Українська армія переходить на контракт. Для посилення нашої обороноздатності це безперечний плюс. Усвідомлений вибір військової служби передбачає, що виберуть професію військового дійсно мотивовані, розуміючі всі ризики люди. З трьома такими відчайдухами мав нагоду поспілкуватися у штабі ГО «Краснопілля». Краснопільчани Сергій Гавенко та Олександр Семененко після мобілізації в різних підрозділах несли службу в зоні АТО, тепер підписали контракт і знову повертаються до війська. Третій співрозмовник – Володимир Жаботинський, найдосвідченіший, адже на контракті перебуває ще з 2006 року, пройшов війну на сході, але з армією вирішив не поривати. Прочитавши розповіді хлопців, у когось виникнуть питання: а ради для чого? Питання складне, але відповідають на нього мої співрозмовники по чоловічому просто.
Безумовно, служба в армії, а тим більше, коли країна знаходиться в стані війни (називаймо речі своїми іменами), нелегко, тим більше, що до війни як до реального факту наша армія була не готова. Майже як у 1941-му…
– Хіба забудеш, коли на початку антитерористичної операції наш підрозділ на навчальному полігоні кинули серед поля. Спали на ялинкових гілках, без наметів – і це в березні. А в раціоні лише кілька, – розповідає Володимир Жаботинський, який проходить службу у Сумському 27-му артполку. Від нині у цьому ж підрозділі нестиме службу Сергій Гавенко. Рік він гордо носив форму прикордонника на передовій, тепер освоює навички артилериста. Рік служби залишив у нього багато спогадів, наприклад, як після злив були відрізані від «великої землі» і рятувалися від голоду поглинанням пророслої кукурудзи. Спогади у всіх різні, але свій перший обстріл пам’ятають до дрібниць.
– Перший обстріл стався у перший же день служби, – розповідає Сергій Гавенко, – Щойно повечеряли, залізли у бліндаж, і тут почалося… Сидимо ще з одним новеньким, не знаємо що нам робити. А навколо гупає, земля гудить. Одна думка на двох – треба тікати з бліндажа і бігти! А куди? З одягу – вибачте, труси, і бронежилет. Пройшли тижні, і на ті вибухи вже уваги майже не звертаєш.
Хлопці одностайні – ті, хто до копання бліндажів, окопів ставились з посмішкою і байдужістю, після першого обстрілу копали найшвидше і найглибше.
Сьогодні, коли реальність втрати волі і незалежності постала, як ніколи, держава нарешті звернула увагу на проблеми армії. Відіграв свою роль у її підтримці масштабний волонтерський рух, який триває й нині. Волонтери Краснопільщини надавали посильну допомогу в тому числі й нашим сьогоднішнім співрозмовникам. Ось і цього дня хлопці отримали від небайдужих підприємців, громадян, Краснопільської спілки агропромислових формувань, яку очолює О. М. Кунець, хто нову військову форму, хто планшет, хто якісний каремат. Вони переконані – армія сьогодні інша, вона сильна, боєздатна, вона оновлюється, вона воює, але невирішених питань багато. Чого вартий лише той факт, що вона й досі керується Статутом зразка Радянського Союзу.
Не дарма цю війну називають «гібридною», бо багато в чому вона все перевернула з ніг на голову. Перемогти в ній, значить треба змінити свою свідомість, адже нас десятиліттями вчили, що окупанти – це ті, що говорять на незрозумілій для нас мові, а виявляється, вбивати нас можуть ті, хто «ясно изъясняется» і молиться з нами одному Богу.
Але повернемось до питання, піднятого на початку матеріалу: а ради для чого тисячі чоловіків після мобілізації знову залишаються в армії, адже там не медом намазано?
– Бо коли в країні таке коїться, то сидіти вдома марно. Тим більше, як не як, але ж ми маємо досвід, чимось зможемо допомогти, – відповідає учасник АТО, командир відділення Олександр Семененко, – Навички є, тому можемо бути корисними. Сьогодні ми відмовимось, завтра інші, а хто буде стримувати окупантів? Двадцятирічні хлопчаки?
Коротко й зрозуміло. До того ж хлопці звертають увагу й на ще один аргумент – а що робити вдома, в Краснопіллі, де суцільна невизначеність? А в армії все стабільно – непогана зарплата, соціальні гарантії, відпустка, вірні і надійні друзі. Звичайно, можна сісти на лавці й годинами скаржитись на погане життя, що горілка подорожчала і що далі буде ще гірше, але є такі, що не хочуть чекати, а йдуть проти течії заради майбутнього своїх дітей, внуків. В деякій мірі, навіть за майбутнє тих, хто годинами на лавці скаржиться на життя…
Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/ti_khto_projshov_kriz_vijnu/2016-07-12-6596
12.07.2016
Ті, хто пройшов крізь війну
