Вважається, що віршований твір надає автору більше можливостей для вираження почуттів, ніж проза, адже поетичний текст несе в собі ритм і унікальну мелодію, що дозволяє підсилити вплив на читача, і з цим погоджуєшся, коли читаєш вірші нашої сьогоднішньої співрозмовниці Юлії Дмитриченко. Натхнення потрібно у будь-якій справі, а у мистецтві, поезії без нього взагалі ніяк. Сама ж Юлія зізнається, що для неї самої запитання, звідки черпає натхнення, до сих пір залишається без відповіді.

Народилася дівчина в с. Бранцівка, в цьому році закінчила Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, зараз працює в дитячому садочку в м. Суми. Інтерес до поезії виник ще в 10 років, коли почала на маленьких папірцях писати про все, що її оточувало: про природу рідного села, про рідних, про школу, улюблені предмети, одним словом, те, що Юлія бачила, їй хотілося швидше вмістити на папері.

– А коли цих папірців ставало дедалі більше, батьки купили мені блокнот для моїх віршів. В ньому вміщалися не тільки старанно вписані віршики, але й ілюстрації до них і зміст, щоб я могла швидко знайти й декламувати потрібного віршика, – згадує юна поетеса. – Потім я почала писати віршовані поздоровлення рідним на свята, які особливо запали в душу моїй бабусі, тож вона вивчила їх всі напам’ять і тепер не я, а вона нагадує мені їх.

Згодом закінчила школу і під час навчання в університеті моя поезія стала більш дорослою, більш виваженою, я стала до неї критично ставитися, майже все, що писала, – мені не подобалося, проте викликало захоплення в тих, хто з нею знайомився.

Коли в мене запитують про те, де я черпаю натхнення, то я, відверто кажучи, не знаю, що відповісти… Навіть не знаю взагалі-то, чи воно приходить до мене. Важливу роль відіграють мої почуття і емоції, бо саме під їх впливом з’являються нові вірші, адже коли я сповнена сил і мені весело, такими ж є і мої вірші, так вивільняю всю свою позитивну енергію. Коли я розлючена на щось чи на когось, коли пригнічена, стомлена та безсила, – я пишу і це найперші ліки, що насправді мене лікують.

Часто пишу вночі, бо люблю тишу, адже саме в ній знаходяться необхідні, влучні слова. Хоча також могла писати і на парах, коли і лекція начебто цікава, але у мене в голові вже з’явилися два віршованих рядочка, що потребують продовження саме зараз. Трішки друкувалися вже в «Перемозі» мої вірші, проте зараз переймаюся за долю країни, тож (знову ж-таки на парі) написала вірш «Усе частіше на вустах війна». А от «Мовчить заморена країна» написала давно, ще, мабуть, до Євромайдану та пізніших страшних подій в Україні.

«Усе частіше на вустах «війна»

Усе частіше на вустах «війна»,
Малюють діти танки й автомати,
За сина молиться нещасна мати,
На інше сподівалася вона…
Усе частіше «Слава Україні!»
І ворогам пророчать шлях єдиний,
Героїв прославляють на весь світ,
І нації цвісти багато літ!
Я вірю, скоро згине та «роса»,
І засіяє сонце на Вкраїні,
Могутній, непохитній і єдиній,
І нам всміхнеться Бог крізь небеса!
Моліться, люди милі, за країну,
З покон-віків бо ж доленька така,
Стояти на колінах, у руїнах,
Вставати й танцювати гопака!
Ми сильні, в нас героїв не злічити,
І Україна нам понад усе!
А вам своєї так не полюбити
Тож «недолюблених» до нас несе…
26.10.2014.
00:16

“Мовчить заморена країна”

Мовчить заморена країна,
Тому що нічого сказати?
Та ні, душа її – руїна,
Руїні ж прийнято мовчати.
Вона жадала так свободу,
Все віддала, пан чи пропав…
І нескоримому народу
Всевишній право надіслав:
Ступати вільною землею,
І солов’їну промовляти,
Та зі спокійною душею
Нове життя тут будувати.
І все так добре починалось,
Я українець – вище ніс!
Та швидко право десь сховалось,
І хто цей безлад нам приніс?
Країна ж плаче, чи не чути?
Вона ж хотіла не цього,
І як на інший шлях звернути,
Якщо не видно нам його?
Як Україні процвітати,
Якщо ламають її цвіт?
Як їй тепер на ноги стати,
Як на колінах стільки літ?
Мовчить заморена країна,
Тому що нічого сказати?
Бо мова її солов’їна
Почала стрімко замовкати.
Ви спробуйте жити без серця,
Чи довгим буде ваший шлях?
А як Вкраїні доведеться
Із чужим словом на вустах?
Зав’язують красиво очі,
Як менше знаєш – краще спиш…
Та як прокинувсь серед ночі,
Вставай, іди, чого лежиш?
Тобі, мабуть, бракує сили?
А, ні, хтось й руки зав’язав,
Й гаряче слово загасили,
От і запал твій десь пропав…
Мовчить заморена країна,
Бо слова їй ніхто не дав,
Так хочу, ненька-Україна,
Щоб твій щасливий час настав!!!
2013 р.

«Вбити легше, ніж любити…»

Ти чуєш? Чуєш? Щось нове пульсує…
В тобі перевернулось щось немов,
Нове життя послання адресує:
Залиш же! Не вбивай! Даруй любов!
Ти чуєш? В тебе в тілі невидимка,
І правиш її долю ти сама,
Маленьке чудо, твоя половинка,
Не живши, в чому є її вина?
Тобі колись давно давали право,
Велике людське право на життя,
То хай же з’явиться на світ це диво,
У вас єдиний ритм серцебиття.
Дай право більше всіх тебе любити,
Дай право тебе «мамою» назвати,
Твою красу, тебе дай відтворити,
Тобі найбільшу радість дарувати.
Ти чуєш? Чуєш? Щось нове пульсує…
Вона жива, дає про себе знати,
І кольорами світ твій розмалює,
Навіщо щастя більшого шукати?
Ти знаєш? Знаєш, що ти не сама?
Відповідаєш не лише за себе,
То збережи маленьке це життя,
Й назавжди зміниться життя для тебе.
Позбутись легше, аніж віддаватись,
Позбутись легше, аніж народити,
Позбутись легше, аніж піклуватись,
Бо вбити, вбити легше, ніж любити!

* * *

Ти знаєш, що без тебе буде тьма?
Охопить холодом, як не було ніколи,
Й навік мені залишиться зима
І подарує право їй покори.
Ти знаєш, що без тебе буде тьма?
Колюча туга запульсує в тілі,
По своїй волі стану я німа,
Кому крім тебе слова зрозумілі?
Ти знаєш, що без тебе зникне світ?
І зникну я, не будучи з тобою,
І стане не потрібен весни цвіт,
Свобода враз обернеться тюрмою.
Ти знаєш, що без тебе не життя?
Без тебе мука, напівіснування,
Прийми за всі помилки каяття,
Бо аномальним є моє кохання.
Ти знаєш,що без тебе зникнуть сни?
І їхні барви стануть непомітні,
І стануть чорно-білими вони,
Їхні сюжети будуть непривітні.
Ти знаєш,що без тебе я не я?
Ношу я маску, граю чужі ролі..
З тобою лиш вдихаю я життя,
В тобі я розчиняюся поволі…

Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/julija_dmitrichenko_ljublju_tishu_adzhe_same_v_nij_znakhodjatsja_neobkhidni_vluchni_slova/2015-09-25-5469
25.09.2015
Юлія ДМИТРИЧЕНКО: Люблю тишу, адже саме в ній знаходяться необхідні, влучні слова.