Наша зустріч з цьогорічною випускницею Краснопільської гімназії Тетяною Савицькою відбулася напередодні її від’їзду на навчання до Київського авіаційного університету. Позаду залишились роки в рідному навчальному закладі, які не можна назвати безтурботними, адже дівчина була президентом учнівського самоврядування гімназії, членом Малої академії наук України в Сумській області, членом агітбригади «Стимул», солісткою РПК, членом обласної збірної команди Сумської області з пішохідного та велосипедного туризму. Та всі ці «позаурочні» навантаження, за словами Тетяни, були їй лише в радість, адже любить спілкування, активний відпочинок, туризм, зміну місць, тому зізнається, що хоч і сумуватиме за гімназією, її вчителями та однокласниками, але до Києва їде з гарним настроєм. Останні літні дні принесли їй масу задоволення і незабутніх зустрічей, зокрема участь у фестивалі «Єдина Сумщина – Єдина Країна» за участю студії «Квартал 95», що відбувся нещодавно у с. Підопригори Лебединського району, де Таня Савицька здобула перемогу в конкурсі вишиванок.
– Все почалося із пропозиції заступника директора гімназії Лариси Миколаївни Хомічової взяти участь у цьому дійстві. Звісно, я погодилась. Поїхала у вишиванці, бо люблю носити національний одяг, до того ж то було патріотичне свято.
– Я так розумію, на тобі зараз саме та вишиванка, в якій ти брала участь у конкурсі?
– Так, цій вишиванці більше ста років. Моя прапрабабуся Євгенія зіткала її саморуч із домотканого полотна, сама придумувала візерунки і орнамент, сама вишивала. Потім ця вишиванка передавалася із покоління в покоління і стала нашою сімейною реліквією. Ось тепер дійшла черга мені володіти нею. Одягаю її на свята, патріотичні заходи і просто так, коли захочу.
– Неймовірно, понад сто років, а на вигляд, як нова. Відчуваєш якусь енергетику, коли вдягаєш цю сімейну реліквію?
– Можливо це важко пояснити словами, але щось є. Наприклад, коли одягаю її – поліпшується настрій.
– Ідея взяти участь у конкурсі вишиванок виникла спонтанно, сподівалась на успіх чи все сталося само собою?
– Знаєте, коли приїхала на фестиваль і побачила сцену, подумала: «Як я хочу виступити на ній або хоч постояти і подивитись навколо, відчути, як воно – виступати перед такою кількістю людей». Якщо чесно, пішла до малої сцени, щоб взяти участь в інших конкурсах, а не у конкурсі вишиванок. Аж тут ведучі запропонували бажаючим у вишиванках піднятися на сцену. Бажаючих виявилось багато. Ведучі повідали, що у кожної вишиванки є свій вік, своя історія і запропонували підняти руки тим, у кого вишиванки, так би мовити, з історією. Я підняла і розповіла про нашу сімейну реліквію. Як виявилось, моя розповідь вплинула на журі і я потрапила до фіналу.
Взагалі на фестивалі було багато людей у красивих, незвичних, цікавих вишиванках. Тут вишивки бісером, стрічками, і гладдю, і хрестиком. Подивитись було на що. Тож коли дізналася, що з усього цього розмаїття моя вишиванка журі сподобалась найбільше, що я переможець конкурсу, зрозуміла, що якщо дуже хотіти – то мрії обов’язково збуваються. Тому раджу всім думати про позитив, бо наші думки матеріалізуються.
– Тож ставити тобі питання, чи сподобався фестиваль «Єдина Сумщина – Єдина Країна», мабуть, недоречно?
– Від фестивалю залишились лише приємні враження, атмосфера була теплою, дружньою і це при тому, що людей з різних куточків не лише Сумщини, а й України прибуло кілька десятків тисяч. Я люблю спілкування, тож мені було цікаво. Родзинкою дійства став виступ студії «95 квартал». Судячи за кількістю оплесків і сміху – їх виступ сподобався не лише мені.
– Мабуть їх виступ неодноразово бачила по телевізору, тепер ось побачила наживо. Відчула різницю?
– Звичайно, різниця відчутна. Телебачення жодним чином не передає тієї шаленої позитивної енергетики, як сцена. Сподобалось, як актори спілкувалися з людьми, спілкувалися без жодних ознак «зірковості».
Коли акторів везли до сцени, раптом навколо вимкнули світло. Подумали, що щось трапилось із обладнанням. Тоді всі присутні увімкнули мобільні телефони і заспівали Гімн України. Здавалося, що ти на зірковому небі. Неймовірне і незабутнє враження. А потім світло увімкнули і почався концерт.
– Таню, ти представляєш те покоління, яке родом вже із незалежної України, покоління, якому творити новітню історію нашої держави. Що значить для тебе Україна?
Це держава, яку я обожнюю усім серцем, адже це моя батьківщина, моя рідна сторона, мій край. Знаєте, якби запропонували за великі гроші залишити її на завжди, ніколи б не погодилась. Болить душа за війну на сході, де гинуть українці, існує багато соціальних проблем, але все минеться, все у нас буде добре. І наш Прапор, Герб, Гімн, і звичайно ж вишиванки – найкращі у світі!
Від автора. Готуючи цей матеріал, подумалось, що історія вишиванки Тані Савицької не єдина. Напевно в скринях, шафах багатьох жителів Краснопільщини є такі ж самі сімейні реліквії із своєю історію – єдиною і неповторною. Тож поділіться нею, Ваші історії і світлини надсилайте на електронну адресу, яку бачите внизу.
Є новини, цікаві теми? Пишіть motsnyi1976@ukr.net Телефонуйте 050-064-94-14
Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/volodarka_rodinnoji_relikviji/2015-09-04-5401
04.09.2015
ВОЛОДАРКА РОДИННОЇ РЕЛІКВІЇ
