Monthly Archives: Серпень 2019

Проблема перекладу крізь призму літературознавчих поглядів Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

П.Грабовський належить до тих подвижників українського слова, які попри складну суспільно-політичну ситуацію сприяли самобутньому розвиткові національного літературного процесу та його інтеграції у світовий культурний простір.

У «Листі до молоді української», торкаючись, до речі, і проблеми художнього перекладу, П.Грабовський обстоював «європейство на ґрунті українському». Письменник наголошував: «Яко українці ви повинні працювати коло народу українського, то перша умова поступу; але пам’ятайте: зміст вашої праці мусе бути загальнолюдським, бо інак смерть вам, яко нації… хай питома народність осягне ступня інших народностей, остаючись тимчасом народністю українською» [4; 52]. Такою логікою керувався й І.Франко у праці «Націоналізм та інтернаціоналізм в сучасних літературах» (1898). Continue reading

Павло Грабовський. МОСКОВСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ ТВОРІВ ШЕВЧЕНКОВИХ (IIІ)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Павло Грабовський
МОСКОВСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ ТВОРІВ ШЕВЧЕНКОВИХ (IIІ)

Огляд

(закінчення)

ІІІ

Пощастило мені роздобути ще одну книжку московських перекладів із Шевченка, — щастя, правда, неабияке, але так, бач, говориться. Се — переклади Н. Чмирьова, видані 1874 року у Москві, під заголовком «Кобзарь Т. Г. Шевченка». Містить у собі сей дивовижний «Кобзарь» шість великих поем, саме: 1) «Черниця Мар’яна»; 2) «Неофіти»; 3) «Гайдамаки»; 4) «Невольник»; 5) «Москалева криниця»; 6) «Княжна» і дев’ять коротеньких п’єсок: 1) «Доля»; 2) «Муза»; 3) «І широкую долину…»; 4) «Понад полем іде…»; 5) «Росли укупочці…»; 6) «Барвінок цвів і зеленів»; 7) «Огні горять…»; 8) «Чого мені тяжко, чого мені нудно…»; 9) «Заповіт»*. Переклади Чмирьова належать до того сміття літературного, про яке не слід би й згадувати, коли б над ним, на превеликий жаль, не стояло славнозвісне ім’я Тараса та коли б не наш замір переглянути всі московські переклади його творів. Доводиться зупинитись і над сміттям, а як праця се не дуже приємна, то ми й не будемо багацько балакати. Continue reading

Павло Грабовський. МОСКОВСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ ТВОРІВ ШЕВЧЕНКОВИХ (IІ)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Павло Грабовський
МОСКОВСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ ТВОРІВ ШЕВЧЕНКОВИХ (IІ)

Огляд

(продовження)

ІІ

Ми розібрали вже збірник московських перекладів, виданий Гербелем, і казали, чого він стоїть, якої пошани заслугує. Тепер ми роздобули дещо з новіших спробунків перекладарських і будемо довжити огляд.

1892-ого року в Києві коштом Іогансона вийшла невеличка книжечка під таким заголовком: «Маленький Кобзарь» из Т. Г. Шевченко. Переводы И. А. Белоусова». Хто такий Білоусов, — ми не знаємо; знаючи, однак, що він працює понайбільше в дітських виданнях, ми сподівалися від його перекладів чогось путящого, бо той, хто пише і складає книжки для дітей, повинен, по нашій Думці, мати неабияку кебету письменницьку. З такими сподіванками і взялись ми за «Маленького Кобзаря». Складається він з двадцяти п’єс Шевченкових (в тім числі однієї ніби Шевченкової), а саме: 1) Минули літа молодії; 2) Не нарікаю я на бога (уривок); 3) Ой гляну я, подивлюся; 4) Вітер в гаї нагинає; 5) Ой одна я, одна; 6) Три шляхи; 7) Посаджу коло хатини; 8) Полюбилися; 9) Не женися на багатій; 10) Ми вкупочці колись росли; 11) Було роблю що чи гуляю; 12) Чи ми ще зійдемося знову; 13) Не питай ти моїх пісень; 14) Минаючи убогі села; 15) Удовиця; 16) Не тополю високую; 17) У неділеньку та ранесенько; 18) Калина; 19) Неначе праведних дітей; 20) На Великдень на соломі. П’єси, як бачите, все дрібненькі, що переважно вимагають укінченого оброблення та форми художньої. Добродій Білоусов, очевидно, з іншими поглядами брався за свою працю, іншим способом розумів свою задачу. Сподіванки наші на щось путяще не то що не справдились, а навіть вразили своєю безпідставністю. Здивувала нас та надзвичайна сміливість, яку в даному разі проявив д. Білоусов супротив читаючої громади, не згадуючи вже про Шевченка. Так-таки «ничтоже сумняшеся», взяв та й надрукував: ось вам, люди добрі, читайте собі на здоров’я та дякуйте за ласку. Читати, може, й читатимуть, але щоб дякувати… навряд чи знайдеться така добра душа. Коли ми дуже мало одшукали поезії в збірнику, злаштованому Гербелем, то що мусимо сказати про збірник д. Білоусова? Він не видержить жодного порівняння навіть з Гербелевим, робить враження останньої мізерії, книжкового сміття — не більше. Continue reading

Павло Грабовський. МОСКОВСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ ТВОРІВ ШЕВЧЕНКОВИХ (І)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Павло Грабовський
МОСКОВСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ ТВОРІВ ШЕВЧЕНКОВИХ (І)

Огляд

І

Ніколи ще не доводилось мені читати прихильних відзивів критики московської про українські переклади з чужих мов; противно: погорда та глузування завжди були нагородою наших перекладачів. Святий знає, на якій такій підставі виробився серед москалів погляд, що наша мова придатна лишень до уличної лайки, п’яного базікання чи пташиного ворковання закоханих, але цілком вбога та недотепна, щоб висловити ті високі думки та почуття, які подибуємо у Шекспіра, Байрона, Шіллера тощо. Хто з нас не чув такого сміливого суду, кому він не натуркав ушей? Незграбний вираз, ця або інша хиба одного чи другого письменника ставилися в провину всьому письменству та мові, давали привід галасувати про нашу загальну недотепність та вбожество. Незважаючи на ту лиху долю, в якій довелося розвиватись українському слову, незважаючи на ті штучні безперестанні перешкоди, що ставила на шляху органічного розвитку ворожа рука наших добродіїв, ми, однак, не вмираємо й не бажаємо вмирати, маємо літературу, правда, не дуже ще багату, та нехай і вороги наші не пишаються… Кому багацько дається, з того більш і спитають; хто гарбав власними жменями до кишені й відси й відти, хто мав хоч яке-будь право господарювати у себе дома по-своєму, той мусить і другим більш дати, і відповісти докладніше. «А проте — що ж ми добачаємо? Цілком навпаки!» — скажемо словами Щедріна… Continue reading

Павло Арсенович Грабовський і фольклор

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

(глава з книги: О.І. Дей. Сторінки з історії української фольклористики. — К.: Наукова думка, 1975)

Без особливого перебільшення можна сказати, що немає поета в українській літературі, який би на своєму творчому шляху не натрапляв на безкраї запашні луки народної творчості. Та не кожен з них ходив у ці луки за поезією.

Павло Грабовський належав до плеяди тих митців, які глибоко відчули і понесли в літературу не насмикану на цих луках жменьку барвистих квіточок — художніх тропів, а внутрішній сік і аромат народної поезії, її життєвий соціальний дух. Continue reading

Дві нотатки про Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

1. Лист “одного з чільніших українських писателів” у журналі “Народ”

Вважається, що за життя Грабовського було надруковано (цілком чи в уривках) три його листи[1] – заходами І. Франка[2] та О. Маковея[3]. Насправді таких публікацій було більше. Зокрема, досі не було зауважено, що в статті Маковея про Грабовського цитовано також його лист до К. Паньківського від 4 квітня 1897 р. (без вказівки на адресата)[4]. Ще одна відповідна публікація, яка не потрапляла досі в поле зору дослідників епістолярію Грабовського, потребує докладнішого висвітлення, оскільки вона не містить безпосередньої вказівки на авторство листа. Continue reading

Михайло Москаленко: “Павло Грабовський витворив велику, досі ще не оцінену авторську антологію світової поезії…”

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

***
Панорама українських перекладів світової літератури в 1890—1910-х роках, певна річ, визначалася не лише творчістю П. Куліша, Олени Пчілки, І. Франка, Лесі Українки, В. Самійленка та інших учасників “Плеяди”. За найскромнішими підрахунками, протягом цього тридцятиріччя побачили світ праці понад 300 українських тлумачів, і це в умовах відомих заборон українського слова за царату. Перекладацьку продукцію цього часу непросто окинути поглядом. За переклади бралися різні люди: і свідомі своєї місії знані майстри слова, для яких перекладання творів чужомовних літератур стояло на чільному або на одному з чільних місць (досить згадати імена Василя Щурата, Агатангела Кримського, Павла Грабовського, Бориса, Марію та Настю Грінченків, Марію Грушевську, Наталю Романович-Ткаченко, Ольгу Косач-Кривинюк, Модеста Левицького та ін.), і письменники, для яких художній переклад був лише одним із складників, і то не завжди першорядним, їхнього творчого світу (Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Микола Вороний, Олександр Олесь), і такі, що перекладали епізодично, з волі обставин або — коли для цього складалися видавничі умови — для заробітку; відомі й cуто дилетантські спроби, приречені на заслужене забуття. Проте українська історія, важкі, а нерідко й трагічні умови існування і розвитку української літератури часто-густо прирікали на вимушене забуття навіть високі здобутки українського слова, зокрема й перекладного. Цей короткий огляд може дати уявлення, і то найзагальніше, лише про найпомітніші, але також і найхарактерніші, найпоказовіші, хоч інколи й призабуті явища української перекладної літератури цих трьох десятиріч. Continue reading

Регіональні риси в мові творів Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Видатний український поет, прозаїк, перекладач і публіцист кінця ХІХ — початку ХХ ст. Павло Грабовський (псевдонім Граб, 1864 —1902) народився в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер Краснопільський район Сумської області). Учився в Охтирській бурсі, потім у Харківській духовній семінарії. Був активним учасником організації революційних народників «Чорний переділ». 1882 року за революційну діяльність його виключили із семінарії, арештували і вислали у село під нагляд поліції. По закінченні терміну виселення працював у Харкові коректором газети «Южний край». 1886 року його знову арештували, а після тюремного ув’язнення заслали у Балаганський округ Іркутської губернії. За активну революційну діяльність 1889 року П. Грабовського ув’язнили в Іркутську на три з половиною роки. З Іркутської тюрми листувався з І. Франком, який гаряче підтримував письменника-засланця. Пізніше П. Грабовського заслано до Вілюйська, згодом до Якутська, потім до Тобольська, де він, тяжко захворівши, помер. Continue reading

Леонід Ушкалов: “Тоді мені здавалось, що я відкрив Атлантиду…”

Літньої пори, коли розпочато сезон відпусток, завжди хочеться чогось незвичного, тож екзотичні теми, яким присвячено книжки цього огляду, – найбільш для цього підходять. Тематика сюжетів більш ніж розмаїта: від часу бароко до колоніальної Африки, не минаючи демонології в Україні та пияцтва в Єгипті – ось те, що пропонують автори, і читач, звісно, не пошкодує.

Леонід Ушкалов. Література і філософія: доба українського бароко. Х: Видавець Олександр Савчук, 2019 Continue reading