Герой Радянського Союзу Роман Агапійович Шкурко
Народився Роман Агапійович Шкурко 23 червня 1908 року в сім’ї Велика Рибиця в бідній селянській сім’ї. Навчався в початковій школі, потім працював у сільському господарстві.
У 1928 році переїхав на Донбас, де будував доменні й мартенівські печі. Тут і застала його війна.
В період тимчасової фашистської окупації працював у рідному селі, а коли в березні 1943 року рідний край визволяли радянські війська, пішов у лави Червоної Армії. Після навчання саперній справі був направлений у стрілецький полк.
Був поранений, нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня.
На початку жовтня 1943 року підрозділи 797-го стрілецького полку 232-гої стрілецької дивізії готувалися форсувати Дніпро в районі Вишгорода на південь від Києва.
Острів посередині ріки, густий чагарник на правому березі, порівняно неглибоке русло – це місто було зручним для переправи.
В ніч на 3 жовтня почалось форсування Дніпра. Сапер Шкурко з телефонним проводом на рибальському човні першим переплив через ріку. Налагодивши телефонний зв’язок, він почав переправляти туди бійців полку. Ворог відкрив по переправі навісний вогонь. Човен Шкурка від вибуху артилерійського снаряда перевернувся на середині ріки, але саперу вдалось врятуватися. Допливши до берега, він знайшов інший човен і знову став перевозити бійців на острів.
Але ось відважний солдат побачив на Дніпрі невеличкий паром – чотири скріплені між собою човни, що пливли за течією. Він вирішив перехопити плавзасіб. Спочатку сапер перевірив, чи не замінований паром, а потім доставив його до острова і за наказом командира почав переправляти на лівий берег поранених бійців.
Навкруги розривалися міни і снаряди, здіймаючи водяні стовпи. Кілька солдатів у човнах було поранено, осколок влучив і в Шкурка. Але він не покинув весла, поки не дістався до берега. Всіх поранених, в тому числі й Шкурка, негайно доставили в медсанбат.
А в саперному взводі вважали, що Роман загинув. Та, на щастя, рана виявилась легкою і через кілька днів хоробрий воїн знову був серед бойових друзів.
Згадуючи бої на Дніпрі, Роман Агапійович розповідав:
– З жовтня на плоті із трьох човнів довелося перепливати через Дніпро кілька разів: на плацдарм – з бійцями, а назад – з пораненими. Надвечір 4 жовтня перевіз чергову групу й вертався з пораненими на лівий берег. Фашисти весь день обстрілювали місця переправи. До середини ріки пропливли благополучно, а потім потрапили під сильний мінометний і артилерійський обстріл. Безперервно лунали вибухи, свистіли осколки й угору піднімалися фонтани води. Один вибух пролунав близько від плота. Я схопився за руку. Її пронизав сильний біль. Бійці, які допомагали мені управляти човном, були вдруге поранені.
Пліт несло долілиць за течією. Поки перев’язали рани мені й бійцям, ми виявилися далеко від переправи. З великими потугами пристали до лівого берега. Там усіх нас відправили в медсанбат сусідньої частини. Рана виявилася легкою, зачепило м’язи, м’які тканини, і через два дні, на здивування бойових друзів, з’явився у своєму взводі. Від них довідався, що мене зарахували до загиблих, про що послали повідомлення на батьківщину. Незабаром на ім’я командира частини прийшов лист від моєї сестри. Вона просила повідомити місце мого поховання.
На фронті й таке бувало. Добре, що все закінчилося благополучно, і я продовжував свій бойовий шлях по дорогах Великої Вітчизняної війни.
За мужність і відвагу, проявлені в боях з фашистськими загарбниками на Дніпрі, Указом Президії Верховної Ради СРСР було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (№ 4257). Нагороджений він і орденом Леніна.
Сапер Шкурко брав участь у визволенні столиці України – міста Києва, воював на території Румунії, Угорщини, Чехословаччини.
Командування частини наприкінці квітня 1945 року надало йому місячну відпустку, День Великої Перемоги над фашистською Німеччиною Герой відзначив у колі рідних. Наприкінці 1945 року він демобілізувався з Радянської Армії.
Повернувшись у рідне село, працював у колгоспі. У 1947 році переїхав до Сум, працював будівельником, а згодом в обласній друкарні.
Помер Р. А. Шкурко 7 жовтня 1979 року. Похоронений в Сумах на Засумському кладовищі.
Уривки з робочого варіанту книги Л. ДІДОРЕНКА, О. МОЦНОГО та О. КОЗИРЯ “ЗОЛОТЕ СУЗІР’Я НАШОГО КРАЮ”.
Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/rjativnij_parom_sapera/16-1-0-87
04.05.2010
Рятівний паром сапера
