення роману на нашому сайті. Коли з’явилася ідея розмістити «Блакитний роман» у рубриці «Красне слово земляків», не міг не піддатися спокусі відповідним чином проілюструвати цей високохудожній текст. Адже роман має не лише «кольорову» назву, – ледве не в кожному слові та реченні він просто пронизаний графічними образами, картинами та асоціаціями…
Цей задум виявився не таким вже й простим та легким. З метою більшої хронологічної достовірності, для ілюстрацій хотілося використати переважно образи та фрагменти з картин художників кінця ХІХ – початку ХХ століть. Вважаю, що це могло б більш імовірно відобразити колористику та символізм часу творення роману. В повній мірі це бажання втілити не вдалося, багато графічних образів проілюстровані картинами пізніших періодів та фотоматеріалами. Для ілюстрацій використані, зокрема, репродукції картин (або їх фрагментів) художників Клода Моне, Поля Сезанна, Вінсента ван Гога, Іллі Рєпіна, Абрама Маневича, Давида Бурлюка, Кузьми Петрова-Водкіна, Миколи Кримова, Костянтина Юона…, а також десятки інших чудових зображень, знайдених в неозорих просторах «світової павутини».
Звісно, так само, як дуже багатопланова літературна та ідейна символіка роману, так і зорові та графічні образи у кожного читача будуть свої… Тому пропоновані ілюстрації – то лише суб’єктивне бачення автора цієї ініціативи. Сподіваюся, що ілюстрації (яких вийшло таки чимало) не завадять сприйняттю Михайличенкового слова та символіки.
Отже, запрошую до продовження знайомства з неординарною художньою постаттю нашого земляка. Маю надію, що це лише початок і нам спільними зусиллями вдасться створити належний віртуальний простір його імені.
Сергій Онопрієнко
(Текст роману наведений за публікацією у журналі «Березіль» (Харків), – 1992. – №9-10. – С. 98-117).
Джерела:
http://www.utoronto.ca/elul/history/Iefremov/Ist-pysm17.html
http://disser.com.ua/contents/5417.html
