9 липня 1967 року на VII пленумі Сумського обкому КПУ перший секретар обкому партії Борис Вольтовський ось так громив «ідейно незрілу» збірку поезій сумського поета-шістдесятника Миколи Данька (1926-1993) “Червоне соло”:

[…] В отдельных случаях коммунисты не дают своевременного решительного отпора аполитическим проявлениям, занимают примиренческую позицию к тем, кто клевещет на нашу действительность.

Недавно вышел из печати в Харьковском издательстве «Прапор» сборник стихов сорокалетнего начинающего поэта Николая Данько, литработника газеты «Ленінська правда».

Целый ряд стихов этого сборника показывает идейную незрелость автора, узость его мировоззрения, незнание ленинской теории отображения.

В своих стихах автор падает на колени, когда слышит украинское слово. Это его дело. Падай на здоровье. Тем более, что этим языком на Украине говорят десятки миллионов людей, так что т. Данько следует простоять на коленях до конца дней своих.

А вот, что он в завуалированной форме называет рабами, лакизами, плебеями, воронами, оборотнями и даже псами людей, которые говорят на других языках советских народов, особенно на русском языке, и желает, чтобы им усохли ноги, обещает стереть их в пыль, призывает кого-то плевать на таких людей, как он плюет, – это уже никуда негодится. Это уже хулиганство, а не поэзия.

Тов. Данько в своих стихах плачет о старых хатах с узкими окнами, соломенной кровлей и старыми заборами, целует женщин и совсем не замечает чудесных преобразований в жизни, быте, труде, культуре советских людей, осуществленных за годы советской власти. Он явно стесняется слов – партия, советская власть, строитель коммунизма.

Не воспевает он в своих стихах рабочих, колхозников. Это еще полбеды.

Но людей, которые служат народу в государственных учреждениях, работают за столами, называет чертями в овечьих шкурах; ласковыми и хитрыми, суесловами, синими гадюками, которые возвели ложь в принцип, осквернили грязью святые идеи и призывает бить таких людей плетью.

Он же, между прочим, сидит на ответственной должности, в таком ответственном учреждении, как редакция областной газеты «Ленінська правда», получает неплохую зарплату, уже двум женщинам платит алименты.

В общем т. Данько не любит нашей современности. У него, если человек верхом на лошади, то это человек, а если в машине, то это уже негодяй и лакиза.

И хотя т. Данько в сборнике своем заявил, что «Душа певца не имеет ватерлинии» следовало бы ему такую «ватерлинию» установить. Об этом давно должны были позаботиться областное литобъединение при газете «Ленінська правда» и его председатель – писатель т. Ключина, а также редактор «Ленінської правди» т. Косяк вместе с отделом пропаганды и агитации обкома партии. Кто благословил этот сборник к печати? Сейчас все говорят, что никто. Как это могло произойти?

Какими мотивами руководствовались главный редактор Харьковского издательства «Прапор» т. Сукач и редактор сборника т. Кокорева, подписывая сборник к печати?

Следует резко повысить требовательность к идейно-политической закалке молодых авторов.

В. И. Ленин подчеркивал, что литературное дело является частью общепролетарского дела, что «…для определения грани между партийным и антипартийным служит партийная программа, служат тактические резолюции партии и ее Устава». […]

Джерело: ДАСО. – Ф. П-4. – Оп. 14. – Спр. 8. – Арк. 25-27. Копія. Машинопис.

Після цього Микола Данько був звільнений з газети “Ленінська правда” і змушений був виїхати до Києва в пошуках нової роботи. Але й з Києва в 1969 році його вигнали. Для поета почалися довгі роки постійних переслідувань, звільнень з роботи та напівголодного існування, що затягнулися аж до періоду перестройки. Його вірші в офіційних виданнях не друкувалися 19 років. Далі подаємо документ, який зберігається в Центральному державному архіві громадських організацій України. Це доповідна записка завідувача відділу пропаганди і агітації ЦК КПУ Шевеля першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту з інформацією про працю Миколи Данька в київських журналах “Початкова школа” й “Україна” та його “видворення” з міста.

—

Документ:
Джерело: ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 25. – Спр. 183. – Арк. 29-30.

(для перегляду у повному розмірі клікнути на зображення)

ПЕРШОМУ СЕКРЕТАРЮ ЦК КП УКРАЇНИ

товаришеві ШЕЛЕСТУ П.Ю.

На початку 1967 року в харківському видавництві “Прапор” був підготовлений і віддрукований збірник поезій сумського поета М.Данька “Червоне соло”. Але у сигнальному примірнику книги були виявлені ідейно хибні вірші, тираж її затримали і вона не побачила світу.

Автор цього збірника з 7 квітня 1958 року по 30 квітня 1969 року працював у сумській обласній газеті “Ленінська правда” тимчасово виконуючим обов’язки завідуючого відділом культури і шкіл, старшим літературним працівником цього ж відділу, а з 5 травня по 15 жовтня ц.р. – старшим літературним редактором журналу “Початкова школа” – органу Міністерства освіти УРСР.

Як пояснив головний редактор журналу тов.Киричук, з проханням про трудовлаштування М.Данька звернулася до нього аспірантка Українського науково-дослідного інституту педагогіки тов.Буженко, давши йому позитивну характеристику.

При оформленні на роботу М.Данько подав усі необхідні документи, в тому числі довідку з обмінбюро про те, що він міняє квартиру в Сумах на житлову площу у Києві. На цій підставі тов.Киричук дав згоду на призначення М.Данька старшим літературним редактором журналу “Початкова школа”.

Однак з обміном квартири у М.Данька нічого не вийшло /він жив у гуртожитку Української сільськогосподарської академії, у друзів із Спілки письменників України/ і йому було запропоновано подати заяву про звільнення. З 15 жовтня М.Данько з роботи розрахувався.

Після цього він тимчасово влаштувався на роботу в редакцію журналу “Україна” /на час відпустки штатного літпрацівника/. Тепер він від роботи у журналі “Україна” звільнений. Проживає М.Данько у свого знайомого Л.Г.Панфіленка /вул. Павлівська, 16, кв.11/, який працює редактором видавничого відділу товариства “Знання”.

У розмові з працівником відділу пропаганди і агітації ЦК КП України М.Данько заявив, що в м.Суми він не має наміру повертатися, оскільки його там весь час критикували і не давали змоги виступати в газеті, встановлювали суворий контроль над його матеріалами.

М.Данько двічі розводився з дружинами, платить аліменти на дітей. Має кімнату площею 14 кв.м. в Сумах.

Міністр внутрішніх справ УРСР т.Головченко І.X. дав вказівку Київському міському управлінню міліції про видворення з Києва Данька, оскільки він не має прописки в місті.

Відділ пропаганди і агітації ЦК КП України звернув увагу керівників міністерств і відомств, що мають друковані органи, а також редакторів газет і журналів на їх персональну відповідальність щодо добору і виховання журналістських кадрів.

Зав.відділом пропаганди і агітації ЦК КП України /Шевель/

“3” листопада 1969 року.
—

Джерело:
http://history.sumy.ua/sources/writing/9058-yak-mykolu-danka-z-kyieva-vyhanialy.html
Субота, 06 липня 2019, 16:25
Як Миколу Данька з Києва виганяли
В’ячеслав Артюх