(другий зліва – Сергій Алимов, 1917 рік, Харбін)

5 квітня 2012 року виповнилося 120 років від дня народження відомого радянського поета, автора слів багатьох популярних пісень 30-40-х років минулого століття, Сергія Яковича Алимова, який народився у селищі Славгород нашого району. Життєвий шлях Сергія Алимова був надзвичайно цікавим і непростим – заслання в Сибір, втеча, компанія поетів-футуристів, Австралія, Далекий Схід, Манчжурія (Харбін), Китай, Японія, Примор’я… Довелося «скуштувати» талановитому поету і сталінських репресій…

З нагоди 120-річчя Сергія Алимова сайт «Краснопілля. Край Слобожанський», з метою більш різностороннього знайомства своїх читачів з самобутньою постаттю відомого земляка, запропонував уривки з книги російського письменника Костянтина Гнєтньова «Беломорканал: времена и судьбы» із глави з промовистою назвою «Соловей» Беломорстроя»:

***
Навряд чи знайдеться на великих просторах СРСР літератор, який ще так багато і так щиро послужив справі будівництва Біломорсько-Балтійського каналу, як це зробив відомий радянський поет Сергій Якович Алимов.

Битва наша смелая,
Темпов не сдадим,
Балтийское и Белое
Моря соединим!
(Алимов)

На Бєломорстрої, а точніше в Біломорсько-Балтійському виправно-трудовому таборі НКВД СССР, шанували всякого, у кого виявлявся хоча б який-неякий літературний талант. Тут «до багнета прирівняли перо» в буквальному сенсі слова, нітрохи не бентежачись дрібноті талантів. Для роботи в культурно-виховному відділі і його підрозділах на місцях (КВЧ) були залучені десятки самодіяльних поетів-в’язнів…

Тим більш помітною ставала тут поява поета відомого, який володів професійними навичками та мав впевнену руку і власний стиль. Зовсім не випадково, Сергій Алимов дуже швидко став вельми помітним співробітником КВО Бєломорстроя по всій довжині будівництва від Повенця до Сороки і бажаним автором численних табірних видань. А в середовищі керівництва, інженерів і простих табірників виявився вельми шанованим і навіть популярним. Я бачив його фотографію, ймовірно, літа 1932 року. Нічого в ньому немає від ув’язненого: довге шкіряне пальто, хромові чоботи, сталевий погляд під козирком кепки… Заміни кепку на кашкет із зіркою, і ось він перед тобою – справжній чекіст.

Так хто ж такий поет Сергій Алимов? Ким він був до Бєломорстроя? Що залишив після себе? І що з ним стало потім?

Сергій Якович Алимов народився 10 квітня (29 березня за ст.ст.)* 1892 року в селі Славгород Харківської губернії Охтирського повіту. Про свою сім’ю він писав мало, відомо тільки, що маму звали Віра Іванівна Алимова, а брата Михайло Якович.
* Дата може бути неточною, у всіх джерелах дата народження С.Алимова вказана 05 квітня (24 березня за ст.ст.) 1892 року. – прим. krasnews

…
У 1926 році Алимов приїхав до Москви і почав співпрацювати з московськими журналами та газетами, зайнявшись виключно письменницькою працею. Він написав сценарій фільму «з корейського життя» «Клеймо хреста», роман «Нанкін-Род», ряд оповідань і нарисів, тепер уже «з китайського життя», вірші та поеми на різні теми.

…В цю пору він виявив в собі дар поета-пісняра. З часу заснування у 1928 році Червонопрапорного ансамблю пісні і танцю Червоної Армії під керівництвом А.В. Александрова Алимов став одним з його постійних авторів. На його слова писали пісні найвідоміші композитори того часу – М. Блантер, І. Дунаєвський, А. Новіков, К. Лістов, а виконували найпопулярніші співаки – Павло Лісіціан, Сергій Лємєшев, Георгій Віноградов, Володимир Бунчіков, Надія Обухова та інші.

…
В кінці 1929 року, або на самому початку 1930 року, він опинився в Бутирській в’язниці, де в той час перебували багато його колег по перу. На країну впритул насунулася похмура тінь ГУЛАГу.

Про історію арешту, слідства і перебування у в’язниці сам Алимов не залишив жодних свідчень. Ці роки геть викреслені ним з біографії. Навіть в офіційних автобіографіях він акуратно обходив цю небезпечну тему, невимушено переходячи з 30-х відразу до Великої Вітчизняної війни. Воно й зрозуміло: в ту пору подібним не хвалилися. Що нам відомо про цей період у житті поета, так це 58 стаття КК РРФСР, за якою саджали «контрреволюціонерів», і термін ув’язнення в 10 років, який був призначений йому влітку 1930 року (кінець червня – самий початок липня).

…Як би там не було, влітку 1930 року поет Сергій Алимов чекав етапу в Бутирках.

«4 июля 1930 года. Неожиданное свидание. Маша… Ожидание этапа. Прощание с камерой. Читка стихов. Крепите мужество и умейте страдать… Ночь. Передача вещей. Упаковка…

5-е, суббота. Утро…. Вызов: «С вещами!» Вокзал. Партия –53. Обмен квитанций…  На настоящем вокзале. Столыпинский вагон. Маша с Варей. Газеты, книги, радость видеть  любимую…  В час сорок прощай, Москва…»

Це сторінки з щоденника Алимова, який він почав вести в переддень відправки з Бутирок в Карело-Мурманський виправно-трудовий табір ОГПУ, а точніше в карельське містечко Кємь.
…

Судячи з усього, Алимов працював десь при табірному клубі, обслуговував театр або був десь поруч з ними. Ніяких згадок про охорону, нари, зону, загальні роботи у нього в щоденнику з кінця лютого до кінця вересня 1931 не було. Потім з Кємі його шлях проліг до Ведмежої Гори, в табірну «столицю», на Бєломорстрой. Він «пішов на підвищення», був переведений в культурно-виховний відділ (КВО) Біломорсько-Балтійського виправно-трудового табору НКВД СССР.

 

 
Поет Сергій Алимов під час відвідання селянського господарства. Серпень 1932. Карелія.

…

Алимов швидко освоївся на Бєломорстрої. Вже 14 листопада 1932 року він подав начальнику Біломорсько-Балтійського виправно-трудового табору Л.І. Когану рапорт з пропозицією створити літературно-мистецький збірник про Бєломорстрой. Авторів на будівництві було достатньо, друкарня в таборі своя, причому потужна, здатна випускати будь-яку продукцію. Коган погодився, і предмет загальної гордості – збірка «Моря соединим! Стихи и песни на Беломорстрое» (издание культурно-воспитательного отдела Беломорско-Балтийского лагеря ОГПУ. Медвежья Гора, 1932) з’явилася в тому ж році. Про цю подію, як про «новий крок» у виховній політиці каральних органів СРСР, голосно сурмили не тільки табірні видання.
…

Відразу після закінчення будівництва каналу, в 1933 і наступних роках, з усіх сил розкручений пропагандистський маховик ОГПУ крутився, крутився і ніяк не міг зупинитися. У 1934 році Сергія Алимова залучили до створення пісень до звукової художньої кінокартини  «Заключенные». Кіно знімали прямо на ББК. Стрічка мала продемонструвати країні, як дружно, злагоджено і весело трудяться на великих будовах колишні злодії, бандити, повії і шкідники, як по-батьківськи займаються їх «перековкою» мудрі чекісти. І що ГУЛАГ – це зовсім не те, про що нишком розповідають рідкісні очевидці, які за чиїмось недоглядом повернулися з таборів.

За задумом творців, кінострічка мала буквально іскритися творчою, робочою енергією, бути наповненою музикою і піснями. Так воно і сталося. «Заключенные» пройшли по країні з великим успіхом. Алимов написав для фільму сім пісень: «Духовая», «Игровая», «Песня победы», «Песня Соньки», «Песня урок», «Победная песня» и «Сплавная».

…
Життя Сергія Яковича Алимова, так само як і сотень таких, як він, була наповнене в передвоєнні роки підсвідомим страхом. Поволі розпочавшись, впевнено йшли по країні масові розстріли. Причому розстрілювали вчорашніх кумирів, начальників з таким зірками на погонах, що куди там колишньому співробітнику табірного КВО! Грізні керівники будівництва ББК (Ягода, Фірін та інші) розстріляні, книга про них і славну сталінську будову заборонена, редактори і частина письменників в таборах або вже розстріляні… Точно така ж книга про канал Москва-Волга навіть не дійшла до типографії, підготовлену до друку, її здали в архів. У Дмитрові, разом з начальником Дмитрлага С. Фіріним, розстріляно 219 його найближчих помічників, в тому числі «бійців пропагандистського фронту» – художників, літераторів та всяких інших куплетистів.

Алимов постійно відчував, що влада не забуває і про нього. Наприклад, у 1939 році абсолютно несподівано він був… нагороджений орденом «Знак Пошани».

І важко сказати, чим би все скінчилося, якби не Велика Вітчизняна війна. Та тільки от її початок породив новий страх: на фронт його не беруть! Так, немолодий, так, немає військової освіти. Та й колишня судимість теж дещо означає. Хто ж забув?!

Минуло перше воєнне літо, пройшла осінь, і з найсильнішими боями зима вже підкотилася до Москви. Між тим Алимова ще не мобілізували, він ще вдома слухає тривожні зведення Совінформбюро. Першого грудня 1941 року, абсолютно змучений, він наважується на відчайдушний крок – пише листа (і прикладає до нього заяву) самому маршалу Ворошилову. Сергій Якович просить його особисто клопотати про відправлення на фронт.

«Легендарний маршал» К. Є. Ворошилов згадав автора легендарної пісні «По долинам и по взгорьям» і відгукнувся негайно. Уже в січні 1942 року Алимова зарахували в кадри Головного політичного управління Військово-Морського Флоту. У лютому (до серпня 1942 року) з приписом Главпура ВМФ його відрядили на Чорноморський флот: Севастополь – Балаклава – Чорноморське узбережжя, де в ту пору йшли запеклі бої.

Алимов брав участь в обороні Севастополя, за що нагороджений орденом «Червона Зірка» та медаллю «За оборону Севастополя» і, як сказано в його характеристиці Союзу письменників СРСР, «виїжджав у відрядження на різні фронти, виконуючи завдання командування. Нагороджений наркомом оборони іменним годинником».

…
Відразу після закінчення Великої Вітчизняної війни наказом наркома ВМФ (№ 01087 від 7 червня 1945 року) Сергій Якович Алимов звільнений у запас у званні майора. Для нього настала пора осмислення накопиченого. У 1946 році Воєніздат випустив поетичну збірку «Этих дней не смолкнет слава», у якій багато його творів. Він написав поему «Дядя Костя» (Заслонов), яка передавалася в уривках по радіо і була частково надрукована, кілька нових пісень і віршів, а також «Переможну кантату» (муз. Новікова). В кінці грудня 1947 року здав видавництву «Московский рабочий» новий збірник віршів і пісень, у тому числі написаних до 30-річчя Радянської Армії. До цього ж часу відноситься створення кантати «Знамя Победы» для Червонопрапорного ансамблю пісні і танцю.

Великі плани виношував Сергій Якович і на 1948 рік. Він всерйоз вирішив закінчити і здати, нарешті, до друку остаточні редакції поем «Оружейники», яку почав до війни, і «Дядя Костя» (Заслонов). Він мріяв зібрати в книгу прози все написане ним в Севастополі. Але, на жаль… Збутися планам не вдалося. 29 квітня 1948 року письменник Алимов помер в одній з московських лікарень. За деякими даними, в лікарняну палату він потрапив в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Сергія Яковича поховали красиво, на Новодєвічому кладовищі. 15 серпня 1948 року розпорядженням Ради Міністрів СРСР, підписаним Й. Сталіним, пам’ять письменника Сергія Алимова була увічнена так, як це було заведено щодо безперечних класиків радянської літератури, великих. Уряд розпорядився про спорудження пам’ятника та встановлення пам’ятної дошки, про видання «Вибраного»; сім’ї встановили персональну пенсію, а його ім’ям назвали пароплав.**

** Пароплав «Сергей Алымов», дата будівництва 1955, в першу навігацію вийшов у 1956 році, власник судна Бєльське річкове пароплавство (Уфа). Після списання стояв у якості будинку відпочинку «Кристалл» в місті  Саратов та мав певну популярність. В середині 1980-х років над пароплавом був надбудований третій ярус. – прим. К.Гнєтньова.

Так несподівано і різко обірвалося життя одного з письменників, які дзвінко оспівували вождя і не лише одну велику будову, а й всю його політику. Так щедро вождь віддячив своєму співцеві.

Чи була творчість письменника Сергія Алимова періоду Бєломорстроя по-справжньому щирою і чесною? Чи вважав він всерйоз, що подібне ставлення влади до свого народу єдино можливе? Чи все ж таки творчість для нього було способом пристосуватися і вижити в умовах концтабору? Чи помилявся він у своєму виборі? Чи шкодував про пережите? Хто тепер відповість на ці питання? Життя одне, і кожен з нас, як би щиро того не бажав, вдруге її не проживе.

Джерело:
http://www.rummuseum.ru/lib_g/belomor26.php
Константин Гнетнев
Беломорканал: времена и судьбы
ПРИЛОЖЕНИЯ
Глава вторая
Достоинство правды
«Соловей» Беломорстроя

(переклад – krasnews.at.ua)

Фото 1 з:
http://forum.vgd.ru/post/614/31743/p763340.htm

Ілюстрації 3, 4 – Поет Сергій Алимов під час відвідання селянського господарства. Серпень 1932. Карелія. Фото з:
http://annebrunswic.fr/6-Archives-de-la-Guepeou

У всесвітній мережі матеріал вперше з’явився тут:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/solovej_belomorstroja/2-1-0-284
10.04.2012
«Соловей» Беломорстроя»