Борис Георгійович Лазарєв
(06.08.1906 – 20.03.2001)
Народився в с. Миропілля Краснопільського району Сумської області, український фізик-експериментатор, академік Академії наук Української РСР (з 1951). Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1930). Працював у Ленінградському (1930-1936) і в Уральському (1936-1937) фізико-технічних інститутах. З 1937 р. працював у Фізико-технічному інституті Академії наук Української РСР.
Наукові роботи відносяться до фізики твердого тіла і конденсованого стану, вакуумної техніки, зокрема до дослідження властивостей речовини при низьких температурах. Дослідження надпровідних властивостей сплавів лягли в основу розробки та створення надпровідних соленоїдів з потужними магнітними полями до 130 000 Ерстед. Встановив зв’язок надпровідних властивостей металів з особливостями топології поверхні Фермі. Спільно з Л. В. Шубніковим відкрив ядерний парамагнетизм твердого водню (1937), з К. Д. Синельниковим створив високопродуктивні дифузійні і кріогенні насоси (1946-1949). Досліджував властивості зріджених газів, розробив методику створення високих тисків при низьких температурах. Удосконалив низькотемпературний метод поділу ізотопів гелію, відкрив квантові осциляції опору і сприйнятливості у великої групи металів. Застосовував методи фізики низьких температур для вирішення технічних завдань, зокрема для одержання металів високої якості. Сталінська премія СССР (1951), Державна премія УССР (1982). Створив школу фізиків (Б. І. Вєркін, А. А. Галкін, Є. С. Боровик, І. М. Дмитренко, В. І. Хоткевич, І. А. Гіндін, Б Н. Есельсон та ін.)
***
Continue reading
