Monthly Archives: Січень 2015

Андрій Григорович Косарев – історик, краєзнавець, педагог

150130_Kosarev1
Краєзнавцем, звичайно, треба народитися. Але цього мало, треба зуміти і ним стати, гідно пронести це почесне звання за життя. Це надзвичайно важко і не кожному, навіть яскравому від народження таланту, таке по плечу. Скільки їх, які подавали великі надії на творчому старті, згасли передчасно і залишили після себе лише гіркоту жалю за втраченим. Андрій Григорович Косарев зумів пронести цю пристрасть через роки, не зрадивши своєму покликанню ні помислом, ні ділом і ставши істинним краєзнавцем-дослідником.

Свого часу його історичні нариси, розвідки з історії Краснопільщини часто друкувалися на шпальтах районки, сьогодні вони відкриті для користування в районному архіві, і, як зазначає його завідуюча Т.Й.Яремчук, охочих ознайомитися з матеріалами А.Г. Косарева не бракує як з числа держслужбовців, так і вчителів історії, їх учнів.

Беру до рук автобіографію краєзнавця, якому наприкінці минулого (2012 – ред.) року виповнилося б сто років, а на початку цього (2013 – ред.), 10 січня минув 21 рік його світлої пам‘яті.

«Народився 29 листопада 1912 року в селі Великий Бобрик в родині селянина бідняка. Мій батько Косарев Григорій Григорович і мати Галина Іванівна мали шестеро дітей… Рідна моя мати померла від тифу у 1921 році… У жовтні 1932 року вступив на навчання в Сумський педагогічний інститут, але через рік був змушений перервати навчання, бо у 1933 році з голоду помер мій рідний батько і мачуха Косарева Мотрона Степанівна… У 1938 році з відзнакою закінчив історичний факультет Харківського педагогічного інституту… Працював учителем історії в Конотопському педагогічному училищі, директором Краснопільської середньої школи…17 вересня 1941 року призваний в Радянську Армію… 28 лютого 1942 року був тяжко поранений… За участь в боях нагороджений орденом «Червона Зірка»… У 1934 році одружився на Васюковій Поліні Павлівні. Мали п’ятеро дітей. Син Віктор помер тримісячною дитиною, син Ростислав був убитий німцем у 1943 році, за те, що сказав тому, що я, його батько, б’ю на фронті фашистів… Борис, Микола, Таїсія здобули вищу освіту, працюють інженерами… Після війни працював вчителем історії, директором Краснопільської середньої школи, директором Грязнянської вечірньої середньої школи, завідуючим Краснопільським відділом народної освіти… Працюючи на ниві народної освіти, партійних та інших органах я весь час збирав краєзнавчий матеріал…» Continue reading

«ГІДНИЙ ЗВАННЯ ГЕРОЯ…»

150128_M_Zmyslia
70 років тому, 28 січня 1945 року, героїчно загинув Змисля Михайло Федорович, Герой Радянського Союзу, уродженець с. Осоївка

***
Зовсім небагато нам відомо про бойовий шлях Змислі Михайла Федоровича. Народився він в с. Осоївка 1923 року. Море вабило юнака. Багато різних книг прочитав він про неозорі морські простори. І доля ніби змилувалася над ним: Михайло приїздить до Севастополя, щоб вступити до морехідного училища. Місто з його великими бухтами дуже сподобалось юнакові.

Ось і рішення комісії: зарахувати Михайла Змислю курсантом морехідного училища.

Але здійснити мрії до кінця не вдалося. Віроломний напад гітлерівської Німеччини на нашу країну перешкодив навчанню. Комсомолець Змисля добивається в командування відправити його на фронт, щоб особисто бити ворога.
Continue reading

За брата! За Батьківщину!

150122_Ivan_Orlov
Герой Радянського Союзу Орлов Іван Петрович

Хто не знає свого минулого,
Той не вартий свого майбутнього.
(П. Тутковський)

Я не дарма використав цей епіграф до цієї праці. Цей вислів повинен бути одним з кредо нашого життя. Саме знання історії наших предків допоможе вберегти нас від помилок, які були допущені в минулому. Ми повинні знати історію рідного села чи міста, області і всієї нашої прегарної України. Але це захоплююче вивчення потрібно розпочинати з власної родини. Саме по такій стежці пізнання історії моїх прадідів пішов і я. Я ніколи не гадав, що минуле, яке переді мною відкрилося за розповідями дідусів і бабусь, таке багате на події. В результаті моїх пошуків, мною було виявлено те, що в нашому гіллястому родинному дереві є Герой Радянського Союзу. Звали його Орлов Іван Петрович.
Continue reading

Майстренко Сергій Михайлович – доктор сільськогосподарських наук із Славгорода

150122_S_Maystrenko
26 жовтня 2010 р. виповнилося 100 років із дня народження доктора сільськогосподарських наук Майстренка Сергія Михайловича. Протягом багатьох років він працював над проблемами вдосконалення організації та технології зберігання картоплі, овочів і плодів.

Сергій Михайлович народився в с. Славгород Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина. Він рано залишився без батьків, тому на його долю великий вплив справили старші брати та сестри. Із юних літ Сергій Михайлович прагнув отримати освіту. І в 1927 р. вступив до Тростянецької сільськогосподарської профшколи, потім до робфаку Харківського інституту народного господарства, а в 1930 р. – до Одеського хіміко-технологічного інституту консервної промисловості. Закінчивши його, отримав спеціальність інженера-хіміка консервної промисловості.
Continue reading

Полковник Гордієнко Павло Харитонович – уродженець Миропілля, Почесний громадянин міста Бєлгород

150122_P_Gordienko
ГОРДІЄНКО Павло Харитонович
(02.06.1910 – 27.05.1990)

Рішенням виконкому міської Ради депутатів трудящих від 7 серпня 1968 року № 705 Гордієнку Павлу Харитоновичу, колишньому начальнику політвідділу 89-ї Гвардійської Бєлгородсько-Харківської стрілецької дивізії, присвоєно звання «Почесний громадянин міста Бєлгород» за відзнаку в боях під час визволення міста Бєлгорода від німецько-фашистських загарбників у липні-серпні 1943 року та плідну роботу з військово-патріотичного виховання молоді.

Народився у багатодітній селянській родині в селі Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (нині Краснопільського району Сумської області). У 1935 році призваний на військову службу в Червону Армію. Брав участь у радянсько-фінській війні. Був комісаром винищувальної протитанкової артилерійської бригади, що брала участь у битві на Волзі і звільняла на початку 1943 року Бєлгород і Харків.
Continue reading

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

150120_I_Krykliy

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

Орден Вітчизняної війни І і ІІ ступенів було засновано Указом Президії Верховної ради СРСР від 20 травня 1942-го. Цей орден став однією з перших відзнак у тій війні. Нагороджували ним солдатів, офіцерів, генералів, партизанів і підпільників.

Усього за період війни цим орденом відзначено 1276 тис. осіб, у тому числі близько 350 тис. — орденом І ступеня. Серед них — більш ніж тисяча іноземних громадян, військовослужбовці авіаполку «Нормандія — Нєман», розвідник Югославії Бранко Вукелич. Цієї нагороди були удостоєні колективи, які трудилися в тилу, допомагаючи своєю працею розгромити загарбників. Цей орден одержали підприємства, установи військових частин, населені пункти.

Сьогодні наша розповідь про кавалера ордена Вітчизняної війни І ступеня № 1 Івана Ілліча Криклія.

Заснування ордена Вітчизняної війни збіглося в часі з кровопролитними боями на Харківському напрямку в травні 1942-го. Першими, хто удостоївся цієї високої нагороди, були артилеристи, що відзначилися в той період біля села Веселе Зміївського району на Харківщині. Артилеристи гвардійського дивізіону під командуванням капітана Івана Криклія завдали ворогові відчутних втрат: за два дні боїв дивізіон знищив 32 ворожі танки. Капітан Криклій особисто підбив п’ять фашистських машин.
Continue reading

Рятівний паром сапера

150120_R_Shkurko
Герой Радянського Союзу Роман Агапійович Шкурко

Народився Роман Агапійович Шкурко 23 червня 1908 року в сім’ї Велика Рибиця в бідній селянській сім’ї. Навчався в початковій школі, потім працював у сільському господарстві.

У 1928 році переїхав на Донбас, де будував доменні й мартенівські печі. Тут і застала його війна.

В період тимчасової фашистської окупації працював у рідному селі, а коли в березні 1943 року рідний край визволяли радянські війська, пішов у лави Червоної Армії. Після навчання саперній справі був направлений у стрілецький полк.

Був поранений, нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня.

На початку жовтня 1943 року підрозділи 797-го стрілецького полку 232-гої стрілецької дивізії готувалися форсувати Дніпро в районі Вишгорода на південь від Києва.
Continue reading

Генерал-майор Гордієнко Григорій Харитонович – головний будівничий Тихоокеанського флоту

Гордієнко Григорій Харитонович (06.01.1906, м.Миропілля – 25.08.1972, м.Москва) – радянський військовий інженер, генерал-майор Радянської армії.

Григорій Харитонович Гордієнко народився 6 січня 1906 року в м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (зараз – Сумський район Сумської області). У 1929 році він закінчив робітфак, 1933 року — Харківський інженерно-будівельний інститут. У 1938 році Григорій Гордієнко був призваний на службу в Робітничо-Селянську Червону Армію. Служив у складі окремих будівельних підрозділів. У 1943-1944 роках служив інспектором з військового будівництва на Далекому Сході, потім інспектором з будівництва Тихоокеанського флоту та Амурської військової флотилії. Пізніше продовжував службу на інтендантських та будівельних посадах. Continue reading

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (II)

150116_Didorenko_history1
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/01/15/leonid-didorenko-ryadky-z-istoriji-ridnoho-krayu-i/)

***
У 1708-1709 роках була проведена адміністративно-територіальна реформа, результатом якої стало створення Київської губернії, що включала і деякі нинішні російські території. Отже, поряд з гетьманською владою запроваджується і губернське правління на чолі з князем Голіциним. При гетьмані постійно знаходився російський резидент. А в 1722 році цар створив у Глухові Малоросійську колегію, яка фактично перебрала на себе владу на Україні. На чолі полків стають росіяни. Російським чиновникам цар надає в Україні земельні маєтності. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. на українських землях поступово запроваджуються загальноросійські органи влади і управління, суд, становий поділ, адміністративна і правова системи.

Феодальні відносини не були скасовані і поступово відбувається закріпачення основних товаровиробників. Остаточно це сталося у 1783 році. Панівна верхівка українського суспільства – козацька старшина й українська шляхта – була зрівняна у правах з російським дворянством.
Continue reading

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (I)

150115_Didorenko_history1
«Сумська Швейцарія» – так називають чарівний куточок Сумщини, в якому затишно ховається наша Краснопільщина.

Краснопільський район розкинувся на південно-західних схилах Середньо-Руської височини, простягши свою територію, котра становить площу в 1350 кв.км, на відстань між крайніми точками поверхні на 60 км з півночі на південь і біля 40 км з заходу на схід.

Стан клімату зумовлений віддаленістю району від морів. Відстань до портів Балтики становить 1000 км, а до портів Чорного моря — до 400 км. Район відноситься до однієї з найбільш континентальних частин України.

Краснопільський район межує з Сумським, Тростянецьким, Великописарівським районами Сумської області та Красноярузьким, Грайворонським районами Бєлгородської області, Суджанським і Бєловським районами Курської області Російської Федерації.
150115_Didorenko_history2
Через територію Краснопільщини проходили торгівельні шляхи, в тому числі й шлях трансєвропейського значення, який пов’язував Поволжя з Середнім Подніпров’ям та Західною Європою (Булгар-Київ). Шлях від Булгар до Києва через Вороніж містить біля 1400 км, або 40 днів звичайного переходу. При 20 зупинках шлях Булгар-Київ займав два місяці (40 днів дороги плюс 20 дньовок). Долаючи шлях від Києва до Вантіта – кордону стародавньої Русі на Сході, – мандрівники чи то купці п’яту зупинку робили на околиці Миропілля, де відомі кургани і городище X ст. поблизу Білогірського монастиря. Серед білогірських знахідок багато сіверянських височних кілець та інших типових для місцевих курганів речей. Та поряд з ними є речі і далекого привозу. Така, наприклад, бронзова качечка прикамського типу й своєрідна бляшка із зображенням людини і двох звірів (коня, вовка) теж характерна для Прикам’я VIII-ІХ ст. Залишили після себе проїжджі і скарби, знайдені в наші часи (в Миропіллі був знайдений скарб з 295 арабських монет).
Continue reading