Від декадентства до панегірика

1028_Alymov
Народився Сергій Алимов 5 квітня 1892 у селянській родині в Славгороді Харківської губернії, зараз Сумської області Краснопільського району. Вчився в Харківському комерційному училищі, яке не закінчив, оскільки був арештований за зв’язок з революційною організацією й більше року провів під вартою. У 1911 році засланий на вічне поселення в Єнісейську губернію, звідки через кілька місяців після прибуття утік до Китаю. Подорожував Японією, Кореєю, Австралією, в 1917 році оселився в Харбіні. Навідувався у Владивосток під час перебування там футуристів Д.Бурлюка, Н.Асєєва, С.Третьякова, з якими в нього встановилися приятельські стосунки.

Давиду Бурлюку – моему другу
и взрывателю во Имя Пресветлой Красоты

Я – Пьеро хромой и одноглазый…
Волосы – один хвостатый клок.
Я любуюсь на детей в салазках
Через мой опаловый монокль.

Я люблю, чтоб радужнилась серость,
Чтобы клячи будней мчались вскачь…
Подойдя к измызганной гетере,
Я шепну внимательно: «Не плачь!

Всунь свой профиль в синий нимб витрины
И святися нежностью греха…
Не вдыхай магнолий кокаина!
Будь – как я – трепещущее тиха».

Я хотел бы видеть нежность всюду…
(Соглашусь на маленький клочок).
Но в опале нежность, и покуда
Загорюсь единственной свечой.

Разверну мечту на тротуаре
И прочту ее на нежный глас,
Кто же?.. Кто!.. со мною встанет в паре?..
Столб афишный – мой иконостас.

Никого!.. А сумерки сереют,
Непахучим ладаном кадя…
«Нежности давно свернули шею!» –
Пробурчал какой-то франт, идя.

Провезли салазки дети цугом.
«Дети!.. нежность… нежность жду в храм мой!»
Над домами вечер каркнул глухо:
«Долго ты прождешь, Пьеро хромой…»

У Харбіні редагує ряд періодичних видань. Першу свою поетичну збірку видає в цьому місті в 1920 році й відразу ж стає кумиром молоді російського Харбіна. Там же виходить другий його збірник.

Торопливо светало… проходили китайцы,
Виновато-конфузно двери хлопали клуба,
Я ласкал, словно четки, твои длинные пальцы
И читал, как Псалтырь, потускневшие губы…

Небо было измято, как кровать после оргий…
Облака, излохматясь, разорвались нелепо…
А мы двое сидели в предрассветном восторге,
Еще грезили ночью и к заре были слепы.

У 1926 році Сергій Алимов повернувся в Росію, продовжував писати поетичні й прозаїчні твори, що значно відрізнялися від написаного за кордоном. Був репресований і відбував строк у Соловецьких таборах. Був відправлений у виправно-трудовий табір «Біломор-Балтійський канал імені Сталіна».

У таборі Алимов редагував газету для ув’язнених; збереглися його листи дружині, Марії Федорівні Корніковій. Пізніше став відомим радянським поетом-піснярем: «Вася-Василек» («Что ты, Вася, приуныл, голову повесил…», 1940), «Хороши в саду цветочки», «Краснофлотский марш», «Далеко-далеко за снегами» і т.д., і т.д.

На його вірші написали пісні О. Александров («Бейте с неба самолеты»), А. Новіков, І. Дунаєвський («Пути-Дороги»), Б. Шехтер, М. Блантер, К. Листов, В. Макаров і ін. Разом з О. Александровим створив літературно-музичний монтаж «Особая Дальневосточная армия» (1929), куди ввійшла пісня на слова П. Парфьонова «По долинам и по взгорьям». Сергій Алимов випустив у СРСР кілька поетичних збірників. Учасник Великої Вітчизняної, оборони Севастополя.
1028_Alymov_Belmor729 квітня 1948 загинув в автомобільній аварії в Москві. У Москві ж посмертно в 1953 році вийшли його «Избранные», де т.зв. «декаденствующие» вірші представлені не були…

***
Ничего… Только шорохи флейтно-вдумчивой страсти.
Только тонкие контуры прихотливо-изящные…
Мы себя не втолкнули в расширенные пасти
Непродуманных пошлостей, остротою звенящие.

Мы сидим на окошке у заснувшего домика
И, дымя папироской, созидаем поэмы, –
Два бродячих эксцентрика, два хохочущих комика…
Два ребенка чудесных непогибшей богемы…

На матрацах убийственных спят убийцы эстеток.
Спят уроды храпящие, заплевавшие радость, –
И луна льет шампанское в рты восторженных деток,
Для кого сумасшествие – еще мудрая сладость.

***
5 серпня 1943 року в Москві вперше прогриміли 12 артилерійських залпів з 120 гармат. Столиця нашої Батьківщини салютувала доблесним військам, звільнившим Орел і Бєлгород.

Однією з перших увірвалася в Орел 129-я стрілецька дивізія. За цей подвиг їй було присвоєно почесне звання Орловської.

Орловці вирішили звернутися до композитора Анатолія Новікова з проханням написати пісню, у якій запам’ятався б бойовий шлях їхньої дивізії.

– Такі «замовлення», – згадує Новіков, – у ту пору були не рідкість. Під час війни мені не раз доводилося виконувати «пісенні завдання», що надходили безпосередньо із фронту. Не міг я, зрозуміло, не виконати й прохання орловців.

Разом з поетом Сергієм Алимовим композитор взявся за роботу. Вони прийшли до одностайної думки: пісня повинна бути стройовою, щоб бійці могли співати її на марші. Композитор і поет відправилися в дивізію, де її командир розповів про бойовий шлях з’єднання, про кращих воїнів.

Інтонація, вигляд майбутньої пісні, контури її мелодії зароджувалися поступово в бліндажах і землянках, у спілкуванні з воїнами.

– Ніч на передовій… – згадує композитор. – Над головою висить «рама». Наші бомбардувальники, сутички в повітрі. Все це робило свою справу, підштовхувало пісню. І от нарешті вона готова: пісня перемоги, хоча й навіть однієї тільки 129-й орловської дивізії.

Селами сожженными,
Через реки вброд,
Шли мы батальонами
На врага вперед.
Как орел, крылатая,
Ураганом шла
Сто двадцать девятая,
Имени Орла!

Командування схвалило пісню й запропонувало розучити з бійцями.

Авторів відвезли в частину, розташовану в трьох кілометрах від передової. Тут їх зустрів самодіяльний «духовий оркестр», а точніше кажучи – декілька духовиків, 2-3 баяніста й барабанщик, група червоноармійців-«запєвал» і 250 бійців-автоматників. У руках у цього своєрідного «хору з оркестром» були листівки зі словами пісні, що за ніч встигли віддрукувати в похідній друкарні дивізіонної багатотиражки.

Після невеликої репетиції пісня була перевірена «у справі»: як вона звучить на марші.

Где Орел раскинул крылья
Над рекой Окой,
Там покрылись черной пылью
Мы пороховой. Эх!
Целый месяц мы не спали,
Будто день прошел,
Наседали, наступали
Эх, да на Орел!

Припев:
Рыбам – речка, хатам – печка,
Нам – поход.
До победы недалечко –
Марш вперед!
Как орел, крылатая,
Бурею прошла, эх!
Сто двадцать девятая
Имени Орла!

Где лесами, где по кочкам,
Автомат в руке,
Незабвенные денечки
Битвы на Оке!
Нас и “тигры” не пугали:
Мы на то стрелки.
По-орлиному клевали
Немцев русаки!
Припев.

Оправдалась наша спешка –
Враг конец нашел.
Немцам выпала всем “решка”,
Нам – родной Орел!
В нашу честь салют московский
Грянул на весь свет!
Путь дивизии Орловской –
Славный путь побед!
Припев.

Цікава історія не менш відомої пісні Сергія Алимова.

«Жартівливу пісню про Васю-Василька, якому «письмеца недель пяток почта не приносит» і в якого «сердце ласки просит»», – згадував про неї її автор, композитор А. Г. Новіков, – ми з поетом Сергієм Алимовим написали ще до війни, наприкінці 1940 року. Ми заздалегідь домовилися, що напишемо до конкурсу військової пісні, що тоді проходив, веселі солдатські пісні. Цікава вийшла форма пісні – саме розмова. Діалог зробив її виконання зручним для сцени. У цьому, напевно, була одна із причин її великої популярності…»

Результати конкурсу були оприлюднені незадовго до початку Великої Вітчизняної війни. Тоді ж пісня Новікова й Алимова, що одержала премію, була опублікована Музгизом. Але війна відсунула на якийсь час її прем’єру. Разом з іншою жартівною піснею тих же авторів – «Самоварами-Самопалами» – «Вася-Василек» пролунав у концерті, що транслювався по радіо 21 січня 1942 року. І проспівав цю пісню Червонопрапорний ансамбль.

Співали її солісти ансамблю, заслужені артисти РСФСР Г. Бабаєв і В. Панков. У їхньому виконанні пісня пролунала також і у фільмі, присвяченому 25-річчю РККА, випущеному на екрани країни в 1943 році.

«Потім мені розповідали фронтовики, – закінчував свої спогади про історію створення «Васи-Василька» А. М. Новиков, – що пісня з’явилася як не можна до речі – після перших успішних наших ударів під Москвою солдати підхопили її рефрен, що точно передає їхній настрій: «Если даже есть причина, никогда не унывай!» Він став приказкою».

Что ты, Вася, приуныл,
Голову повесил,
Ясны очи замутил,
Хмуришься, невесел?
С прибауткой-шуткой в бой
Хаживал, дружочек,
Что случилось вдруг с тобой,
Вася-Василечек?
Ой, милок,
Ой, Вася-Василек!

Припев:
Не к лицу бойцу кручина,
Места горю не давай.
Если даже есть причина —
Никогда не унывай,
Места горю не давай,
Никогда не унывай,
Не унывай!

«Бить врага — вопрос другой —
С шуткой веселее.
Нет письма от дорогой —
Думушки темнее.
Письмеца недель пяток
Почта не приносит…
Понимаешь ли, браток,
Сердце ласки просит…»
Ой, милок,
Ой, Вася-Василек!

Припев.

Что ты, Вася, друг большой,
Зря себя так мучишь?
Если любит всей душой —
Весточку получишь.
Не захочет написать —
Значит, позабыла,
Значит,— надо понимать —
Вовсе не любила.
Ой, милок,
Ой, Вася-Василек!

Припев.

Прижимай к плечу плечо —
Дружба остается,
Если сердце горячо —
Девушка найдется.
Нынче больно —- не тужи,
Завтра твой денечек.
Выше голову держи,
Вася-Василечек.
Ой, милок,
Ой, Вася-Василек!

Припев.


ВСІ ПІСНІ С. Алимова.
Бейте с неба самолеты
Бой у озера Хасан
Вася – Василек
Вспомним-ка, товарищи
Героическая летная
Далеко, далеко за снегами
Дивизионная боевая песня
Забайкальские частушки
Испания будет свободной
Любимый Сталин (Много есть людей великих…)
Марш Комсомола
Мы скоро встретимся, Москва
Мы фашистов разобьем
На Каспийском сером море
Песня 2-ой Приамурской дивизии
Песня 5-ой дивизии
Песня о казачке
Песня о Сталине
Прогулка
Пути-дороги
Родной Севастополь
Россия
Тот, кто любит власть Советов
Тульская винтовочка
Хороша ты Москва
Чудо-Городок
Шире шаг

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/vid_desidenta_do_panegirika/2-1-0-136
20.01.2011
Від декадента до панегірика

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.