Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/05/05/v-boyah-za-vysotu-199-7-ch-1/)
***
Таким чином, що ж ми маємо? Те, що, згідно хроніки бойових дій, боїв поблизу Думівки не могло бути 14-го серпня, висоти 199,7 поблизу Думівки теж немає. Де і що шукати? Очевидно, відповідь могла б дати безпосередньо сама фронтова карта-кілометрівка або ж ще більш детальніша мапа РККА довоєнного друку – та, по якій і воювали червоні командири. Довгий час такі карти були засекречені і доступні вузькому колу дослідників. На щастя, в Росії була розроблена програма, присвячена 70-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, дякуючи якій багато раніше недоступної інформації про цю війну було розсекречено і перейшло у вільний обіг для дослідження істориками та краєзнавцями. Підтвердились і факти, що бій за висоту 199,7 відбувся 13-го серпня, а Вдовитченко помер 14-го серпня. І, нарешті, була знайдена карта-кілометрівка РККА з чітко позначеною висотою 199,7. Ось тепер я можу винести на суд громадськості свою детальну реконструкцію подій 12-14-го серпня, під час яких і звершив свій подвиг Герой Радянського Союзу Вдовитченко І.Г.

2011-й рік. Надія Григорівна Герасікова (Вдовитченко), красноярузські ветерани та школярі, самотоївські школярі в краєзнавчому музеї “Пам’ять” Самотоївської ЗОШ. Засновник та керівник музею  – Вдовіченко Євгенія Анатоліївна (друга зліва).
Так, звичайно ж, 10-го серпня 1943-го року не тільки Думівка, а й Бобрики були очищені від фашистів. Лінія фронту стала західніше Великого Бобрика. 12-го серпня мати героя дійшла до урочища “Образ”. Якраз тут стояв польовий пункт 238-го окремого медико-санітарного батальйону, який обслуговував 232-гу стрілецьку дивізію. Адже медики постійно просувалися разом з лінією фронту, щоб бути у тилу, але й недалеко від неї – на відстані в декілька кілометрів. Чому саме “Образ”? Хто бував у цій місцевості, той, напевне, звернув увагу, що вона на підвищенні, з водою туго і найближча криниця саме тут. Думаю, зрозуміло, що вода потрібна санітарам, щоб обробляти рани, готувати ліки, прати, поїти, готувати для поранених…

Згадує Польнікова Євдокія Севостянівна, 1919-го року народження, мешканка с.Думівка: “…до Думівки з Воронезької області нас переселили у 1933-му році, коли багато осель тут залишилось без господарів. У 1943-му році поблизу урочища “Образ” став госпіталь, до нього набрали з місцевих жителів санітарок, бо ранених було дуже багато. Працювало там декілька думівських жінок, в тому числі і я. Померлих у госпіталі солдат хоронили у Думівці на військовому кладовищі поруч з німецькими могилами. Коли на тому місці, де поховали Вдовитченка, поставили пам’ятника і написали, що він тут підірвав танк, я була дуже здивована…”

Отже, Вдовитченка та інших бійців, до яких прийшли родичі, відкликали на побачення в неглибокий тил. Тут вони востаннє й поспілкувалися. Наступного дня, вранці 13-го серпня, коли мати була в дорозі до Красної Яруги, йшли бої за висоту 199,7. Далі, як і розповідалось раніше, можна використати спогади ветеранів для книги про бойовий шлях дивізії – на розташування червоноармійців несподівано із-за порослого деревами яру виповзає танк. Повернути гармату в його бік бійці не встигають, знищити можна лише гранатами. Якщо цього не зробити – танк просто дійде до траншеї і розчавить бійців з усією їх зброєю без будь-якої шкоди для себе. Часу на роздуми дуже мало. Що ж робить наш герой? Читаємо оригінал документу (Центральний Архів Міністерства Оборони, фонд 33, опис 686044, справа 501):

Отже, Іван підходить до командира і просить дозволу на цю небезпечну роботу. Командир погоджується, приймає з рук бійця документи, – так на фронті завжди робили, коли була велика вірогідність назад не повернутися із завдання. Герой бере три протитанкові гранати, повзе назустріч танку. Звірившись з дистанцією –  кидає гранати під днище бойової машини. Перша граната – мимо, друга “лягає” правильно – танк підірвано, та численними осколками на відкритій місцевості Івана смертельно ранить. Згідно фронтового зведення за 13-те серпня ми знаємо, що цього дня поблизу висоти 199,7 червоноармійці підбили 12 німецьких танків. По закінченні бою Івана, ще живого, відтягують в окоп і відправляють до медчастини – тієї самої, що біля “Образу”. До наступного дня він доживає, та рани дуже вже несумісні з життям… 14-го серпня лінія фронту віддаляється на критичну відстань від медчастини – треба її теж передислоковувати на нове місце. Після обіду Вдовитченка швидкоруч хоронять поблизу самої медчастини, що готується переправитись на нове місце, – цю дію спостерігають грязнянські прихожани великобобрицького храму, що прямують додому після служби.  До речі, наприкінці 70-х років до братської могили в Самотоївці були перепоховані й останки інших радянських солдат, що померли в цьому ж польовому госпіталі та були поховані під Думівкою раніше Вдовитченка. Командир полку підполковник Огнєв 24-го серпня підписує прохання нагородити І.Г.Вдовитченка… Орденом Вітчизняної війни 2-го ступеню. Ось так, а як же Герой Радянського Союзу? Пізніше в частини приходить “зверху” наказ подати на відзначення високим званням прізвища бійців, які особливо відзначились у боях на Курській дузі. І Огнєв готує нове подання на Вдовитченка, щоб відзначити подвиг героя, як він того заслуговує, гідніше. Центральний Архів Міністерства Оборони, фонд 33, опис 793756, справа 8:

Правда, дуже цікаво спостерігати, як дві кинуті в бік танку гранати перетворилися у кидок самого героя, підв’язаного гранатами, під танк? Далі, в першому поданні, танк був “середній”, тобто Т-4, у другому поданні – це вже “важкий” танк, тобто – “тигр”. Звичайно, сьогодні ми розуміємо, що опис справжніх подій того дня (як у першому нагородному поданні) “нагорі” міг би бути сприйнятим, як недостатнім для нагородження званням Героя Радянського Союзу, тому командиру полку Огнєву довелося подати картину бою дещо яскравіше…

Тепер розберімося з самим місцем.  Дивимося витяг з журналу “Донесения о безвозвратных  потерях” (Центральний Архів Міністерства Оборони, фонд 58, опис 18001, справа 642, сторінка 9 ):

Найнижчий запис про Вдовитченка – “Умер от ран 14.8.43” (а не вбитий), похований біля села Думівка. А от вище цього запису є перелік його загиблих бойових товаришів і вказано, що їх поховали поблизу висоти 199,7 північніше села Великий Бобрик (всього в цьому документі можна нарахувати прізвища близько 200 солдат, які загинули при обороні цієї висоти). Таким чином, місцезнаходження висоти було локалізоване. Як добре видно на кілометрівці РККА 1938-го року видання, вона знаходиться справді між Великим Бобриком і Верхньою Сироваткою – якраз десь в районі лінії фронту на той час.
Фрагмент кілометрівки РККА 1938-го року.
“1” – висота 199,7 між Великим Бобриком та Верхньою Сироваткою.
“2” – місце першого поховання І.Г.Вдовитченка біла урочища “Образ”.
“3” – перепоховання його останків до братської могили в Самотоївці.

Зліва – сучасна кілометрівка. Стрілкою вказано на місце, де не позначена висота 199,7. Синім кольором обведено фрагмент, що відповідає знімку цієї місцевості з космосу (праворуч); на висоту, яку добре видно, вказано стрілкою. Накладка цих карт на верхню мапу дає можливість чітко встановити місцезнаходження висоти в натурі.

Таким чином, стає зрозуміло, чому вказані різні дати бою за висоту 199,7 і смерті самого героя – близько доби він ще був живий. Чому раніше не була знайдена висота 199,7 – теж зрозуміло – її не позначали на сучасних картах від кілометрівки і більше. Чому ж її не позначають? Відповідь на це питання була отримана вже безпосередньо, – коли я знайшов її на місцевості. Справа у тім, що це не топографічна висота, а древній курган! Кургани ж за сучасними вимогами позначають на мапах від 500-метрівки і детальніше, на кілометрівки вони зараз не наносяться. Якщо хтось з “чорних археологів” вже зараз хапається за металошукача й лопату, я хочу дещо заспокоїти – курган за довгі роки “досліджень” такими “археологами” весь в ямках від вашої роботи і навряд чи там знайдеться щось цікаве.

Курган на висоті 199,7.

У 1975-му році, до 30-річчя Перемоги, тодішніми випускниками Самотоївської школи на місці першого поховання І.Г.Вдовитченка була встановлена пам’ятна плита з написом: “На этом месте Иван Григорьевич Вдовитченко совершил подвиг – со связкой гранат бросился под фашистский танк. Вечная слава герою!”

Друга половина 1970-х років. Такий вигляд мало місце першого поховання героя, облаштоване випускниками Самотоївської школи.

Самотоївські школярі взяли шефство над цим місцем – регулярно приїздять пофарбувати, насадити квітів, прибирати тут. Все ж, за довгі роки бетонна плита дещо попсувалася під дощем і сонцем. Крім того, якийсь недоумкуватий мисливець колись використав її як мішень для настройки кучності пострілу з мисливської рушниці… У 2010-му році знову в Самотоївській школі була розроблена програма оновлення цього пам’ятного знака, школярі пройшли селом з хати в хату і зібрали кошти на нову, мармурову плиту. На жаль, коли дійшла справа до виготовлення нової плити, ще не було впевненості у результатах вищеописаних досліджень і старий надпис без будь-яких змін “перекочував” на нову плиту. Влітку 2011-го року, порадившись з науковим співробітником Красноярузького краєзнавчого музею Радченко Галиною Михайлівною, яка теж висловлювала сумнів щодо достовірності тих подій і підтримала мою версію, нова реконструкція була оголошена перед учасниками щорічної акції “Біль фронтових доріг”. Так була відновлена історична справедливість, щезла ще одна біла пляма місцевого краєзнавства.

2011-й рік. Учасники акції “Біль фронтових доріг” біля місця першого поховання Героя Радянського Союзу І.Г.Вдовитченка. Радченко Г.М. та автор цих рядків – крайні зліва.

І що ж тепер, що далі? Так, на мармуровій плиті викарбувано дві помилки – “На этом месте…” та “…бросился под танк”. Тепер нам відомо, що не на цьому місці і не кидався під танк (інакше не прожив би ще добу). Але це ніяк не ставить під сумнів святість самого місця першого поховання Героя Радянського Союзу І.Г.Вдовитченка – як і сам факт високопатріотичного подвигу. Крім того, саме ж тут син останній раз зустрічався з матір’ю, тут його останки були на спочинку 10 років…

Давайте підсумуємо:
1. Основою для опису подвигу, що звершив Іван, був нагородний лист на Героя Радянського Союзу. Перші повоєнні пошуковці подавали запит в архів Міністерства Оборони саме на Героя Радянського Союзу, а не на всі документи, в яких згадується про Вдовитченка І.Г. Звідси: важкий танк, обв’язавшись гранатами, загибель прямо на місці.
2. Свою роль зіграли усні розповіді А.Косарєва, Д.Татаренка, М.Левченка та інших очевидців, які бачили після війни в полі каркас танка неподалік від могили Вдовитченка, умовно прив’язавши одне до одного.
3. Неможливість локалізувати місцезнаходження висоти 199,7 пояснюється відсутністю у широкому доступі детальних карт чи планів місцевості.
4. Зібравши та проаналізувавши всі можливі документи, описи, допоміжну інформацію, відкинувши постулати радянських часів, вдалося вибудувати найбільш реалістичну картину перебігу подій.

Дізнавшись про нові подробиці обставин здійснення подвигу, влітку 2011-го року Радченко Г.М. відразу ж вийшла з ідеєю поблизу висоти, на якій зробили свої останні кроки не тільки Іван Вдовитченко, а й десятки інших уродженців Красної Яруги, встановити пам’ятний знак до 70-річчя Курської битви. У 2012-му році був розроблений спеціальний проект, учасники якого відвідали висоту 199,7 та обговорили деталі втілення його в життя.

Весна 2012-го. Самотоївські школярі вперше знайомляться з висотою 199,7.

14-те серпня 2012-го року. Учасники проекту на висоті 199,7.

Російська сторона виготовила мармуровий обеліск, 13-го серпня 2013-го року він був відкритий за підтримки громадськості Самотоївки, Верхньої Сироватки, Великого Бобрика. Детальніше про розвиток самотоївсько-красноярузьких відносин можна ознайомитись у матеріалах фотоальбомів за різні роки на цьому сайті.

Відкриття пам’ятного знаку на висоті 199,7.

 
О.Десятниченко (с) 2011-2013

В нарисі використані фото з особистого архіву Надії Герасікової (Вдовитченко), матеріали Красноярузького краєзнавчого музею, матеріали музею “Пам’ять” Самотоївської ЗОШ, фото автора нарису.

Про міф “кидалися під танк” можна почитати тут:
http://istor-vestnik.org.ua/205/

Джерело:
http://desalex.ru.gg/_-%26%231042%3B%26%231076%3Bo%26%231074%3B%26%231080%3B%26%231090%3B%26%231095%3B%26%231077%3B%26%231085%3B%26%231082%3Bo.htm
Вдовитченко Іван Григорович