Народився Федір Костянтинович Лисенко 19 березня 1913 року в селянській сім’ї на Харківщині. Та трудове, самостійне життя розпочалося в с. Осоївка (нині Краснопільського району Сумської області), де працював зоотехніком. А потім війна.
Підполковник Лисенко – командир 249 стрілецького полку 16 Литовської стрілецької дивізії з 8 грудня 1943 року. Він прийняв командування, коли полк знаходився у виключно тяжких обставинах, займав оборону на болотистій місцевості, і, маючи малочисельний склад, перебої в постачанні, піддавався систематичним атакам противника.
Та й у командира 249-го СП 16-ої Литовської Дивізії підполковника Федора Лисенка йшло не все так гладко. Лисенко влітку 1943-го “залетів” у штрафбат з посади командира полку, а в Литовську Дивізію потрапив уже “після спокути кров’ю” (цей факт відбитий у двох мемуарних книгах його однополчан).
Новий командир відразу здобув у бійців і офіцерів славу героя. Нерідко особисто відбивав атаки противника, очолюючи ті чи інші підрозділи полку, надихав своєю відвагою й хоробрістю, а разом з тим за період командування полком, з перших же днів в усіх боях склалася думка, як про грамотного у військовій справі, вольового, рішучого командира.
Знаходячись у грудні 1943 року під Городком Вітебської області в обороні, полк успішно відбивав неодноразові атака крупних сил противника. В другій декаді грудня, коли частини сусідньої армії вели бої по ліквідації Єзерищенського угрупування противника, а протистоячі 249-му стрілецькому полку в обороні його сили загрожували ударом по флангові наступаючим сусідам, підполковник Лисенко, правильно оцінивши обстановку, за власною ініціативою атакував ворога.
Умілим маневром і рішучим ударом з фронту і тилу противник був збитий з рубежу, що його займав, поніс втрати і живій силі і техніці. Противника змусили відступати і тим самим була надана своєчасна допомога наступаючим сусідам. За ці успішні дії Військовою Радою 4-тої ударної армії дивізії оголошена подяка.
В боях, що розгорталися під Полоцьком, в результаті прориву оборони противника, в якому брала участь дивізія з 2 по 21 липня 1944 року, підполковник Лисенко забезпечив стрімкий наступ частини, не дивлячись на труднощі, обумовлені лісисто-болотистою місцевістю. Вдало маневруючи, полк неодноразово громив переважаючі сили німців, а 9 липня 1944 року рішучим ударом успішно відбив атаку німців на сусіда. При цьому полковник Лисенко особисто очолив атаку, відкинув противника, цим самим виручив сусіда з тяжкого становища, яке склалося для нього під час атаки, розпочатої великими силами німців і забезпечив успіх дивізії в цілому.
В середині серпня 1944 року полк одержав велике поповнення з числа литовців, мобілізованих на визволення території Литовської РСР, яке склало 70% особового складу полку. Ведучи величезну роботу з підготовки бійців до бойових дій, людей, які три роки знаходились в умовах фашистської окупації, офіцерський склад, політапарат полку добре підготували молоде поповнення в бойовому відношенні, про це свідчили бої, які розгорнулися з 5 жовтня 1944 року за остаточне звільнення від німецьких загарбників Литви і Клайпедського краю. У виховній роботі командир полку відіграв першорядну роль, затративши на це багато сил і енергії. В бою бійці полковника билися з безприкладною відвагою і мужністю.
5 жовтня полк разом з іншим полком дивізії проривав сильно укріплену оборону противника, насичену мінними загорожами, на Кельманському напрямку. Завдяки високому наступальному пориву, хоробрості особового складу і вмілому керівництву Лисенка, який в широкому розмахові здійснив маневр своїх підрозділів, швидкість їх дій, в ході боїв полк, збиваючи, знищуючи противника, що затримався на окремих, добре підготовлених рубежах, не даючи йому перепочинку, безупинно гнав від ріки Дубисса до ріки Німан.
Полк першим перерізав важливу комунікацію противника – шосейну дорогу Шауляй – Кельми, забезпечивши розвиток наступу, а затим з боями зайняв важливі вузли доріг Кряжай, Шілелі, Науместіє Литовської держави, забезпечивши успішне виконання завдання, поставленого перед дивізією.
В ніч на 11 жовтня полк перейшов державний кордон СРСР і, ведучи наступ далі разом з іншими частинами дивізії, перерізав важливу комунікацію німців – залізницю і шосейну дорогу Тільзіт – Пачеляй, притиснувши німців до Немана.
З 5 по 11 жовтня полк з боями пройшов 131 кілометрів, звільнив 92 населених пункти… Намагаючись прориватись до оточеного в районі Клайпеди угрупування, чому перешкоджали 249 стрілецький полк та інші частини дивізії, перерізавши залізницю і шосейну дорогу, противник протягом 12-15 жовтня розпочинав масовані атаки на полк, що перейшов до оборони, кидав крупні сили піхоти, танків, підтримувані сильним артилерійським вогнем і авіацією, намагаючись за всяку ціну відкинути наші війська, повернути комунікації.
Керовані твердою рукою командира полку бійці, сержанти і офіцери, протягом 4-х днів з виключною стійкістю, впертістю відбивали одну за одною жорстокі атаки противника, билися хоробро, проявляючи героїзм, відстояли зайняті рубежі.
Під час однієї з найжорстокішої з атак, німці прорвалися до командного пункту полку. Деякі підрозділи вже перестали стримувати натиск противника і відтіснилися назад. Невже прорив? В цей критичний для всієї дивізії момент підполковник Лисенко категорично відхилив пропозиції перенести свій спостережний пункт у тил, він був наповнений рішучістю разом з бійцями битися до останнього. Залишивши спостережний пункт, кинувся у бойові порядки з вигуком: «Вперед, на ворога! Перемога або смерть!», Лисенко підняв бійців у контратаку. Побачивши командира полку попереду, бійці роти автоматників та артилеристи, котрі були поблизу, кинулися назустріч ворогові. Зав’язалася рукопашна сутичка, яка згодом перейшла у рукопашний бій, що тривала 50 хвилин.
Командир полку весь час перебував в авангарді бойових порядків, керував боєм. Противник був відкинутий. Німцям не вдалося просунутися ні на крок, не дивлячись на те, що в наступ вони кинули великі сили піхоти з танками, самохідними гарматами, бронетранспортерами.
Цим подвигом підполковник Лисенко надав можливість дивізії утримати ділянку оборони і не допустити ворога на шосейну дорогу Клайпеда – Тільзіт.
За всі бої підполковник Лисенко постійно перебував у бойових порядках, на тих ділянках, де більше всього загрожувала небезпека, показавши себе справжнім героєм. Про нього бійці говорили: «Там, де Лисенко з нами, там і перемога з нами!».
Чи варто говорити, як звичайні солдати любили свого командира, кожен з них ладен був віддати життя за нього, так само як і Федір Костянтинович поважав солдат, їх хоробрість, здатність до самопожертви.
Ось що згадує Микола Маркович Горбачов – кавалер ордена Слави трьох ступенів, який служив під командуванням Ф. К. Лисенка:
«З жорстокими боями дивізія пройшла за літо майже шістсот кілометрів, звільнивши сотні білоруських і литовських сіл, форсувавши ріки Західну Двіну, Свеченку, Ушачу, Швентой, Камайку, Гобеліцу, Медзелку. За долю в розгромі, фашистських військ у Білорусії вона стала йменуватися Вітебською, на честь здобутих переміг їй не раз салютувала Москва.
Якось наприкінці серпня, коли дивізія стояла в обороні біля ріки Лієлупе, до розвідників прийшов командир полку підполковник Лисенко. Всі хто був у цей час в землянці, встали, завмерли в команді “струнко”. Привітавшись із розвідниками, підполковник запитав:
– Як думаєте, навіщо я до вас прийшов? Ордена приніс? – І хитрувато посміхнувшись, покачавши головою: – Немає. Поки – немає.
Поважав своїх розвідників Федір Костянтинович Лисенко за їхню сміливість і стійкість у бою. Не раз бувало так, що в якомусь батальйоні виникала затримка, тоді він кидав зі свого резерву взвод розвідників, і обстановка відразу змінювалася на краще.
– По дуже важливій справі я до вас, хлопці, прийшов, – пояснив підполковник. – За річку треба сходити, за полоненим.
– Пробували вже, – відгукнувся взводний. – Фашисти близько не підпускають.
– Знаю. Ще раз спробуйте. “Язик” – ось як потрібний! – і він провів ребром долоні біля шиї – Незабаром у наступ, а ми – як сліпі кошенята.
«Язика» таки розвідники взяли. Дивізія готувалася до штурму Кенігсберга. А Миколу Горбачова раптом викликали в штаб полку.
Підполковник Лисенко, зустрівши розвідника на командному пункті, посадив його й, посміхнувшись, запитав:
– Ти знаєш, навіщо я тебе покликав? Не знаєш? Думаєш, орден приніс? Знову не вгадав. Не приніс я тобі ордена, сам поїдеш у Москву, за нагородою. Сам Михайло Іванович Калінін вручить тобі орден Слави 1-го ступеня. Ясно?
– Ясно, товариш підполковник, – ніяковіючи відповів Горбачов, вірячи й не вірячи своєму щастю.
– Дві години на збори – і в дорогу! Бажаю щастя.»
За вміле керівництво полком в боях проти німецько-фашистських загарбників і проявлену мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року Федору Костянтиновичу Лисенку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Він нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни І-го ступеня, орденом Червоної Зірки.
Загинув у бою 22 лютого 1945 року.
Уривки з робочого варіанту книги Л. ДІДОРЕНКА, О. МОЦНОГО та О. КОЗИРЯ “ЗОЛОТЕ СУЗІР’Я НАШОГО КРАЮ”.
Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/za_soldatskimi_spinami_ne_khovavsja/16-1-0-80
23.04.2010
ЗА СОЛДАТСЬКИМИ СПИНАМИ НЕ ХОВАВСЯ
Розповідь про Федора Лисенка на сайті «Герои страны»:
http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=13619
Лысенко Фёдор Константинович
19.03.1913 – 22.02.1945
Герой Советского Союза
