Вітчизняна наука, культура й освіта зазнали гіркої втрати — на 63-му році життя відійшов у вічність Леонід Ушкалов — український літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.
За словами колег, учений щойно завершив роботу над створенням книги про Михайла Драгоманова, якій уже присвоїли статус «неписаної історії української літератури».
Далі у планах була повна енциклопедія символів, образів і метафор, якими повняться твори Григорія Сковороди. Розшифрувавши їх для широкого читача, професор хотів наблизити сучасників до осягнення українського першорозуму. Леонід Ушкалов — один із найвидатніших сковородинознавців сучасності, який присвятив вивченню життя і творчості українського мандрівного філософа більшу частину свого життя. Літературознавцю вдалося підготувати і видати Повну академічну збірку творів митця. Він також написав художню і водночас філософську оповідь «Ловитва невловного птаха» та путівник по творчості Григорія Сковороди «Семінарій», якими націлив майбутніх дослідників на глибоке розуміння постаті видатного письменника.
Усі, хто знав Леоніда Ушкалова, кажуть, що під впливом творчості визнаного філософа він і сам сповідував його цінності. Тобто був чутливим до справедливості, не зносив фальші, умів розпізнати у звичайних речах зерна одвічних істин, в усьому дотримувався золотої середини, пізнавав суть речей через пошук істинної людини перш за все у самому собі.
Численні учні вдячні Леоніду Ушкалову і за те, що допоміг відкрити в українських класиках не лише майстрів слова і учасників складних суспільних процесів, а й звичайних людей з усіма їхніми романтичними історіями, пристрастями, внутрішньою боротьбою. Багато статей на цю тему виходили друком і в «Україні молодій», дивуючи масою неймовірних подробиць і невідомих досі деталей.
Професор Ушкалов залишив по собі неймовірно багатий літературний і науковий спадок. Він є автором академічних розвідок з історії української літератури, філософії та богослів’я, науково-популярних праць, дитячих книжок. Його праці були оцінені Міжнародною літературно-мистецькою премією ім. Григорія Сковороди та премією НАН України ім. Івана Франка.
Редакція «УМ» приєднується до всіх слів скорботи, глибокого співчуття і щирої подяки, які цими днями лунають на адресу видатного вченого.
ЯКИМ ВІН БУВ
«Із ним так легко було зрозуміти «високі сфери»
Наталя ТЕРАМАЕ (ДМИТРЕНКО), редактор відділу культури «України молодої» у 2011-2012 рр. м. Гельсінкі
Люди, зупиніться на мить. Помер Леонід Ушкалов…
От думаю, як про нього написати, щоби ті, хто його не знав, відчули і зрозуміли. Хоча я і сама його не дуже знала. Але маю з ним одну несподівану асоціацію — шампанське.
У 2012-му професор Ушкалов вразив мене історією про любов Шевченка до «Вдови Кліко». Кам он! Серйозно? Де Шевченко (кріпак, селянство, туга і ото все шкільне), а де дороге шампанське і радощі життя? «Що пили українські поети?» — це лише одне з есеїв «Уроків літератури від Леоніда Ушкалова», які він писав для «України молодої».
Я була в захваті — у кожному тексті забронзовілі класики набували пластичних форм. Статті були щедро нафаршировані історіями з життя великих, багатьма паралелями і асоціаціями. Тоді я вже мала в домашній бібліотеці збірку «Есеї про українське бароко», а після нашого знайомства стала колекціонувати видання Леоніда Ушкалова — людини, чиї знання і талант їх подачі захоплювали, як шампанське. З ним так легко було полюбити і зрозуміти «високі сфери».
Дякую Вам, Леоніде Володимировичу, що зуміли зробити цей світ кращим… Мої співчуття синові Сашкові і дружині Олександрі.
До речі, збірка «Що таке українська література» є в міській бібліотеці Гельсінкі.
Кохання світлої людини
Ольга ЖУК, журналіст «України молодої»
Він був великою і світлою людиною. Ми не перетиналися в одному просторі, але час від часу спілкувалися по роботі телефоном. У лютому 2014 року він погодився для «України молодої» написати колонку про своє кохання. Ось таким, сповненим настояного кохання, спокою і блаженства, я буду його завжди пам’ятати.
Текст «Я народився для того, щоб зустріти цю жінку» літературознавця Леоніда Ушкалова у номері газети за 14 лютого 2014 року починався так:
«Колись давним-давно, коли мені було всього двадцять, я зустрів у Харківському університеті чудесне дівча з хлоп’ячим іменем Саша. Пройшло кілька років, і Саша стала моєю дружиною. Сьогодні, коли мені вже майже шістдесят, я не уявляю свого життя без неї. Мій старий друг — філософ і мандрівник — Олег Марченко каже, що мені страшенно поталанило. Мов, дякуй долі, що стрів таку жінку. Ясна річ, я дякую, але не вірю, що то був сліпий випадок. Судіть самі. Ми народилися за тисячі кілометрів одне від одного: я — на Слобожанщині, на цій найпрекраснішій у світі землі (недаремно моє рідне містечко називається Краснопілля), а Саша — в неозорих азійських степах. Як ми могли стрітися випадком? Ніяк. Але ж ми стрілись. Значить, усе просто: я народився для того, щоб зустріти цю жінку.
Біжать-біжать роки. Усе в нашому житті змінюється…»
***
Ось згаданий фрагмент повністю:
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2415/164/85930/
Я народився для того, щоб зустріти цю жінку
Леонід Ушкалов, літературознавець:
— Колись давним–давно, коли мені було всього двадцять, я зустрів у Харківському університеті чудесне дівча з хлоп’ячим іменем Саша. Пройшло кілька років, і Саша стала моєю дружиною. Сьогодні, коли мені вже майже шістдесят, я не уявляю свого життя без неї. Мій старий друг — філософ і мандрівник — Олег Марченко каже, що мені страшенно поталанило. Мов, дякуй долі, що стрів таку жінку. Ясна річ, я дякую, але не вірю, що то був сліпий випадок. Судіть самі. Ми народилися за тисячі кілометрів одне від одного: я — на Слобожанщині, на цій найпрекраснішій у світі землі (недаремно моє рідне містечко називається Краснопілля), а Саша — в неозорих азійських степах. Як ми могли стрітися випадком? Ніяк. Але ж ми стрілись. Значить, усе просто: я народився для того, щоб зустріти цю жінку.
Біжать–біжать роки. Усе в нашому житті змінюється. Ось наче ще зовсім недавно ми жили нерозлучною четвіркою: Саша, наш син Сашко, старезний кіт Еней і я. Тепер Сашко поїхав жити до Києва, а Еней покинув нас, помандрувавши на своє котяче небо. Ми залишились удвох на нашому острові. Але є і щось таке, що не підлягає змінам, — відчуття щастя. Так–так, Саша подарувала мені зливу щастя. Хочете знати, що це таке? Будь ласка. Щастя — це коли ти зранку прокидаєшся поруч із нею і тобі не треба йти ані на лекції в університет, ані ще кудись. Ви встаєте, посміхаєтесь одне одному, хутенько вмиваєтесь, робите зарядку, снідаєте і — до роботи, кожен за свій комп’ютер. Я пишу якісь статті, книжки чи дитячі віршики, Саша щось перекладає або редагує. Потім нехитрий обід на двох. Потім знову робота. А ввечері ви гуляєте містом (Харків прекрасний за будь–якої погоди), ідете на спектакль в улюблений «Березіль» або просто рушаєте на джерело в Саржин Яр, щоб годувати хлібом диких качок і вашого знайомого водяного щурика, який живе на крихітному острівці під вербою. У всьому цьому є щось трепетно–невимовне, те, про що писав наш Сашко, коли йому було всього двадцять:
мені стане часу на небесні гайвеї
запиватиму кайф акварелями
і дивитимусь мовчки в озонові діри
слиною до неба приклеєні
мої леви напевно іще раз повернуться
зваблені запахом жінок і прерій
коли схожий на мене старий П’єро
голубів годуватиме в сквері.
Джерела:
http://www.umoloda.kiev.ua/number/3427/164/130825/
Помер літературознавець Леонід Ушкалов, який зумів «оживити» забронзовілих українських класиків
27.02.2019
Лариса САЛІМОНОВИЧ
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2415/164/85930/
14.02.2014
