Monthly Archives: Вересень 2015

Професор П’ятикоп Володимир Олександрович – нейрохірург з Миропілля

ACD Systems Digital Imaging

П’ятикоп Володимир Олександрович – лікар-нейрохірург вищої кваліфікаційної категорії, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри нейрохірургії Харківського національного медичного університету. Основні напрямки професійної діяльності: функціональна і стереотаксична нейрохірургія, нейротравматологія, нейроонкологія. Автор понад 200 наукових праць, має 12 Патентів України на винахід.

Володимир П’ятикоп народився у с. Миропілля Сумської області в сім’ї службовців. У 1968 р. закінчив середню школу з «золотою медаллю», в цьому ж році вступив на лікувальний факультет Харківського медичного інституту, який закінчив з відзнакою у 1974 році. Після проходження інтернатури з неврології В.О. П’ятикоп працює лікарем-неврологом у Вільхуватській дільничній лікарні Нововодолазького району Харківської області.

З 1975 р. — молодший науковий співробітник Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України.

У 1988 р. захищає кандидатську дисертацію за фахом «нейрохірургія» «Ортотопічна алопластика дефектів кісток черепа та твердої мозкової оболонки кріоконсервованими тканинами плоду людини», з 1989 р. працює асистентом кафедри нейрохірургії, з 1995 р. — доцентом цієї кафедри, у 2009 р. захистив докторську дисертацію «Нейрохірургічна корекція рухових порушень при паркінсонізмі (експериментальне та клінічне дослідження)».
Continue reading

Генерал-майор Придатко Леонід Сергійович – комдив РВСН

150930_Prydatko_L_S
Придатко Леонід Сергійович – генерал-майор, командир 39-ї ракетної дивізії РВСН (11.1975 – 05.1983), заступник начальника Краснодарського вищого військового командно-інженерного училища (1983 – 1986).

Придатко Леонід Сергійович народився 25 вересня 1935 року в селищі Краснопілля Харківської області (зараз – Сумська обл.).

Закінчив Камишинське командно-технічне училище, Ленінградську Військову інженерну академію ім. А.Ф. Можайського (1969 р).

У Ракетних військах служив на посадах: старший технік, командир взводу, начальник відділення, заступник командира полку, командир ракетного полку, командир ракетної бригади, командир ракетної дивізії, заступник начальника Краснодарського ВВКІУ.

У 1975 р. полковник Л.С. Придатко призначається командиром ракетної дивізії (м. Новосибірськ). У 1976 р. в дивізії починається зняття з бойового чергування і демонтаж ракет Р-16, знищення споруд стартових позицій п’яти ракетних полків. У 1977-1980 рр. дивізія переформовує ракетні полки на ракетний комплекс «Пионер».
Continue reading

Андрій ЦАПЛІЄНКО: «Головне для мене – максимально точна інформація»

150929_A_Tsapliienko
На початку вересня переглядала телепрограму «Сніданок з «1+1», де гостем у студії був відомий український військовий журналіст, ведучий та сценарист Андрій Цаплієнко. Він розповідав про майбутню презентацію своєї нової книги про війну на Донбасі «Книга змін».

У 2010 році він уже бував на Краснопільщині у Миропіллі та Рясному, тоді представляв загалу роман «Екватор. Чорний колір & Білий колір». Подумалося, добре було б аби він знову завітав на Краснопільщину, познайомив би зі своєю новою книгою жителів нашого району. І вже незабаром до моїх рук потрапляє номер телефону Андрія Юрійовича, також інформація, що він зараз на сході України в АТО, і порада – не запитувати у нього про політику. Сумнівалася чи зможу поговорити з людиною, яка стільки всього побачила, досягла і зараз вражає своїми репортажами з зони бойових дій, та все ж зважилася. Що з цього вийшло, читайте.

– Доброго вечора Андрію. Я працюю в райгазеті «Перемога» знайомого Вам Краснопільського району. Чи можна задати Вам декілька питань?

– Добрий, звісно, запитуйте.

– Андрію, а чому саме військовий журналіст?

– Як такої у мене мети не було, це сталося випадково. Років 15 тому запропонували поїхати у відрядження, я погодився, сподобалося і з того так все і почалося.

– Нещодавно у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийшла «Книга змін», автором якої Ви є. Чи не зможете презентувати її на Краснопільщині?
Continue reading

Вісті з Краснопільської гімназії

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Нещодавно до Краснопільської гімназії завітав народний аматорський фольклорний колектив «Щеголек» Верхньо-Пожнянського Будинку культури.

Про те, що учасниці колективу та їхній керівник Володимир Махортов закохані у народну українську пісню, учні гімназії зрозуміли відразу, адже пісні лунали з такою любов’ю, ніжністю, що «мороз» пробігав по шкірі.

Гімназисти мали можливість почути майстерне виконання народних пісень, історію їх виникнення. Перед тим кожним виступом Катерина Тресницька розповідала, при якому обряді чи дійстві виконувалася та чи інша пісня.
Continue reading

Виставка Ганни Гідори в київській галереї «Триптих Арт»

150929_A_Gidora_photo_1

Ганна Гідора

Галерея «Триптих Арт» (м. Київ; вул. Десятинна, 13) запрошує на виставку Ганни Гідори. У проекті «Формат горизонту» художниця із Сумщини покаже авторські пейзажі, на яких, за словами організаторів, «не відмовився б поставити автограф Піт Мондріан».

«Горизонт – як лезо між світами; Горизонт – як вимір між до і після; Горизонт – як одиниця співвідношень власних координат; Горизонт – як те, чого ніколи не знайти; Горизонт – як данність, що завжди поруч; Горизонт – як беззаперечна надія на світло  – розливається кольором краю землі», – розповідає про власну виставку сама художниця.

150929_A_Gidora_pict1

 

Ганна Гідора. «Шляхи-2» (2010, полотно, олія)

Continue reading

ТЕХНОЛОГІЯ УСПІХУ

150929_Y_Sumets1

Як часто нам доводиться чути, що сільським господарством займатися клопітно, затратно і в цілому дуже невигідно. Яким же чином потрібно вести свою діяльність, щоб вважатися міцним господарством і мати достатньо коштів на утримання працівників, придбання техніки, сплату податків та ще щоб і на соціальну сферу вистачало? Юрій Іванович Сумець спробував себе в різних іпостасях, допоки не повернувся в Угроїди, щоб у рідній стороні створити міцне господарство, що має назву ФГ НВГ «Еліт-картопля», яке займається вирощуванням елітного посадкового матеріалу «цариці городів».

ЧУЖИЙ СЕРЕД СВОЇХ

За освітою Юрій Іванович – вчитель математики. Педагогічну освіту вирушив здобувати на Донбас, де й залишився жити. Тут, у селі Луганське Мар’їнського району місцеві жителі обрали його головою села на перших демократичних виборах. Але вже у дев’яності Юрій Іванович зрозумів, що мати проукраїнські настрої тут небезпечно.

– Будучи головою села відкрив україномовну школу, українську церкву, яка була єдиною ледь не всьому південному Донбасі, – ділиться чоловік. – Але цим налаштував проти себе все районне та обласне начальство. Далі більше. Коли на виборах Президента у 2004 році відкрито підтримував Віктора Ющенка, від погроз взялися до діла: били вікна у будинку, пошкодили автомобіль, почалися цькування, перевірки, ледь не довели до інфаркту, тож від головування вирішив відмовитись і взявся за фермерство.
Continue reading

Юлія ДМИТРИЧЕНКО: Люблю тишу, адже саме в ній знаходяться необхідні, влучні слова.

150925_Y_Dmytrychenko
Вважається, що віршований твір надає автору більше можливостей для вираження почуттів, ніж проза, адже поетичний текст несе в собі ритм і унікальну мелодію, що дозволяє підсилити вплив на читача, і з цим погоджуєшся, коли читаєш вірші нашої сьогоднішньої співрозмовниці Юлії Дмитриченко. Натхнення потрібно у будь-якій справі, а у мистецтві, поезії без нього взагалі ніяк. Сама ж Юлія зізнається, що для неї самої запитання, звідки черпає натхнення, до сих пір залишається без відповіді.

Народилася дівчина в с. Бранцівка, в цьому році закінчила Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, зараз працює в дитячому садочку в м. Суми. Інтерес до поезії виник ще в 10 років, коли почала на маленьких папірцях писати про все, що її оточувало: про природу рідного села, про рідних, про школу, улюблені предмети, одним словом, те, що Юлія бачила, їй хотілося швидше вмістити на папері.

– А коли цих папірців ставало дедалі більше, батьки купили мені блокнот для моїх віршів. В ньому вміщалися не тільки старанно вписані віршики, але й ілюстрації до них і зміст, щоб я могла швидко знайти й декламувати потрібного віршика, – згадує юна поетеса. – Потім я почала писати віршовані поздоровлення рідним на свята, які особливо запали в душу моїй бабусі, тож вона вивчила їх всі напам’ять і тепер не я, а вона нагадує мені їх.
Continue reading

Iз Малої Рибиці — у великий футбол

150925_M_Fomenko1
Михайло Іванович Фоменко (*19 вересня 1948 року, с. Мала Рибиця Краснопільського району Сумської області) — український футболіст, захисник і півзахисник, головний тренер національної збірної України. Відомий за виступами за футбольний клуб «Динамо» (Київ). Гравець збірної СРСР (1972–1977). Майстер спорту міжнародного класу (1975). Заслужений майстер спорту СРСР (1975).

Вихованець сумської футбольної школи «Спартак» (з 1962). Виступав за команди «Спартак» Суми (1965–1969), «Зоря» Ворошиловград (1970–1971). У київське «Динамо» прийшов перед початком сезону 1972 року, в якому «Зоря» стала чемпіоном СРСР, випередивши «Динамо» — срібного призера.
150925_M_Fomenko2
У 1972 році Фоменко дебютував і у збірній СРСР. Це сталося 16 липня на стадіоні фінського міста Вааса. У головній команді країни Михайло брав участь у відбіркових іграх чемпіонатів світу і Європи, Олімпійських іграх 1976 року в Монреалі. На матчі чемпіонату Європи з національними командами Швейцарії, Чехословаччини, товариську зустріч із збірною Угорщини в Будапешті Михайло Фоменко виводив збірну СРСР в якості капітана. У 1975 році був капітаном і в «Динамо». Всього за збірну СРСР зіграв 24 матчі (в тому числі 5 матчів за олімпійську збірну СРСР).

Після завершення ігрової кар’єри — футбольний тренер. Заслужений тренер України. Заслужений працівник фізичної культури і спорту України.
150925_M_Fomenko3
З грудня 2012 року Михайло Фоменко – головний тренер національної збірної України з футболу.

 
***
Iз Малої Рибиці — у великий футбол

«День» побував на батьківщині Михайла Фоменка, якому ми цього року вручили символічну корону

У нещодавно опублікованому (стаття побачила світ у грудні-2013 – Краснопілля Інфо) рейтингу FIFA національна збірна України з футбол  у зайняла 18-те місце. Таким чином, за 12 місяців нашій команді вдалося додати 312 очок і піднятися на 29 позицій! За це досягнення збірна України отримала від FIFA звання «Прогрес року». Наступного ж дня стало відомо, що ФФУ вирішила продовжити до 2015 року контракт з головним тренером збірної України Михайлом ФОМЕНКОМ. Навряд чи це рішення когось здивувало, адже навіть без офіційного визнання з боку Міжнародної федерації футболу усім було зрозуміло, що саме з цим тренером національній команді вдалося досягнути небувалого прогресу й подарувати нарешті надію вболівальникам.

Тим не менше, якщо про спортивні досягнення Михайла Фоменка можна прочитати в офіційній статистиці, то дізнатися бодай якісь деталі з його нефутбольної біографії досі було вкрай важко: Михайло Іванович —  людина небагатослівна, та й преса до минулорічного призначення на посаду головного тренера збірної не надто цікавилася його особою. З надією трохи підняти цю завісу таємничості й поспілкуватися з людьми, які знають Михайла Фоменка змалку, «День» вирушив на малу батьківщину наставника національної збірної — в село Мала Рибиця Краснопільського району Сумської області.
Continue reading

Дмитро Федорович Гончаренко – будівельник, дослідник, педагог, доктор технічних наук

150925_D_Honcharenko
Гончаренко Дмитро Федорович

Учений у галузі технології будівельного виробництва. Доктор технічних наук, професор. Проректор з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету будівництва та архітектури. Заслужений діяч науки і техніки України (1998), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004). Дійсний член Академії будівництва України, керівник Харківського обласного територіального відділення Академії будівництва України.

Гончаренко Дмитро Федорович народився 7 жовтня 1947 року в с. Студенок (нині у складі с. Миропілля) Краснопільського району Сумської області. Трудову діяльність розпочав слюсарем-сантехніком БУ-507 тресту Сантехмонтаж-60 в м. Суми (1965–69). Після закінчення у 1973 році Харківського інженерно-будівельного інституту (ХІБІ) працював виконробом, начальником дільниці в будівельному управлінні БМУ «Пластмасбуд» тресту «Промбуд-2» комбінату «Харківпромбуд».
Continue reading

Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІІ )

150918_history_F_Turchenko1
(закінчення, початок див. Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( І ); Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІ ) )

Україна у складі Російської імперії – Радянського Союзу

Росія до 1917 р. офіційно і фактично була імперією і без врахування цього факту неможливо описати її дореволюційну історію. Тому у першому, досить об’ємному розділі книги О.А. Данилова, який називається «Между реформой и революцией. Россия 1894-1914 гг.» автори, продовжуючи називати «Росією» весь імперський простір, все ж один раз використовують назву «Російська імперія» і одного разу вказують, що Росія «…была еще и величайшая евразийская империя» [15, с.27].

Але, вказавши на цю обставину, необхідно чітко визначити, що означає на практиці імперський статус Росії. Без відповіді на це питання уявлення про історію цієї країни буде неповним. Адже в Російській імперії (чи пак в Росії) неросіяни становили більше половини від загальної кількості населення. Між росіянами і неросіянами були складні відносини. О.А. Данилов пише про суперечності «между центром и окраинами», «между русскими и инородцами» [15, с.104; 12, с.8], характерні для дореволюційної Росії. Але який характер цих суперечностей? Яким було становище російського «центру» в імперії? Чи були «инородцы» колоніально залежними від центру, чи їх статус відрізнявся від становища населення класичних колоній західних країн? Врешті-решт, якою була ієрархія національностей в Російській імперії? Яким було становище імперської, державоутворючої нації? В Україні ці питання досить активно дискутуються [див.: 26; 27, с.153-154]. О.А. Данилов і його співавтори обходять їх і тим самим залишають незрозумілим зміст, який вкладається в поняття «общая история». Як наслідок, це поняття втрачає будь-який науковий зміст і перетворюється на затерте пропагандистське кліше.
Continue reading